Міжнародні фінанси - Д'яконова І. І. - 7.2. Методика складання платіжного балансу та класифікація його статей

7.2.1. Методичні підходи МВФ до формування платіжного балансу

Вперше баланси міжнародних розрахунків були сформовані та опубліковані у 20-х роках XX століття. Протягом наступних років методика їх складання постійно вдосконалювалася. У 1947 році ООН опублікувала схему платіжного балансу, яка стала основою для подальшої розробки МВФ форм і принципів складання платіжних балансів.

МВФ продовжує перманентне удосконалення методики складання платіжного балансу, яка відображається у рекомендаціях (керівництвах) з платіжного балансу, що періодично перевидаються. Розробкою платіжного балансу на рівні МВФ займається комітет зі статистики платіжного балансу (IMF Committee on Balance of Payments Statistics), а також різноманітні групи технічних експертів (додаток И). Комітет був заснований в 1992 році з метою спостереження за впровадженням рекомендацій, які містяться у звітах двох робочих груп МВФ, що досліджують основні джерела неспівпадання в загальній статистиці платіжного балансу. Комітет також надає рекомендації і поради відносно методологічних аспектів формування статистики платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції.

Комітет засідає щонайменше раз на рік. На засіданнях комітету обговорюються питання стосовно методології платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції, а також методики складання окремих статей зазначених звітів. Результати засідань публікуються на сайті та у друкованих виданнях МВФ. Кожного року комітет також складає річні звіти, в яких наводиться огляд тенденцій платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції країн-учасниць МВФ, а також зазначаються результати роботи комітету за поточний рік і плани на наступний.

На даний момент застосовується п'ята редакція керівництва платіжного балансу (Balance of Payments Marnai fifth edition), яка опублікована у 1993 році [1]. Даний документ являє собою стандарти понять, визначень, класифікацій і угод для компіляції платіжного балансу і статистики міжнародної інвестиційної позиції. Вони відбивають широко розповсюджені зміни, які були в міжнародних угодах, починаючи з четвертої редакції керівництва, що була видане у 1977 році.

Укрупнену класифікацію стандартних компонентів платіжного балансу відповідно до п'ятої редакції рекомендацій МВФ [1, с. 43-48] наведено у додатку К. Запропонована МВФ структура статей платіжного балансу є універсальною, що дозволяє порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинених держав, а також країн, що розвиваються або здійснюють перехід до ринкової економіки. Для кращого розуміння методики розрахунку платіжного балансу та наочної характеристики його основних компонентів доцільно розглянути умовний алгоритм формування платіжного балансу (додаток Л).

Після прийняття в 1993 році п'ятої редакції керівництва МВФ зі складання платіжного балансу концепція сальдо за поточними операціями стала загальноприйнятою у світі. Економічний зміст даної концепції полягає у рівності сальдо поточних операцій підсумку статей руху капіталу в сукупності зі змінами в розмірах валютних резервів. Таке представлення структури платіжного балансу наочно відображає підсумки взаємодії національної економіки з іншими економіками світу у розрізі усіх угод. Однак подальший розвиток форм та способів організації міжнародних економічних відносин обумовив необхідність подальшого перегляду рекомендацій МВФ зі складання платіжного балансу.

У 2009 році МВФ опублікував шосту редакцію керівництва платіжного балансу (Balance of Payments and International Investment Position Manual, sixth edition), яка враховує усі суттєві зміни, що відбулись у міжнародній економіці з моменту виходу п'ятої редакції [3]. Відповідно до рішень, прийнятих на 21-му засіданні комітету МВФ зі статистики платіжного балансу, що відбулось у листопаді 2008 року, орієнтовним терміном остаточного переходу на складання платіжних балансів на основі шостої редакції визначено 2012-2013 роки.

Подібно до попередніх видань, шоста редакція керівництва платіжного балансу визначає рекомендації щодо відображення міжнародних операцій відповідно до узгоджених на міжнародному рівні підходів. Даний документ забезпечує більшу ясність та детальність відображення операцій на основі впровадження розширеного переліку міжнародних операцій. Зокрема, у шостій редакції керівництва враховано вплив глобалізації на відображення міжнародних операцій у платіжному балансі (валютні союзи, міжнародні виробничі процеси, складні організаційні структури міжнародних компаній, мобільність робочої сили). Також у даному документі враховано переглянуті підходи до відображення нових фінансових інструментів та видів фінансової діяльності. У шостій редакції керівництва робиться більший акцент на відображенні міжнародної інвестиційної позиції, ніж у п'ятій редакції. Остання редакція керівництва платіжного балансу також об'єднує роз'яснення і зміни щодо відображення деяких операцій, пов'язаних із прямими інвестиціями та операціями із фінансовими деривативами.

У шостій редакції керівництва платіжного балансу, у порівнянні з п'ятою редакцією, містяться наступні найістотніші зміни:

1) уточнення вимірювання фінансових послуг;

2) зміни у відображенні прямих інвестицій;

3) впровадження концепцій, пов'язаних з резервом зобов'язань та стандартизованих гарантій;

4) нові концепції для вимірювання міжнародних грошових переказів;

5) посилений ступінь відповідності з Системою національних рахунків (System of National Accounts),

6) обширні доповнення до керівництва, пов'язані із додатковою деталізацією та поясненням окремих положень документа, а також впровадженням нових додатків щодо валютних союзів, багатонаціональних підприємств, грошових переказів.

У шостій редакції рекомендацій МВФ, як і у попередніх редакціях, наведено класифікацію стандартних компонентів платіжного балансу [3, с. 301-307]. Потрібно зазначити, що дана класифікація є більш розширеною та деталізованою у порівнянні із класифікацією компонентів відповідно до п'ятої редакції [ 1, с. 43-48].

Платіжні баланси розвинутих держав та держав, що розвиваються, дещо розрізняються за змістом. Схеми платіжного балансу, прийняті МВФ і ОЕСР, враховують загальні риси, властиві розвинутим державам, а також надають кожній державі можливість вносити свої коригування щодо обліку специфічних фінансових операцій. Як правило, такі коригування пов'язані з методами виміру сальдо платіжного балансу і його покриття.

Ряд особливостей методології складання платіжних балансів країн, що розвиваються, випливає з недостатньо високого рівня розвитку національної системи статистичного обліку. У зв'язку із цим деякі операції можуть не знаходити відображення у балансах або відображатись лише частково. Розміри сум, що проходять за статтями платіжного балансу, найчастіше бувають завищені або занижені.

У США, Англії, Канаді, Австралії відповідальність за складання платіжного балансу покладена на статистичні відомства, а інформаційною основою для формування показників є статистичні обстеження. Недоліком цієї системи є громіздкість, адже опитувальники, в окремих випадках, містять десятки сторінок, що ускладнює роботу агентів зовнішньоекономічної діяльності.

У більшості європейських країн платіжний баланс складається центральними банками щомісячно, а інформаційною основою формування показників є банківська звітність (система поопераційного обліку), однією із суттєвих переваг якої є оперативність.



Схожі статті




Міжнародні фінанси - Д'яконова І. І. - 7.2. Методика складання платіжного балансу та класифікація його статей

Предыдущая | Следующая