Національна економіка - Носова О. В. - 4.3. Становлення національної моделі економічного розвитку України

Сучасна економіка України класифікується як перехідна від командно-адміністративної (директивної) системи до ринкової. Рада Міністрів Європейського Союзу 1 грудня 2005 р. і Міністерство торгівлі США 17 лютого 2006 р. визнали ринковий характер економіки України, але цей режим може використовуватися лише при антидемпінгових розслідуваннях, тобто це далеко не повний ринковий статус. На початковому етапі перехідна економіка стикається з необхідністю здійснення наступних перетворень:

- забезпечення макроекономічної стабілізації (жорстка грошова політика як засіб боротьби з інфляцією, реформування податкової системи для збільшення надходжень у державний бюджет, урегулювання зовнішніх розрахунків);

- лібералізація економічної політики (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, відмова від командно-адміністративної розподільчої системи, створення системи комерційних банків, впровадження ринкового механізму визначення процентної ставки і розвитку фінансового ринку, скасування державної монополії у зовнішній торгівлі, розширення доступу в країну іноземних інвестицій, введення конвертованості національної валюти);

- приватизація державних підприємств і демонополізація виробництва (перехід у приватну власність значної частки державних підприємств, розвиток малого і середнього бізнесу для подолання монополізму і створення конкурентного середовища);

- формування системи соціального захисту населення (введення соціальних компенсаторів для подолання негативних наслідків впровадження ринкових механізмів).

Реалізація зазначених трансформацій можлива двома шляхами. Перший - це еволюційні зміни на основі інституціонально-кейнсіанської політики. Другий шлях передбачає здійснення радикальних змін ("шокової терапії") відповідно до ліберально-монетаристських рецептів. Еволюційний варіант перетворень обрав Китай і в певній мірі Угорщина. Більшість країн, що утворилися на пострадянському просторі, в тому числі і Україна, а також колишні соціалістичні країни Східної Європи пішли шляхом "шокової терапії". Результативність здійснення ринкових перетворень, на нашу думку, не можна визначати виключно обраним варіантом їх здійснення. Приклади позитивного вирішення завдань перехідного періоду є як при еволюційному варіанті (Китай), так і при "шоковому" (Польща, Чехія, Латвія, Литва, Естонія та інші). Вважаємо, що головними чинниками, які визначають наслідки трансформаційних процесів, є політична воля і здатність провладної еліти виконати задекларовані реформи, національна свідомість і готовність громадян до активних політичних і соціально-економічних дій, а також послідовність дотримання обраної теоретичної концепції і практичної програми її реалізації.

На жаль, за два десятиліття в Україні не вирішено в повному обсязі жодне із завдань перехідного періоду. У 1990-ті рр. економіка України знаходилася у кризовому стані, внаслідок чого ВВП знизився до 40,8 % відносно рівня 1990 р. (рис. 4.1). Наступне зростання протягом дев'яти років дещо підвищило даний показник, але криза 2008-2009 рр. знову відкинула вітчизняну економіку назад. У 2010 р. ВВП України складав лише 65,8 % від рівня 1990 р. Не забезпечено в Україні і фінансової стабілізації. Інфляція в Україні є значно вищою, ніж у промислових країнах і навіть у азійських, африканських і латиноамериканських країнах, що розвиваються (рис. 4.2).

динаміка ввп україни, у %

Рис. 4.1. Динаміка ВВП України, у %

Джерело: складено за даними Державного комітету статистики України [ ukrstat. gov. ua ]

рівень інфляції в україні і зарубіжних країнах

Рис. 4.2. Рівень інфляції в Україні і зарубіжних країнах

Джерело: складено за даними World Economic Situation and Prospects 2011 [Електронний ресурс] - назва з екрану

Стрімка лібералізація цін при нерегульованості експортно-імпортних операцій і розриві сформованих при плановій системі коопераційних зв'язків між підприємствами призвела до розбалансованості економіки. За таких умов у 1990-х рр. значна кількість підприємств машинобудування, аграрного сектору, легкої, харчової, деревообробної промисловості, інших галузей економіки опинилася у складному фінансовому стані. Проте ефективної системи банкрутства запроваджено не було, і виробничий потенціал таких підприємств фактично було зруйновано. Єдиним позитивним наслідком лібералізації цін стало усунення дефіцитності товарів, але значне зростання рівня цін суттєво обмежило споживчий попит населення.

Приватизація державного майна не привела до появи ефективного власника, який би інвестував кошти у впровадження новітніх технологій і прогресивні структурні зміни. За даними Інституту економіки і прогнозування НАН України, результатами трансформаційних змін скористалося лише до 10 % населення України. Приватизація в Україні, особливо крупних об'єктів, стала засобом збагачення кланово-олігархічних груп, які організують свій бізнес шляхом отримання від держави преференцій і монополізації ринку. Низький рівень оплати праці не створює мотивації до ефективної праці. Поряд з неефективним власником, відповідно, виник і неефективний працівник.

При невідповідності мінімальної заробітної плати необхідному прожитковому мінімуму не можливо запровадити будь-які відчутні для населення соціальні гарантії. Навіть у передкризові роки, коли спостерігалося економічне піднесення, більшість громадян України негативно оцінювали стан свого життя. Так, проведений напередодні кризи 20082009 рр. Інститутом соціології НАН України соціологічний моніторинг показав, що лише 11,7 % населення вважають, що все не так вже погано і можна жити, а 53,0 % вважають, що жити важко і 27,3 % - що терпіти і надалі таке важке становище вже неможливо, 36,9 % опитаного населення країни відчувають напруженість, роздратованість, страх і невпевненість у майбутньому.

Наслідком приватизації і ринкових трансформацій в Україні не стало формування потужного прошарку середнього класу, який є однією з ознак соціально-орієнтованої моделі економічного розвитку. Нині в Україні середній клас складає близько 15 % громадян. У країнах з ринковою економікою прошарок середнього класу сягає 60-70 %. Більшість населення України (приблизно 70 %) - це люди, які мають мізерні статки і відірвані від власності. До верхньої частини суспільства відносяться фінансово-промислова олігархія (5 %% громадян) і державний апарат управління (близько 10 % населення).

Сучасне економічне середовище України характеризується значною монополізацією більшості сфер і галузей економіки і вкрай слабким впливом ринкових важелів регулювання. Як зазначалося вище, за ШС Україна посідає прикінцеве місце у світі і Європі. Для більш глибокого розуміння стану ринкових відносин в Україні доцільно звернути увагу на складові ІЕС (табл. 4.1). Якщо взяти до уваги різницю між рейтингом України і середньосвітовим показником, то найсерйознішими проблемами на шляху просування України до ринкової економіки є державне втручання в економічну діяльність, інвестиційний клімат, умови початку та ліквідації бізнесу, захист прав власності (наявність рейдерства і недієвість судової системи), корупція, функціонування ринку праці (динаміка ринку праці відносно росту ВВП, умови найму, обмеження заробітної плати) і монетарна політика (рівень інфляції і цінова стабільність з урахуванням державного регулювання цін.

У табл. 4.1. наведено дані ІЕС по країнах, які виникли на пострадянському просторі. Ці країни на початку 90-х рр. мали однакові стартові умови входження у ринкову економіку. Естонія найефективніше пройшла перехідний період і у 2004 р. приєдналася до Євросоюзу, а з 1 січня 2011 р. - і до Єврозони. За ІЕС Естонія посідає у світі 12 місце і в Європі - 5. Естонія має статус країни з переважно вільною економікою. Вірменія є найбільш успішною за ІЕС серед країн СНД. За цим показником вона займає 28 місце в світі і 15 в Європі, увійшовши до групи країн з помірно вільною економікою. Приклади Естонії і Вірменії свідчать про можливість швидкого здійснення ринкових трансформацій.

Порівняння складових ІЕС України з відповідними даними Естонії і Вірменії показує, які мають відбутися зміни в нашій країні, щоб просунутися у напрямку ринкової економіки.

Таблиця 4.1. СКЛАДОВІ ІНДЕКСУ ЕКОНОМІЧНОЇ СВОБОДИ у 2009 р.

складові індексу економічної свободи у 2009 р.

Враховуючи соціальну структуру суспільства і стан ринкового середовища, можна зробити висновок, що в Україні сформувалася кланово-олігархічна монополістична модель економічного розвитку. Безумовно, це не та модель, яку сподівалися отримати громадяни України, коли йшлося про необхідність заміни планової соціалістичної економіки. І це також не та модель, яку обіцяли у виборчих кампаніях політичні лідери.

Найбільш придатною для населення України, враховуючи наше соціалістичне минуле, є модель соціально-орієнтованої економіки. Водночас слід реально враховувати сучасний соціально-економічний стан України і усвідомлювати, що соціально-ринкова економіка може функціонувати лише в країні з високим рівнем розвитку продуктивних сил і реально діючими ринковими відносинами. Відповідно, перш, ніж декларувати спрямованість трансформацій у напрямку побудови соціального ринкового господарства, необхідно наблизитися до рівня розвитку країн з переважно вільною економікою. Це означає, що за рейтингом ІЕС Україна має увійти, як мінімум, у третій десяток світових лідерів, щоб бути поряд з такими пострадянськими країнами, як Литва і Грузія. Щоб цього досягти необхідно обрати таку модель розвитку, яка б у перспективі дозволила перейти до соціально-орієнтованої економіки.

Такою моделлю є модель наздоганяючого розвитку економіки. Досвід Японії, яка обрала цю модель у 1950-60-х рр., і Китаю, який здійснює нині розвиток відповідно даної моделі, дає підставу до її основних ознак віднести наступні:

O прискорену модернізацію провідних галузей економіки;

O інвестиції у людський капітал, розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;

O мобілізацію обмежених ресурсів країни на вирішення завдань технологічного прориву національної економіки.

Модернізація економіки здійснюється на основі впровадження у виробництво новітніх технологій. Швидко отримати сучасні технології можливо через закупівлю ліцензій і обладнання, а також залучення прямих інвестицій. Японія вирішила проблему модернізації, як зазначалося вище, через закупівлю ліцензій. Китай здійснює модернізацію на основі прямих іноземних інвестицій. Для заохочення зарубіжних інвестицій у Китаї нині функціонує 54 зони економічного та технологічного розвитку, які разом із 53 зонами високотехнологічного промислового розвитку виробляють близько 10 % ВВП країни. Зони високотехнологічного промислового розвитку створено для посилення ефективності взаємодії між університетськими і академічними науковими закладами, фінансовими установами і бізнесом. Якщо у 1990-і рр. китайська продукція асоціювалася з низькою якістю, то лише за 2000-2005 рр. експорт високотехнологічних товарів збільшився з 30,5 до 220 млрд дол., що складало 28 % загального обсягу експорту Китаю. За даним показником Китай зрівнявся з США, суттєво випередивши Велику Британію, Японію, Францію і Німеччину.

Для ефективного використання закуплених технологій, для забезпечення кадрами іноземних інвесторів, а також розробки власних прогресивних технологій необхідно здійснювати вкладення у людський капітал і розвиток науки. За оцінкою Світового банку, у Китаї нині сформувалася аналогічна США структура національного багатства, в якому 77 % припадає на людський капітал. Фундаментом формування людського капіталу є високий рівень освіти і культури основної маси населення. Якщо розглядати людський капітал як фактор інноваційного розвитку, то його важливим показником є витрати на науку. За рівнем загальних витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) Японія і Китай поступаються лише США. За даним показником у 2009 р. на Японію припадало 12,6 %, а на Китай - 11,1 % світових витрат.

Важливою ознакою моделі наздоганяючого розвитку є ефективне використання ресурсів для інноваційного розвитку. Це завдання може вирішуватися при відповідній державній політиці, оскільки ринкові сили в першу чергу спрямовують економічну діяльність на те, що вже є в наявності - природні ресурси. Саме тому в Україні, при відсутності державної інноваційної політики, найбільш конкурентоспроможними галузями, які постачають продукцію на експорт, стали чорна металургія, хімічна промисловість і сільське господарство. Для стимулювання інновацій державою застосовуються фінансово-кредитні важелі. Так, у Китаї на 1 дол. витрат на НДДКР надаються податкові пільги у розмірі 0,34 дол. Впровадження новітніх технологій приводить до зниження енергоємності виробництва. Завдяки системі державного заохочення енергозберігаючих технологій в Японії склався найнижчій рівень енергоємності у світі. Енергоємність ВВП Японії на 55 % менша середньосвітової, а в Україні - у 3,2 рази більша середньосвітової.

Таким чином, на сучасному етапі для України доцільно обрати наздоганяючу модель економічного розвитку. Для її реалізації держава має запровадити спеціальні інноваційні програми з відповідним механізмом фінансово-кредитного стимулювання. Необхідно також суттєво збільшити фінансування фундаментальних і прикладних досліджень як за рахунок держави, так і приватного капіталу. Враховуючи схильність українських громадян до грошових заощаджень, важливо посилити мотивацію до довгострокового нагромадження фінансових ресурсів, а головне - забезпечити їх високоефективне інвестиційне використання.



Схожі статті




Національна економіка - Носова О. В. - 4.3. Становлення національної моделі економічного розвитку України

Предыдущая | Следующая