Механізм економічної політики - Уманців Ю. М. - 9. Управлінська політика

Передбачає залучення іноземного капіталу, зовнішні позики для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, а також нарощування експортного капіталу окремих регіонів, котрі потребують прискореного розвитку.

9. Управлінська політика

Основною її метою є створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завданням регіонального розвитку. Державна регіональна політика постає як база для досягнення соціально-економічного розвитку регіону і має реалізовувати поступове перенесення акценту на керуванні соціально-економічними процесами з державного на регіональний рівень управління, що передбачає надання більш широких компетенцій місцевим представницьким та державним виконавчим органам. У сфері регіональної економіки такими функціями обласних державних адміністрацій гіпотетично мають стати управління державним майном, земельними та окремими стратегічними природними ресурсами, здійснення приватизації, демонополізації тощо. Базовими для формування та реалізації такої політики виступають механізми реалізації державної регіональної політики, що спираються на стратегію соціально-економічного розвитку регіону і включають заходи економічного та фінансового забезпечення: виділення у складі державного бюджету коштів для фінансової підтримки депресивних регіонів, створення дієздатних та економічно самодостатніх територіальних громад способом їх об'єднання, завершення передавання в комунальну власність державного майна та інших об'єктів різних форм власності. Цьому має сприяти реалізація політики соціально-економічного розвитку регіону відповідно до її обгрунтованої мети, із залученням таких механізмів: реалізації державної регіональної політики; інституційних ринкових перетворень; обгрунтування раціонального використання природно-ресурсних та виробничих чинників розвитку; удосконалення управлінських рішень.

Визначальна мета державної регіональної економічної політики з усім різноманіттям ЇЇ формулювань - це відтворення співвідношення між економічною ефективністю і соціальною справедливістю. Економічні цілі включають пожвавлення виробництва в депресивних регіонах, створення полюсів зростання і зон ефективного підприємництва, посилення міжрегіональної економічної інтеграції тощо. Серед найголовніших соціальних цілей регіональної політики - пріоритетне зростання зайнятості та доходів населення, поліпшення соціальної інфраструктури та розширення доступності суспільних благ у найбільш віддалених регіонах. Принцип соціальної справедливості в регіональному аспекті полягає в тому, що громадяни і соціальні групи повинні мати рівні можливості щодо працезабезпечення, отримання доходів і суспільних благ незалежно від місця проживання. Реалізація цього принципу (його ще називають ідеєю "територіальної солідарності") потребує перерозподілу фінансових ресурсів від більш матеріально забезпечених до менш забезпечених (тим паче кризових) регіонів.

На стадії економічного зростання держава має більше фінансових можливостей для справедливого міжрегіонального перерозподілу коштів. За умов скорочення державних доходів, наприклад, у разі зменшення податкових надходжень унаслідок економічного спаду держава змушена, з одного боку, стимулювати регіони, які мають найбільші перспективи для поновлення економічного зростання, а з другого - обмежуватися соціальною підтримкою тільки тих регіонів, населення яких перебуває в найважчому становищі. Природно, що зміна політики міжрегіонального перерозподілу може викликати незадоволення, а то й опір або "багатих", або "бідних" регіонів. Зокрема, представники впади та й прості громадяни західних земель Німеччини критикують політику масштабної допомоги східним, постсоціалістичним землям країни. Певні колізії між регіонами-донорами і регіонами-реципієнтами спостерігаються в багатьох країнах, які здійснюють активну регіональну політику.

В ідеології державної регіональної економічної політики переважає нині уявлення, що головним її об'єктом є різноманітні регіональні (просторові) відмінності, відчутна різниця в рівнях розвитку зайнятості, доходів населення, умовах підприємництва тощо. Із цього випливає, що головне завдання державної регіональної політики - мінімізувати нерівності, що уможливлюють виникнення соціальних конфліктів І перешкоджають соціально-економічному розвиткові країни в цілому. Отже, висновок тут один: для того, щоб визначити завдання державної регіональної економічної політики і засоби їх розв'язання, необхідно виявити основні нерівномірності та чинники, що їх обумовлюють.

До найпоширеніших чинників регіональних особливостей відносять:

O різкі розбіжності природнокліматичних умов життя і підприємництва в окремих регіонах країни;

O масштаби, якість і напрями використання природних ресурсів, що визначають "продуктивність" регіонів. Цей фактор впливає не тільки на сільське господарство, рибальство, видобуток корисних копалин і лісове господарство, а й на умови економічної діяльності та життя людей;

O периферійне або глибинне розміщення регіону, унаслідок чого підвищуються транспортні витрати, звужується ринок збуту;

O застаріла структура виробництва, запізнювання з уведенням інновацій;

O агломераційні переваги (велике перехрестя в регіоні міжгалузевих зв'язків і розвинута інфраструктура) та агломераційні хиби (перенаселення);

O стадія технологічного розвитку, який визначається переважанням певних видів виробництва і виробничо-технологічних станів;

O демографічні розходження (структура населення, динаміка відтворення, у тому числі обумовлена етнічно-релігійними особливостями);

O відмінності в підприємницькому кліматі (податкова система, ступінь адміністративного контролю над фірмами тощо);

O політичні й інституційні чинники (наприклад, ступінь регіональної автономії);

O соціально-культурні фактори (міра урбанізації, освіченість населення, наявність наукових і культурних центрів тощо).

Отже, державна регіональна політика не може не бути багаторівневою, її суб'єктами є законодавчі та виконавчі органи влади центру і регіонів, органи місцевого самоврядування, а також різноманітні міжрегіональні асоціації. Принципи, організація, методи, форми державної регіональної політики в різних країнах істотно різняться.

Аналіз зарубіжних досліджень з проблем територіального розвитку свідчить про багатоманітність методів усунення або скорочення регіональної нерівності в розвинутих країнах. Безперечний інтерес викликає досвід розміщення підприємств високотехнологічних галузей в економічно та соціально відсталих районах з лишками трудових ресурсів, природними обмеженнями цілорічної сільськогосподарської зайнятості (створення технопарків, центрів нововведень, "технополісів").

Одним із методів, які широко практикуються в державній регіональній політиці, є створення "полюсів зростання": обираються пункти, найсприятливіші щодо ресурсів або географічного розташування; у дальшому кожен такий пункт, забезпечений інфраструктурними спорудами та виробничими підприємствами, перетворюється на "центр розвитку". Таке перетворення стає важливим фактором регіонального економічного розвитку, багато в чому воно пов'язане з тією роллю, яку "полюси" відіграють у вдосконаленні розробок, здійснюваних вищими навчальними закладами, а також у виготовленні нових видів промислової продукції, придатних для реалізації на ринку. Такі "полюси зростання" проблемних регіонів покликані поступово вивести їхню економіку зі стану депресії.

Важливою частиною системи державного управління територіальним розвитком є цільові програми загальнонаціонального, регіонального, місцевого рівнів. Вони, до речі, широко застосовуються у країнах ЄС. Так, у Німеччині за допомогою державних цільових програм розвиваються дві третини земель. Також державні програми стимулюють розвиток 40% територій у Великобританії, 90% - у Норвегії. Програми регіонального розвитку, регіональні бюджетні фонди створено в усіх країнах ЄС.

За сучасних умов регіональні програми мають виконувати роль активного методу регулювання ринкової економіки, інтеграції державних, колективних, приватних інтересів, мобілізації зусиль для проведення активної регіональної політики. Регіональні цільові програми - це інструменти прямого впливу держави на формування ринкових відносин того чи іншого регіону, забезпечення принципів саморегулювання і цілеспрямованості його розвитку. Такі програми мають ураховувати та спиратися на переваги І можливості геополітичного становища регіону та його матеріальної бази для найраціональнішого використання природно-ресурсного і виробничо-економічного потенціалу регіону Це має відбуватися на підставі інтенсифікації складників і чинників зростання, а також пріоритетів ринкового реформування відносин власності, поліпшення умов праці та середовища життєдіяльності населення, особливо щодо розв'язання проблеми зайнятості, подолання негативних демографічних тенденцій та поліпшення екологічного стану довкілля.

Відповідно, матеріальна база розвитку та розміщення продуктивних сил регіону, що включає сукупність усіх видів природних ресурсів з урахуванням транспортно-експлуатаційної якості та економічної доцільності господарського використання природних ресурсів, перш за все мінерально-сировинних, визначає спеціалізацію регіональної економіки та є чинником розвитку виробництва регіону.



Схожі статті




Механізм економічної політики - Уманців Ю. М. - 9. Управлінська політика

Предыдущая | Следующая