Міжнародні валютно-фінансові відносини - Боринець С. Я. - 18.1. Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Розділ 18. ШЛЯХИ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
18.1. Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Після проголошення незалежності Україна практично нічого позитивного в економічному плані не успадкувала від колишнього Радянського Союзу. Так, внаслідок нав'язування нашій державі у складі колишнього Союзу невигідної з погляду перспектив світового науково-технічного розвитку спеціалізації та кооперування структура загального експорту та імпорту України була ще більше деформована, ніж у цілому в СРСР. Практично весь кадровий потенціал, який більш-менш знався на зовнішньоекономічній діяльності, було зосереджено за межами України, в Москві.

Зовнішні борги колишнього Радянського Союзу були досить значними навіть з урахуванням його могутнього економічного потенціалу. Зовнішній борг Союзу почав катастрофічно зростати, особливо в останні роки існування СРСР. Крім об'єктивних причин такого явища - внутрішніх (функціонування командно-адміністративної системи) та зовнішніх (різке падіння цін на енергоносії на світовому

Ринку), були й суб'єктивні фактори - блискуче вміння колишнього керівництва Союзу робити все для швидкого зростання цих боргів.

З другої половини 80-х років (початок так званої перебудови) Радянський Союз став у дедалі більших розмірах брати кредити на міжнародних фінансових ринках.

Усе це разом призвело до того, що на момент розпаду зовнішній борг колишнього СРСР становив близько 80 млрд. дол. США, з них 60 млрд. - західним країнам, 20 млрд. - країнам Азії та Східної Європи. Цей борг і став спільним боргом держав колишнього СРСР, у тому числі України.

Згідно з домовленістю - спільним боргом держав колишнього Союзу вважається борг станом на 1 січня 1991 р. Його розмір сягав 40,1 млрд. дол. За період із 1 січня по 1 грудня 1991 р. СРСР в особі його президента й уряду набрав ще 18,6 млрд. боргу, з яких в Україну не потрапив жоден цент із частки, витраченої на закупівлю продовольства та товарів народного споживання. З індустріальної суми, яка становила половину боргу, до України дійшло не більш як 10 млн. дол.

Щодо активів колишнього СРСР, то йому заборгували на той час країни, що розвиваються, та колишні країни світової соціалістичної системи; половина боргів - безнадійні, й тільки 40 % загальної суми у твердій валюті, решта - у національних валютах боржників.

Заборгованість країн третього світу становила 67,5 млрд. дол. США, у тому числі: борг Індії становив 14,3 млрд.; Сирії - 10,8 млрд.; Іраку - 6,1 млрд.; Афганістану - 4,9 млрд.; Ефіопії - 4,5 млрд.; Алжиру - 4,0 млрд.; Анголи - 3,2 млрд.; Південного Ємену - 3,0 млрд.; Єгипту - 2,7 млрд.; Лівії - 2,7 млрд.; Північного Ємену - 1,5 млрд.; Нікарагуа - 1,3 млрд.; Камбоджі - 1,4 млрд. тощо. Загальна заборгованість колишніх соціалістичних країн Радянському Союзу становила 43,8 млрд. рублів, у тому числі: Куби - 15,5 млрд.; Монголії - 9,5 млрд.; В'єтнаму - 9,1 млрд.; Польщі - 5,0 млрд.; Північної Кореї - 2,2 млрд. та ін. Чималим було майно колишнього СРСР за кордоном. За оцінкою експертів, воно становило 45 млрд. дол., крім сотень мільярдів "партійних" грошей і золота на 9,1 млн. унцій.

Ситуація для України, як і для інших колишніх республік Союзу, ускладнювалася ще й тим, що на місці повного розорення опинилися державні та приватні підприємства, які мали рахунки в Зовнішекономбанку СРСР, статутний і резервний фонди якого, а також будівлі та споруди, інше майно, згідно з постановою Президії Верховної ради Російської Федерації від 13 січня 1992 р., було передано у власність Центрального банку Російської Федерації. Це означало, що Зовнішекономбанк фактично був визнаний банкрутом, а валютні й інші внески України привласнювались Росією. До прийняття згаданої постанови під гарантію Зовнішекономбанку було відкрито кредитні лінії, за якими в Україну надходили сировина, комплектуючі, обладнання. Всі ці кредитні лінії було ліквідовано. Загалом вкладники України втратили на валютних рахунках Зовнішекономбанку СРСР близько 500 млн. інвалютних рублів валютної виручки.

Крім валютних коштів, про які йшлося, Росія фактично присвоїла весь алмазний і художній фонди колишнього Союзу, причому останніми роками перед розвалом ніякої інформації про валютні активи Зовнішекономбанку колишнього СРСР, вартість діамантів та інших коштовностей алмазного фонду ніде офіційно не публікувалось, не кажучи вже про безцінні коштовності спільного колись художнього фонду та значну кількість національних історичних реліквій України, що зберігалися в Москві ще від сумнозвісних часів повної руйнації української державності за цариці Катерини II.

Саме за таких обставин Україні довелося взяти на себе обслуговування та погашення 16,37 % загального боргу колишнього СРСР.

Молода незалежна держава мала значні боргові зобов'язання перед закордоном, тому передусім необхідно було подбати про нагромадження золотовалютних резервів. Уже в грудні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні". Цей надзвичайно серйозний і важливий крок був здійснений з метою захисту майнових прав і економічних інтересів України, забезпечення стійких зовнішньоекономічних відносин і залучення іноземних інвестицій в Україну, ефективного використання та збереження дорогоцінних металів.

З грудня 1991 р. до Державної скарбниці України повністю реалізуються всі видобуті й вироблені на території України дорогоцінні метали, а також приймаються конфісковані чи здані як скарб дорогоцінні метали, камені, алмази та інші коштовності. Всі підприємства, організації, які займаються переробкою продукції, що містить дорогоцінні метала, в тому числі вторинні ресурси і відходи дорогоцінних каменів та алмазів, здійснюють свою діяльність після укладення договору з Національним банком України. Національному банку було запропоновано негайно приступити до формування в Україні запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів. Реалізація дорогоцінних металів, алмазів для потреб народного господарства, за пропозиціями Кабінету Міністрів України, здійснюється Національним банком України за ринковими цінами.

У жовтні 1992 р. Указом Президента України було створено Українську державну компанію "Діаманти України", на яку покладено вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням споживачів алмазами, використанням та реалізацією діамантів, проведення всіх, включаючи зовнішньоекономічні, операцій з дорогоцінними, напівдорогоцінними каменями, бурштином і дорогоцінними металами (за винятком металів у монетарній формі).

Паралельно Державний комітет України по геології та використанню надр розпочав активну роботу з підготовки перспективної програми геологорозвідувальних робіт і наукових досліджень, що стосуються благородних металів та алмазів.

У недалекому майбутньому Україна може стати однією із золотодобувних країн світу, що особливо актуально і важливо для успішного вирішення завдання нагромадження власних золотих запасів і резервів. Нині розвідано близько десятка родовищ золота, придатних для економічно вигідної їх розробки. Це родовища в центральній частині, Придніпров'ї, Приазов'ї, Донбасі та Закарпатті.

Одне з трьох родовищ золота в Закарпатті (Мужіївське) вже підготовлено до промислової експлуатації. Тут поклади благородного металу розташовані порівняно неглибоко, і його видобуток, за розрахунками спеціалістів, обійдеться відносно дешево. Родовище - це 16,7 млн. т золотовмісної руди, рентабельність видобутку якої, за попередніми розрахунками, має становити 17-30 % і бути однією з найвищих у гірничодобувній галузі. Одне лише Мужіївське родовище спроможне протягом десятків років видавати для потреб України по одній тонні золота (приблизно стільки, скільки витрачається його щороку на медичні та технологічні потреби).

Поклади золота в центральній частині, Придніпров'ї та Донбасі, на відміну від закарпатських, розташовані досить глибоко, тому їх видобуток потребуватиме певних додаткових витрат. Найбільш значними і доступними спеціалісти вважають криворізькі запаси, які мають певну схожість з родовищами Південної Африки та Австралії. Усе це дає підстави стверджувати, що в недалекій перспективі Україна в змозі стати значним регіоном з видобутку золота.

У сучасних умовах демонетизації золота, його запаси, як доводить досвід зарубіжних країн, якими б великими вони не були, не впливають безпосередньо на стійкість грошово-валютного обігу, хоча в змозі забезпечувати на певний період його стабільність. Тому для успішного функціонування грошово-валютної системи держави необхідне нагромадження запасів вільно конвертованої (вільно використовуваної) валюти для безперебійних розрахунків із закордоном. Перед молодою державою на весь зріст постало питання, яким чином на світовому ринку заробити валюту. В перші роки незалежності України розв'язання цього питання окремими політичними силами пов'язувалося з масованою допомогою з боку української діаспори та світової демократичної спільноти. Однак при перших практичних кроках на шляху до його розв'язання на поверхню вийшов увесь цупкий вузол складних проблем, пов'язаних з виходом України на світовий ринок. На перший план виступила проблема підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів ринкових відносин. Ще до проголошення незалежності 16 квітня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність", згодом, у травні 1993 р., Кабінет Міністрів видав декрет "Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності"; 12 грудня 1991 р. було прийнято Митний кодекс України, а 13 березня 1992 р. введено в дію Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон".

Усі ці заходи сприяли виходу України на зовнішні ринки, дали можливість молодій державі, з урахуванням суспільних інтересів, значною мірою упорядкувати відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий режим, дотримання якого сприяє розвитку міжнародного співробітництва, підвищує його ефективність.

Нині за обсягом зовнішньоторговельного обороту Україна посідає друге місце після Росії серед країн СНД. Вартість експортованої продукції становить сьогодні майже четверту частину її внутрішнього валового продукту. Спостерігається поступова переорієнтація України на торгівлю із "далеким" закордоном, передусім із розвиненими ринками Західної Європи, Далекого Сходу, США.

Для збільшення валютних надходжень потрібно насамперед подолати архаїчну сировинну спрямованість експорту, адже рівень цін на світових ринках на готові вироби майже в 1,5 раза вищий, ніж на сировину, а машин і обладнання - у 2 рази. На жаль, торгуючи сировиною і напівсировиною, Україна збагачує інші народи. Наприклад, Словаччина, маючи трохи більше п'яти мільйонів населення, домоглася впровадження твердої валюти і створила значні, як для неї, валютні резерви, широко використовуючи Україну як постачальника металургійної сировини. Україна постачає високоякісні сталеві вироби і продає їх за ціною, що в десятки разів перевищує витрати на закупівлю і переробку сировини.

Аналізуючи пріоритети розвитку експортного сектору, слід насамперед звернути увагу на галузі, де вже сьогодні техніка і технологія досягають світового рівня. Це високотехнічні, наукомісткі галузі машинобудування, зокрема виробництво верстатів, літаків, приладів, побутової техніки, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво. За оцінками американських експертів, наприклад, український машинобудівний комплекс за експортними можливостями посідає 11-те місце у світі.

Друга група пріоритетних галузей експорту - агропромисловий комплекс, зорієнтований на країни СНД та країни, що розвиваються.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть стати третім пріоритетним напрямом формування експортного сектору. Так, за рахунок розвитку туризму деякі країни одержують значну частину валютних надходжень. Останнім часом туризм в Україні розвивається однобічно - переважно виїзний. Водночас Польща щорічно одержує від туризму понад 5 млрд дол., США - третину всіх експортних надходжень.

Видобувна і металургійна галузі - четвертий пріоритетний блок, п'ятим можуть стати транзитні перевезення вантажів.

Не менш важливим фактором активізації зовнішньоекономічної діяльності України є залучення іноземних інвестицій. Однак нестабільність економічної ситуації, недосконалість чинного законодавства негативно впливають на інвестиційний клімат в Україні та стримують іноземних інвесторів від значних вкладень коштів у нашу економіку. У зв'язку з цим спостерігається тенденція зниження обсягів іноземних інвестицій.

Деякі інвестори, котрі зареєстрували великі обсяги інвестицій, призупинили їх внесення. Наприклад, фірмою "Макулан" зареєстровано 260 млн. дол. США, а фактично внесено 26 млн., СП "Тютюнова компанія" - відповідно 25 млн. і 5 млн. дол. США.

Переорієнтація України в зовнішньоторговельній діяльності на країни Заходу характерна і для зовнішньо-інвестиційних потоків в Україну. Так, якщо в 1992 р. 88 % загальної суми зовнішнього боргу припадало на країни колишнього СРСР і тільки 12 % - на інших кредиторів, то на початку XXI ст. це співвідношення становило близько 50 і 50 % відповідно. Найбільші інвестиції вкладені в економіку України партнерамизі США(22 % до загального обсягу), Німеччини (19), Великої Британії (7), Кіпру (6), Швейцарії (4 %).

Слід зазначити, що не дуже сприяв активізації інвестиційних вкладень зарубіжних фірм в економіку України прийнятий Верховною Радою Закон "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування", де вказано, що придбання іноземними інвесторами майнових прав на природні ресурси регулюється законодавством України, яке не дозволяє іноземним інвесторам мати майнові права на ці ресурси, в тому числі на головний - землю. Так, цим же Законом було внесено зміни до відповідних статей Декрету, що стосуються землі та земельних ділянок. Декретом Кабінету Міністрів було дозволено інвестиції у вигляді рухомого і нерухомого майна, у тому числі і землі, а також у формі придбання земельних ділянок. Саме слова "землі" та "земельних ділянок" цим Законом України було виключено з тексту Декрету. Загалом, для нашої держави характерне систематичне внесення змін, інколи істотних, до чинних документів, які регулюють іноземне інвестування. Така нестабільність найбільше стримує іноземного інвестора.

Важливим кроком в активізації інвестиційної діяльності в Україні є створення й діяльність фінансово-промислових груп. Конкретний механізм таких міждержавних господарських структур повинен закріплюватися у міжурядових угодах з метою надання режиму найбільшого сприяння при виробництві товарів, наданні послуг, встановленні оптимальної структури управління й уникнення подвійного оподаткування прибутку. Прикладом може бути підписана з Росією міжурядова Угода про принципи створення 60 українсько-російських промислових груп, таких як "Укрнафта", "ТаНаКо" - Транснаціональна алюмінієва компанія, "Міжнародні авіамотори", "Корпорація Антонов - Туполев" та ін.

Однак з набуттям досвіду зовнішньоекономічної діяльності почали накопичуватись і проблеми. З надзвичайною гостротою, наприклад, постала проблема повернення в Україну валютних доходів від зовнішньоекономічної діяльності. Перебування цих валютних цінностей за кордоном вважається незаконним передусім тому, що відповідно до нашого законодавства іноземна валюта може вивозитися, зберігатися та використовуватися за межами України тільки з дозволу Національного банку України. Це стосується валютних коштів, вивезених за межі

України у вигляді товарів, робіт, послуг згідно із зовнішньоторговельними контрактами, еквівалент вартості яких (тобто саме валюта) не надійшов до України. Таким чином, названі інвалютні кошти фактично працюють на економіку інших держав.

Тим часом ці кошти можуть бути спрямовані на інвестування пріоритетних галузей національної економіки, швидкого її виходу на міжнародний конкурентний простір, формування стабілізаційного фонду національної грошової одиниці та вирішення інших першочергових завдань. Головна проблема полягає в тому, що вилучені таким чином кошти не були оподатковані в Україні, і, як наслідок, держава прямо втрачає велику кількість бюджетних надходжень, так гостро необхідних для вирішення значного масиву соціальних питань.

Відплив з України значних валютних коштів реально відбувається у все зростаючих масштабах і не є секретом для офіційної статистики. Однак, штучно занижуючи обсяги експорту та імпорту, тодішнє Міністерство статистики України мимоволі приховувало реальні обсяги такого відпливу. Так, зіставляючи дані офіційної статистики з опублікованими в бюлетені Європейського центру макроекономічного аналізу, який видається на Заході, відомий український економіст, колишній директор Інституту економіки Національної академії наук України, академік HAH України І. І. Лукінов виявив досить дивну розбіжність між цифрами, які гласно обертаються в нашій країні, та тими, які потрапляють у зазначений центр і взагалі за межі держави. Особливий інтерес викликають розбіжності в даних про зовнішньоторговельний оборот України, адже йдеться про валюту, якої в нас катастрофічно не вистачає, щоб вчасно розрахуватися за газ, нафту та інші товари, що надходять з-за кордону (табл. 18.1).

Як видно з табл. 18.1, у всіх країнах, за винятком Великої Британії, українські дані щодо екс-

Таблиця 18.1. Українські дані власного експорту і дані статистики країн-партнерів, млн. дол. США

Країна

Українські дані

Дані країн-партнерів

Різниця, рази

Німеччина

172

247

1,44

Франція

29

162

5,58

Італія

141

506

3,58

Велика Британія

36

19

0,53

Іспанія

13

53

4,08

ЄС

624

1099

1,76

-порту значно занижені порівняно з даними країн-партнерів.

Для запобігання відпливу з України іноземної валюти було видано два укази Президента України, розроблено і затверджено Програму комплексного вирішення питань щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно перебувають за її межами. Згідно з цими документами декларування валютних цінностей повинно здійснюватись суб'єктами підприємницької діяльності в регіональних відділеннях Національного банку України та в державних податкових інспекціях за місцезнаходженням суб'єктів підприємницької діяльності. Підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення банківських операцій з валютними цінностями уповноваженими банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності є довідка встановленої форми про проведене декларування.

Однак конкретні кроки на шляху реалізації названих документів не дали тих результатів, які очікувалися. І це закономірно, адже за чинним законодавством, половина вирученої внаслідок зовнішньоекономічної діяльності валюти підлягає обов'язковому продажу державі. Це сьогодні є майже непереборною перешкодою на шляху повернення в Україну валюти, що перебувала закордоном. Іншим важливим негативним фактором стала виключно кримінальна відповідальність суб'єктів. Ніяких інших, більш суттєвих, економічних важелів задіяно не було. Але ж відомо, що застосування до суб'єктів лише заборонних, суто адміністративних, методів, якими б жорсткими вони не були, як правило, не дає належних результатів.

Закономірно, що в перші роки незалежності України практично не було необхідної законодавчої бази для повноцінного і безперешкодного розвитку всього комплексу зовнішньоекономічних, валютно-фінансових і кредитних відносин держави. І тут треба віддати належне ініціативі Кабінету Міністрів України на чолі з тодішнім Прем'єр-міністром, згодом Президентом України Л. Д. Кучмою, який, не чекаючи постійних обіцянок з боку тодішнього складу Верховної Ради, прийняв цілу низку важливих декретів, у тому числі валютних, основні положення яких успішно працюють донині.

Найважливішим серед них є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", прийнятий 19 лютого 1993 р. Пріоритетними завданнями Декрету були: стабілізація курсу українського карбованця стосовно іноземних валют, концентрація валютного попиту та пропозиції, поступова ліквідація паралельного обігу іноземних і національної валют, залучення валютних коштів в Україну та скорочення імпортованої інфляції. Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які потребували окремого дозволу Національного банку України.

Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим Декретом Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті" було запроваджено обов'язковий продаж через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50 % надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. Проте такий порядок не поширювався: на валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ або гарантованих урядом; залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету; іноземну валюту, яка ввозиться для внесення до статутних фондів спільних підприємств, а також виручку в іноземній валюті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з іноземними інвестиціями. Декрет Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р. передбачав визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні поставки, а також авансування імпорту.

Саме ці декрети поклали початок формуванню певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що сприяло подоланню інфляційних процесів і привело до поступового оздоровлення економіки в цілому.

Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Україні, виконавча влада постійно вдосконалювала існуючу систему валютного регулювання та контролю. Так, Указом Президента "Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання" від 2 листопада 1993 р. тимчасово вводився порядок поповнення офіційних валютних резервів за рахунок викупу 10 % валютних надходжень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного курсу національної грошової одиниці. Кабінет Міністрів спільно з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну Постанову про порядок визначення офіційного валютного курсу українського карбованця до іноземних валют. Згідно з цією Постановою, Національний банк України за погодженням з Кабінетом Міністрів України на основі даних Міністерства економіки України та Міністерства статистики України про цінові співвідношення продукції, товарів і послуг із урахуванням стану платіжного балансу визначав офіційний курс українського карбованця.

З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верховна Рада України також прийняла низку законів про внесення змін до Декрету. Так, законами "Про внесення змін до статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України" від 28 січня 1994 р., "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів був ще значним. Так, залишався у силі обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійснювалася за курсом із відхиленням від офіційного не більш як у 2 рази. Установлювався і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: за безготівковими операціями - не більш як 2,5 % від офіційного валютного курсу, за готівковими - не більше 2,5 % від подвійного валютного курсу.

Національним банком України був затверджений класифікатор іноземних валют, які перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави й можуть бути використані при здійсненні торговельних та неторговельних платежів суб'єктами підприємницької діяльності та банками України.

Всі види валют відповідно до міжнародної практики поділено на три групи:

Перша група: вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші види валют, курси яких котируються Національним банком України;

Друга група: валюти з обмеженою конвертованістю, які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням, та курси яких визначаються Національним банком України;

Третя група: неконвертовані валюти, що не обмінюються на інші валюти, курси яких не котируються і не визначаються Національним банком України.

НБУ визначив порядок, згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється лише для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію Національного банку України на здійснення торгівлі товарами з оплатою в іноземній валюті. За валюту можуть реалізуватися тільки товари іноземного виробництва, ввезені в Україну з додержанням митних правил, оплата яких здійснена торговельною організацією в іноземній валюті у безготівковому порядку безпосередньо резиденту чи посереднику за укладеним контрактом із нерезидентом. Комісійна торгівля за валюту заборонялася. Стягнення комісійних за послуги в іноземній валюті між резидентами також заборонялось.

Враховуючи реалії сьогодення, коли переважна більшість валют країн колишніх республік СРСР є неконвертованими, а економічні взаємозв'язки з

Ними, що історично склалися, необхідно поглиблювати та вдосконалювати, Національний банк України спеціальним листом надав дозвіл уповноваженим банкам проводити операції з готівковою неконвертованою валютою. При цьому обов'язковою вимогою встановлювалась наявність домовленості чи угоди з іноземним банком про вивезення готівкової валюти для зарахування її на кореспондентський рахунок уповноваженого банку України. Ця угода передбачає обмін зразків банкнот іноземної валюти з описом їхніх ознак.

З 5 листопада 1994 р. було встановлено новий порядок визначення курсу та використання карбованця. Так, офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російського рубля та білоруського рубля визначався Національним банком України на підставі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Курс карбованця до інших іноземних валют визначався через крос-курси. Франкфуртської валютної біржі, Московської міжбанківської валютної біржі та крос-курси, що публікує газета "Financial Times".

У постанові Правління Національного банку України "Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України" від 16 травня 1995 р. йшлося про недоцільність подальшого продовження обов'язкового викупу до офіційного валютного резерву Національного банку України 10 % валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності, які були раніше визначені Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання". Цією ж постановою дозволялося здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень (40 %) і вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України.

25 травня 1995 р. Національний банк України припинив перереєстрацію раніше наданих індивідуальних ліцензій на використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України, а 1 серпня взагалі припинив дію перереєстрованих ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. З цього моменту не допускається реалізація на території України резидентами та нерезидентами товарів, робіт і послуг за готівкову іноземну валюту. При цьому мається на увазі, що всі розрахунки в іноземній валюті між підприємствами торгівлі та сфери послуг, що мали право на торгівлю і надання послуг за іноземну валюту, та іншими резидентами України за товари, роботи та послуги, що реалізуються останніми, можуть здійснюватися на території України у карбованцях та в іноземній валюті у формах, що мають місце у міжнародній практиці (включаючи оплату кредитними та дебетними картками), за винятком розрахунків готівковою іноземною валютою. Підприємства втрачали право приймати готівкову іноземну валюту, заборонялося також вносити готівкову іноземну валюту до статутних фондів підприємств (крім банків).

Уповноважені банки приймали виручку підприємств у готівковій іноземній валюті на блокований рахунок без права зарахування на поточні валютні рахунки підприємств. Прийнята на блоковані рахунки підприємств іноземна готівкова валюта продавалася уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України, а її карбованцевий еквівалент зараховувався на рахунок підприємства.

У прийнятому Верховною Радою України Законі "Про внесення змін до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання! валютного контролю" встановлювалося, що нанмодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України в готівковій або безготівковій формі.

Отже, уважно проаналізувавши послідовні дії Президента України, Верховної Ради України, уряду та Національного банку України, спрямовані на вдосконалення системи валютного регулювання і валютного контролю, можна з упевненістю зробити цілком обгрунтований висновок про те, що справа відверто та неухильно просувалася в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім загальноприйнятим у світовій практиці вимогам, що ставляться до національної валюти.

Найрадикальнішим кроком у цьому напрямі був Указ Президента України, згідно з яким з 1 вересня 1995 р. було припинено використання в нашій країні іноземної валюти як засобу платежу. Тим самим започатковано реальне обмеження доларизації вітчизняної економіки за рік до запровадження гривні.

Гривня як повноцінна національна валюта незалежної України була введена в обіг 1 вересня 1996 р.



Схожі статті




Міжнародні валютно-фінансові відносини - Боринець С. Я. - 18.1. Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Предыдущая | Следующая