Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 13.3. Сентименталізм
Сентименталізм (франц. sentiment - почуття, почуттєвість) - літературний напрям другої половини XVIII - початку XIX ст. Його назва походить від роману англійського письменника Лоренса Стерна "Сентиментальна подорож по Франції та Італії". Особливості сентименталізму проявилися в європейській літературі 30-50-х років XVIII ст., зокрема у творах Дж. Томсона, Е. Юнга, Т. Грея (Англія), А. Прево, П. Лашоссе (Франція), Х. В. Геллерта, Ф. Клоп штока (Німеччина).
В основі сентименталізму - перебільшена роль почуттів (крайня чутливість). Сентименталізм був запереченням класицизму, його поетика протилежна класицистичній. Сентименталісти відкинули раціоналізм Декарта, на перший план поставили почуття. Замість знаменитої тези Рене Декарта "Я мислю, отже існую", прийшла теза Жан Жака Руссо: "Я відчуваю, отже існую". Сентименталісти за філософську основу взяли агностицизм англійського вченого Давіда Юма. Він сумнівався в безмежних можливостях розуму, зауважував, що розумові уявлення можуть бути хибними, а моральні оцінки людей базуються на емоціях. В утвердженні сентименталізму провідну роль відіграла філософія Френсіса Бекона і Джона Локка. Естетичним кредо сентименталізму можна вважати вислів Ж. Ж. Руссо: "Розум може помилятися, почуття - ніколи".
Руссо закликав зображувати звичайну просту людину, доброчесну, моральну, працьовиту, відмовитися від зайвої патетики, обстоював простоту, ясність, прозорість стилю, щирість оповіді. Культ серця в теорії Руссо поєднувався з культом природи, бо тільки на лоні природи почуття розвиваються вільно й природно. Ця думка - головна теза його роману "Юлія або Нова Елоїза". Руссо вважав, що правда - вчитель людини, порадник у сердечних справах. Ідеалом митця була благородна людина, що живе напруженим духовним життям у злагоді з природою, протистоїть згубному впливу цивілізації, прислухається до голосу серця, відзначається високою культурою почуттів.
Сентименталісти бачили своє завдання в тому, щоб розчулити читача, вони описували нещасливе кохання, страждання благородної людини, утиски і переслідування. Страждаючи від жорстокості дворян, сентиментальний герой позитивно впливає на своїх кривдників. Героїня роману Річардсона "Памела" проста служниця відхиляє залицяння розпусного пана, згодом він змінює ставлення до неї, закохується і одружується.
Сентименталізм сприяв демократизації літератури. Головний герой сентименталістів - людина середнього стану, здатна на благородні вчинки і глибокі переживання. Вона не пристосована до життя, непрактична, не вміє жити "за законами розуму", живе за законами серця, у світі зла і несправедливості є наївним диваком. Герой сентименталістів пасивний, злі люди роблять його нещасним, він, за словами М. Бахтіна, "навіть не гине, його приводять до загибелі"1. Пастор Прімроз з роману О. Голдеміта "Векфільський священик" пише нікому не потрібні трактати про одношлюбність духовенства. Вальтер Шенді ("Життя та думки Трістрама Шенді, джентльмена" Л. Стерна) захоплюється красномовством і постійно виголошує промови, цитуючи античних авторів. Його брат Тобі будує Іграшкові фортеці і сам бере їх в облогу.
Сентименталісти руйнують класицистичну ієрархію жанрів. Замість трагедій, героїчних поем, од з'являються жанри подорожніх нотаток ("Сентиментальна подорож" Л. Стерна, "Подорож з Петербурга в Москву" О. Радішева), епістолярного роману ("Страждання юного Вертера" Гете), сімейно-побутова повість ("Бідна Ліза" М. Карамзіна). Романи і повісті мали форми сповіді, споминів, щоденника, листування ("Сповідь" Ж. Ж. Руссо, "Черниця" Д. Дідро). Такі форми сприяли глибшому розкриттю внутрішнього світу героїв, відтворенню складних людських почуттів.
Улюбленими ліричними жанрами сентименталістів були елегія, ідилія, послання, мадригал. Поезію англійських сентименталістів представляють Дж. Томсон, Е. Юнг, Т. Грей, О. Голдеміт. Сумні мотиви у їх творах породили назву "цвинтарна поезія". Відомим твором сентименталізму є "Елегія, написана на сільському цвинтарі" Т. Грея. Сентименталісти рідше зверталися до драматичних жанрів ("міщанська драма", "серйозна комедія ", "сльозлива комедія"). Вони відмовилися від суворих правил побудови творів. У епічних творах сентименталістів часто зустрічаються ліричні відступи, їх автори нерідко відмовляються від елементів сюжету (зав'язка, розвиток, дії, кульмінація, розв'язка). Особливе місце у їх творах займає пейзаж як засіб розкриття внутрішнього стану персонажа. Він викликає здебільшого меланхолійні переживання. Л. Стерн у романі "Життя та думки Трістрама Шенді, джентльмена" зосереджує увагу не на послідовності зображення подій, а на змалюванні внутрішнього світу людини, на розкритті її переживань і настроїв.
Сюжети й образи сентименталісти часто запозичують з фольклору. Вони беруть з народної мови ніжні, ласкаві слова і звороти. У повісті Квітки-Основ'яненка читаємо: "Наум бачить, що Маруся зовсім змінилася на лиці: стала собі рум'яненька, як зоренька перед сходом сонця, очиці як ясочки грають; веселенька і від неї наче сяє". Сентименталісти вдавалися до пестливо-зменшувальної лексики, щоб зворушити, розчулити читача.
Досягнення літератури сентименталізму пов'язані з творчістю С. Річардсона ("Памела", "Клариса"), О. Голдеміта ("Векфільський священик"), Л. Стерна ("Життя та думки Трістрама Шенді, джентльмена", "Сентиментальна подорож") в Англії; Й. В. Ф. Гете ("Страждання юного Вертера"), Ф. Шиллера ("Розбійники") в Німеччині; Ж. Ж. Руссо ("Юлія, або Нова Елоїза", "Сповідь"), Д. Дідро ("Жак-фаталіст", "Черниця") у Франції; М. Карамзіна ("Бідна Ліза", "Листи російського мандрівника"), О. Радіщева ("Подорож з Петербурга в Москву") в Росії.
Проблема існування сентименталізму в українській літературі зостається дискусійною, Д. Чижевський вважав, що в українській літературі "немає потреби утворювати з кількох творів Квітки та одного твору Котляревського окремого літературного напряму"'.
Іншої думки дотримується І. Лімборський. В "Історії української літератури XIX ст." (К., 1995. - - Кн. 1. - С. 212-239) - - він проблемам українського сентименталізму присвятив цілий розділ. В. Пахаренко пропонує розглядати сентименталізм як течію класицизму "позаяк цьому стилю властиве класично-просвітницьке світосприйняття". У творах Г. Квітки" Основ'яненка "Пархімове снідання", "Підбрехач", "Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов", на його думку, домінує чуттєвий елемент, проте немає сентименталістського стилю, а саме: суб'єктивного вияву почуття автора (напр., вигуків "ох!", "горе мені!" тощо); немає елементів "передроманістичної похмурости", відсутня "перифрастична" манера, що була такою характерною для російської карамзінської школи (замість "сонце"-"денне світло", замість "кінь" - "ця шляхетна тварина" тощо); немає детальних та іронічних описів. Оповідь Квітки тече плинно, образи заокруглені, вираз точний (хоч і трохи примітивний), усе це цілком у традиції власне класицистичної прози. Те ж саме можна сказати і про п'єсу Котляревського".
М. Зеров називає сентименталізм течією. П. Волинський, М. Яценко, Є. Нахлік розглядають сентименталізм як окремий напрям. Деякі дослідники трактують сентименталізм як недолік, пов'язуючи його із впливом творчості М. Карамзіна. О. І. Гончар, намагаючись знайти якийсь компроміс, акцентує на сентиментально-реалістичних ознаках прози Г. Квітки-Основ'яненка.
На думку Ярослави Вільни, не можна протиставляти сентименталізм іншим стилям. У творах Г. Квітки-Основ'яненка вона знаходить, крім елементів сентименталізму, реалістичні, класицистичні і романтичні ("Історико-літературний феномен критичної інтерпретації творчості Г. Квітки-Основ'яненка", 2005). Цю думку поділяє Ю. Ковалів: "Сентименталізм в українській літературі мав сприятливі умови для розвитку, часто поєднувався з елементами просвітницького реалізму, класицизму. Застосований І. Котляревським ("Наталка Полтавка"), сентименталізм найяскравіше втілений у творчості Г. Квітки-Основ'яненка ("Сердешна Оксана", "Козир-дівка", "Щира любов" та ін.), де змальовані шляхетні, мрійливі, душевні, моральні персонажі, що втілювали ідеал простолюду". І. Лімборський вважає, що на розвиток українського сентименталізму помітний вплив мав "кордоцентричний характер української філософської думки".
Український сентименталізм яскраво виявився в жанрах елегії, пісні, сонета, балади, повісті, оповідання, етнографічно-побутової драми. Певний внесок у розвиток цих жанрів зробили С. Писаревський ("За Ні-мань іду", "Моя доля"), Л. Боровиковський ("Молодиця"), М. Петренко ("Батьківська могила"), О. Шпигоцький ("Тільки тебе вбачила, мій милий, коханий"), С. Климовський ("їхав козак за Дунай"). Український сентименталізм мав селянський характер.
Схожі статті
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 10.2. Особливості епосу, види епічних творів
Епос (epos) у перекладі з грецької мови - слово. Це оповідна форма літератури. Платон вважав, що в епосі поєднуються ліричні елементи (висловлювання...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 8.2.2. Групування персонажів
Найпростішим видом композиційного зв'язку є групування персонажів. Без групування персонажів не може бути конфлікту. Є твори, у яких багато героїв. У...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 10.1. Поняття про рід, вид, жанр
10.1. Поняття про рід, вид, жанр 10.2. Особливості епосу, види епічних творів 10.3. Лірика, особливості, види, жанри 10.4. Особливості драми, види і...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - Розділ 10. ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК СИСТЕМА
10.1. Поняття про рід, вид, жанр 10.2. Особливості епосу, види епічних творів 10.3. Лірика, особливості, види, жанри 10.4. Особливості драми, види і...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 11.3. Літературні взаємодії і взаємовпливи
Спадкоємність - об'єктивна закономірність у розвитку суспільства, матеріальної і духовної культури. "Поеми Гомера, "Божественна комедія" Дайте, драми...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 11.2. Спадкоємність
Спадкоємність - об'єктивна закономірність у розвитку суспільства, матеріальної і духовної культури. "Поеми Гомера, "Божественна комедія" Дайте, драми...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 8.2.3. Сюжет
Найпростішим видом композиційного зв'язку є групування персонажів. Без групування персонажів не може бути конфлікту. Є твори, у яких багато героїв. У...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 8.1.5. Пафос і його різновиди
З ідеєю тісно пов'язаний пафос (грец. pathos - почуття, пристрасть) - натхнення, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане ідеєю чи подією....
-
Розвиток теоретико-літературної думки в Україні в перші десятиліття XIX ст. пов'язаний з іменами І. С. Рижського, І. Кронеберга, А. Гевлича, М....
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 7.4. Характер. Проблема типового
Ядром художнього образу є характер (грец. Charakter - особливість, відмітна риса). Характер - це тип поведінки, внутрішня сутність людини. Як відзначає...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 13.2. Класицизм
Класицизм (лат. classicus - взірцевий, довершений) заявив про себе в XVI ст. в італійському мистецтві, але найбільшого розквіту досяг у XVII ст. у...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 13.1. Бароко
Бароко (італ. barroco - дивний, химерний) напрям у мистецтві XVII-XVIII ст. Він зародився всередині XVI ст. в Італії та Іспанії, згодом поширився на...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 6.6. Предмет і специфіка художньої літератури
Що є предметом мистецтва? На це питання пробували дати відповідь учені всіх епох. М. Довгалевський писав, що поезія змальовує вчинки людей і речі, "які...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 8.2.1. Визначення композиції і її типи
8.2.1. Визначення композиції і її типи Композиція (лат. compositio - складання, поєднання, створення, побудова) - це план твору, співвідношення його...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 10.5. Суміжні змістоформи
Суміжні змістоформи виникають внаслідок взаємодії літературних родів. Поєднання епічних і ліричних елементів породило ліро-епічні твори: баладу, думу,...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 8.2. Композиція і сюжет
8.2.1. Визначення композиції і її типи Композиція (лат. compositio - складання, поєднання, створення, побудова) - це план твору, співвідношення його...
-
Розвиток теоретико-літературної думки в Україні в перші десятиліття XIX ст. пов'язаний з іменами І. С. Рижського, І. Кронеберга, А. Гевлича, М....
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 8.2.4. Класифікація сюжетів
Літературознавці виділяють такі типи сюжетів: цікаві і розважальні, хронікальні і концентричні, внутрішні і зовнішні, традиційні і мандрівні. Цікавими...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 7.5. Види художніх образів
Як класифікують художні образи? З погляду літературного напряму образи можуть бути класицистичними (Тартюф, Гарпагон Мольера), романтичними (Мцирі...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 3.6. Фройдизм
Популярним напрямом світового літературознавства XX століття став фройдизм. Його засновник австрійський лікар-психіатр Зигмунд Фройд (1856-1939 рр.) у...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 2.1. Літературознавство періоду античності
2.1. Літературознавство періоду античності 2.2. Літературознавство в епоху середньовіччя 2.3. Теоретико-літературна думка епохи Відродження 2.4....
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 2.4. Теоретико-літературна думка в епоху бароко
По завершенні доби Відродження наприкінці XVI ст. утверджується естетика бароко. Цей загальноєвропейський напрям охопив країни Південної та Східної...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 2.3. Теоретико-літературна думка епохи Відродження
Розпал античного світу і встановлення феодального ладу позначилися на особливостях культури. В епоху середньовіччя (V-XV ст.) антична література була...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 3.7. Структуралізм
Структуралізм (лат. struktura - будова, розміщення) почав формуватися у 20-30-х роках XX століття. У його становленні відіграла важливу роль концепція Ф....
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 2.2. Літературознавство в епоху середньовіччя
Розпал античного світу і встановлення феодального ладу позначилися на особливостях культури. В епоху середньовіччя (V-XV ст.) антична література була...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 10.4. Особливості драми, види і жанри
Драма (грец. drama - дія) - рід літератури, у якому поєднуються епічний і ліричний способи зображення. Основою драматичного твору є конфлікт, його зміст...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 10.3. Лірика, особливості, види, жанри
Термін походить від грецкого lyra - музичний інструмент, під акомпонемент якого античні поети виконували свої вірші. Ті твори, які виконувалися у...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 3.5. Інтуїтивізм
На початку XX століття у європейському літературознавстві набув популярності інтуїтивізм. Його основоположник француз Анрі Бергсон (1895-1941 рр.) у...
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 6.2. Прекрасне в житті та мистецтві
Естетичне почуття це один із найскладніших видів духовного переживання. Воно не є вродженим, а формується і розвивається в процесі людської діяльності....
-
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 8.2.6. Позасюжетні елементи твору
У більшості підручників їх називають позасюжетними. "Але за нашого тлумачення сюжету, - відзначає А. Ткаченко, - ліпше говорити про позафабульні...
Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 13.3. Сентименталізм