Основи конфліктології - Гірник А. М. - 1.5. Психологія та психотерапія внутрішньо-особистісних і міжособистісних конфліктів

У другій половині XIX ст. розвиток психології великою мірою визначався впливом філософії (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше) та літератури (Ф. Достоєвський, Г. Ібсен), де аналізувався феномен трагічної роздвоєності особистості, її глибинного внутрішнього конфлікту. На думку Зигмунда Фройда (1856-1939), конфлікт інстанцій особистості є постійною динамічною силою, яка може сприяти розвиткові особистості, але може й переростати у невроз. Він описує структуру особистості у вигляді трьох інстанцій: Воно (Id), Я (Ego), Иад-Я (Super-ego). Кожна з інстанцій керується своїм принципом (Воно - принципом задоволення, Я - принципом реальності, Над-Я (принципом обов'язку), тому вони перебувають у стані тривалого, частково чи повністю не усвідомлюваного особистістю конфлікту, корені якого в суперечності біологічного та соціального складників особистості. Порушення психосексуального розвитку в дитинстві й подальші психічні травми провокують загострення внутрішньоособистісного конфлікту, що виявляється у невротичній поведінці.

На думку З. Фройда, який запропонував поняття психологічного захисту й описав його механізми, особа використовує ці механізми, щоб уникнути конфлікту між примітивними прагненнями Воно (Id) та установками Я (Ego). У цьому сенсі захист є "загальне позначення для всіх прийомів, якими Я користується в ситуації конфліктів, здатних викликати невроз" (З. Фройд). Однак ці маневри Я не досягають успіху й самі стають джерелом невротичної поведінки, оскільки віддаляють нас від реального світу.

Фройд запропонував у процесі аналізу захисних механізмів застосовувати принцип "інтерпретації з поверхні донизу". Спочатку психотерапевт виявляє захисні механізми і звертає на них увагу пацієнта. Важливою є впевненість у тому, що пацієнт визнає наявність опору. Якщо ж людина вважає свої реакції адекватними, не варто її переконувати, бо спровокуєте захист від ваших пояснень. У цьому випадку краще або почекати, доки захист виявиться з такою силою та очевидністю, що сам пацієнт визнає його наявність, або розповісти про схожі випадки прояву захисту в когось іншого й визнати внесок реальності в захист. Необхідно з повагою та розумінням ставитися до проявів механізмів захисту як до вияву сили характеру людини (а не як до її слабкості й неадекватності її реакцій реальній ситуації). Тільки після того, як пацієнт визнає й відчує на власному досвіді роботу механізмів захисту, можна починати їх інтерпретацію. Робити це слід поступово, уникаючи конфронтації з пацієнтом. Інтерпретація факту захисту має передувати інтерпретації змісту. Необхідно пам'ятати, що захисні механізми є важливим джерелом інформації про те, як саме структурує свій психічний та емоційний досвід певна особистість, що дає їй змогу утримувати психічний біль і тривогу на мінімальному рівні.

Поряд із "класичним" способом роботи із захистом існують і "некласичні". Наприклад, психоаналітик В. Штекель [200] пропонував певний час систематично збирати всі факти вияву захисних механізмів, не обговорюючи їх із пацієнтом, і, лише зібравши упорядковану, логічну й неспростовну систему доказів, які грунтуються на багатьох фактах, повідомляти їх людині, аби гарантовано "пробити" систему психологічного захисту особистості.

Продовжуючи ідеї 3. Фройда, Ерік Берн (1910-1970) запропонував у структурі особистості розрізняти три стани Я: Батько, Дорослий і Дитина, кожен з яких може бути джерелом внутріш-ньоособистісних та міжособистісних конфліктів. За термінологією Берна, людина щаслива, коли найважливіші аспекти Батька, Дорослого і Дитини узгоджені між собою [16, с. 45].

Я-стан "Батько" має дві типові форми: а) Догматичного батька, який виявляється у ланцюжку звичок і схем, що нераціональні, але видаються розважливими, мають заборонний характер і можуть відповідати чи не відповідати культурному середовищу; б) Батька-годувальника, який виявляється часто у вигляді симпатій до іншої людини [16, с. 63].

Я-стан "Дорослий" характеризують організованість, адаптованість, розумність, побудова об'єктивних відносин із зовнішнім світом на підставі реального досвіду.

Я-стан "Дитина" виявляється у формі Дитини адаптованої, поведінка якої підлегла батьківському впливу, і Дитини природної, яка відзначається незалежністю поведінки, духом протесту чи поблажливості до себе [16, с. 65].

Один з Я-станів може бути постійною домінантою поведінки деяких осіб: наприклад, для багатьох священиків та вчителів характерним є Я-стан "Батько", тоді як для клоунів - "Дитина". За міжособистісного спілкування взаємодії Я-станів, які Берн називає трансакціями, можуть бути безконфліктними або провокувати конфлікт у випадку, коли трансакції перетинаються (рис. 1.1).

типи трансакцій, що перетинаються

Рис. 1.1. Типи трансакцій, що перетинаються (Е. Берн, 1994)

На думку Карен Хорні (1885-1952), слід розрізняти нормальні та невротичні конфлікти. їхня відмінність полягає у більшій значущості конфлікту для невротика, неусвідомлю-ваності та неможливості розв'язання невротичного конфлікту, доки не відбудуться зміни у ставленні невротика до інших і до самого себе, які дадуть йому змогу повністю позбутися невротичних потягів. Хорні вбачає [195, с. 32] основний конфлікт невротика у фундаментальній несумісності трьох його атитюдів стосовно інших людей (стратегія руху до людей, проти них і від них). У нормальних людей ці три атитюди або взаємодоповнюють один одного, або один з атитюдів домінує. У невротика всі три атитюди актуалізуються незалежно від конкретних обставин, і він закономірно вступає у внутрішній конфлікт, симптомами якого можуть бути непослідовність, стан тривоги, депресії, нерішучості, млявості, відчуженості тощо. Психокорекційні дії мають змінити внутрішні умови, що викликали конфлікт, і допомогти невротикові зменшити свою безпомічність, нерішучість, ворожість і відчуженість від себе та інших [195, с. 14].

На думку Курта Аевіна (1890-1947), "психологічно конфлікт можна визначити як ситуацію, коли на суб'єкта одночасно діють протилежно спрямовані сили однакової величини" [107, с. 93]. За силами, що діють на суб'єкта і спрямовують його поведінку на об'єкт чи від об'єкта, розрізняють чотири типи конфліктних ситуацій (із них перші три визначив К. Аевін, а четвертий - К. Ховленд та Р. Сіре):

1. Конфлікт "прагнення-прагнення": коли два об'єкта або дві цілі мають приблизно однакову привабливість для суб'єкта, але він не може володіти обома, а мусить зробити вибір між двома можливостями (так звана "ситуація Буриданова осла").

2. Конфлікт "уникання-уникання": коли доводиться вибирати одну з двох приблизно однакових неприємностей (наприклад, коли відвідини стоматолога лякають перспективою болючих лікувальних маніпуляцій, а затягування візиту до лікаря загрожує посиленням зубного болю).

3. Конфлікт "прагнення-уникання": одне й те саме водночас і приваблює, й відштовхує (наприклад, дитина хоче погладити собаку, якої боїться).

4. Конфлікт "подвійного прагнення-уникання" (конфлікт подвійної амбівалентності): коли суб'єкт вагається між двома цілями, кожна з яких має свої позитивні й негативні сторони (наприклад, при виборі професії, коли кожну з них особа уявляє як таку, що має свої позитивні й негативні сторони).

Усі види вказаних ситуацій схематично подано на рис. 1.2.

види конфліктних ситуацій

Рис. 1.2. Види конфліктних ситуацій (К. Lewin, 1931; С. Hovland, R. Sears, 1938)

H. Міллер пов'язав ідею Левіна з гіпотезою про градієнт цілі та сформулював шість гіпотез щодо внутрішнього конфлікту:

1. Тенденція прагнення тим сильніша, чим ближча відстань до цілі (градієнт прагнення).

2. Тенденція уникання тим сильніша, чим ближча відстань до стимулу, що викликає побоювання (градієнт уникання).

3. Градієнт уникання зростає швидше за градієнт прагнення.

4. У конфлікті між двома несумісними реакціями перемагає сильніша.

5. Висота градієнта прагнення або уникання залежить від сили потягу, на якому грунтуються той та інший.

6. Зміцнення тенденції реагування зростає разом з кількістю підкріплень, доки не досягається максимальне плато научіння [194, с. 148].

Рис. 1.3 ілюструє перші чотири гіпотези. В точці X суб'єкт вагається між прагненням і униканням. Коли відстань до цілі стає меншою за X, тенденція уникання стає сильнішою, ніж тенденція прагнення.

градієнти тенденцій прагнення та уникання при наближенні до цілі, яка має водночас позитивну й негативну валентність

Рис. 1.3. Градієнти тенденцій прагнення та уникання при наближенні до цілі, яка має водночас позитивну й негативну валентність (X. Хекхаузен, 1986)

Змістом досліджуваних К. Левіном та Н. Міллером конфліктів є боротьба мотивів. Зіткнення несумісних уявлень описується в теорії когнітивного дисонансу Леона Фестингера (1919-1989). Згідно з нею дисонанс виникає, коли в індивіда одночасно є два когнітивні елементи (ідеї, переконання, думки), що не сумісні між собою: "Два елементи, що розглядаються ізольовано, перебувають у відносинах дисонансу, якщо заперечення одного елемента випливає з іншого" [185, с. 102]. Величина дисонансу залежить від значущості цих елементів для людини [185, с. 103]. Існування дисонансу призводить до дії, спрямованої на його зменшення. Якщо подолання дисонансу людина переживає як складну психологічну проблему, - маємо внутрішній конфлікт особистості.

Ще одним видом конфліктів, з якими стикається особистість, є рольові конфлікти, що їх у психодрамі поділяють на інтрарольові (внутрішні конфлікти між компонентами чи різновидами однієї й тої самої ролі однієї людини), інтеррольові (внутрішні конфлікти між різними ролями однієї людини, що суперечать одна одній), інтраперсональні (внутрішні конфлікти, що грунтуються на суперечливому рольовому досвіді людини і проявляються в труднощах становлення її рольової поведінки) та інтерперсональні (зовнішні конфлікти, що грунтуються на суперечностях між дивергентними ролями партнерів по спілкуванню).




Схожі статті




Основи конфліктології - Гірник А. М. - 1.5. Психологія та психотерапія внутрішньо-особистісних і міжособистісних конфліктів

Предыдущая | Следующая