Менеджмент туризму - Кіптенко В. К. - 5.3.2. Економічні методи управління

Економічні методи займають центральне місце серед методів менеджменту, оскільки управлінські відносини насамперед визначаються потребами й інтересами працівників, які формують основу економічних відносин. Отже, економічні методи грунтуються на використанні економічних інтересів і засобів, які стимулюють матеріальну зацікавленість колективу й окремих працівників у досягненні найкращих результатів. Іншими словами, управління грунтується на зацікавленні працівників в отриманні оптимального кінцевого результату, що становить основу самої можливості управляти.

Таким чином, економічні методи - це сукупність засобів та інструментів, які створюють економічні умови, що спонукають робітників діяти у потрібному напрямі і добиватися вирішення завдань, котрі стоять перед ними. При цьому відбувається поєднання особистих інтересів учасника процесу зі суспільними і груповими.

На відміну від організаційно-адміністративних, економічні методи менеджменту передбачають розробку загальних планово-економічних показників і засобів їх досягнення. Завдяки економічним методам можна підвищити дієвість та результативність економічних важелів і стимулів, які спонукають членів трудового колективу до ефективної роботи.

Центральне місце в цій групі методів займають: планування, аналіз, господарський розрахунок, стимулювання, ціноутворення, фінансування, кредитування та облік.

Планування є центральною ланкою будь-якої системи управління. Сутність цього методу виявляється у завчасному обліку всіх внутрішніх і зовнішніх факторів, які забезпечують сприятливі умови для успішного функціонування і розвитку турфірми. При цьому конкретизуються цілі розвитку туристичного підприємства і кожного його підрозділу, визначаються господарські завдання, засоби їх вирішення, строки реалізації; визначаються матеріальні, трудові і фінансові ресурси, необхідні для вирішення поставлених завдань.

Аналіз як загальнонауковий метод у менеджменті набуває іншої мети - визначення реальних способів вирішення проблем, що виникають, так, щоб досягти мети за найменших затрат ресурсів. Процес аналізу мас визначені етапи: формулювання проблеми, відбір цілей, збирання даних, розробка альтернатив, побудова моделей, оцінювання витрат відносно результатів. Використання різних методологічних підходів дає змогу модифікувати традиційне розуміння аналізу і реалізувати системний, структурно-функціональний, факторний, порівняльний аналізи у зв'язку зі специфікою завдань, що вирішуються.

Організація господарської діяльності туристичних фірм потребує фінансового забезпечення, тобто первинного капіталу, який формується з внесків засновників компанії і набуває форми статутного капіталу. Подальше забезпечення фінансової діяльності відбувається в результаті реалізації туристичних послуг і отримання виручки. Кошти, які залишилися після відшкодування видатків, становлять прибуток організації.

Після того, як частина доходу туристичного підприємства виплачується за різними зобов'язаннями, все, що залишається, може бути витрачено на розвиток: рекламу, оплату праці та соціальні потреби. За такою загальною настановою в кожній турфімі реалізується принцип самофінансування. Його сутність вимагає повної окупності витрат на реалізацію туристичних послуг і розширення діяльності турфірми. Механізми відносної економічної та управлінської самостійності підприємства формує повний господарський розрахунок. Його ознаки: господарська самостійність, самоокупність, матеріальне зацікавлення, матеріальна відповідальність, грошовий контроль.

Ціноутворення є важливим важелем економічного управління турфірмою. Сутність ціни визначається її функціями - розподілом, стимулюванням, орієнтацією.

Розподільча функція полягає в тому, що за допомогою ціни створений валовий внутрішній продукт і дохід суб'єктів господарювання перерозподіляються між підприємствами і галузями господарства. Так, кошти, які через оподаткування потрапляють до бюджету від підприємств сфери туризму, розподіляються іншими галузями, забезпечуючи їхнє функціонування.

Зміст стимулюючої функції ціни полягає у такому: ціни економічно розвивають виробництво й споживання одних товарів і послуг та одночасно стримують виробництво й споживання інших. Так само ціни стимулюють підвищення якості туристичних продуктів і послуг, запровадження їхніх нових видів, а також забезпечують підвищену рентабельність нових турпродуктів і послуг порівняно з виробленими раніше. Отже, ціна, яка забезпечує високу норму прибутку, стимулює розвиток асортименту туристичних послуг, які надаються турфірмою, активізує рекламну діяльність.

Функція орієнтації ціни виявляється у тому, що вона надає необхідну для покупців і продавців товарів та послуг інформацію.

Ціна також є інструментом господарського механізму і комерційної політики суб'єкта господарювання. Вона має дві межі - нижню, якою є собівартість виробленого турпродукту, і верхню, котра визначається попитом на цей турпродукт.

Ціноутворення у сфері туризму має декілька особливостей:

- послуги туризму, які загалом є кінцевим продуктом, призначені безпосередньо для споживання, тому й ціни на них є роздрібними;

- якщо на стадії створення проміжного продукту за допомогою цін його вартість перерозподіляється між суб'єктами господарювання, то на стадії кінцевої реалізації туристичного продукту відхилення цін від вартості зумовлює перерозподіл доходів між різними його групами (споживачі і виробники);

- у процесі надання послуг ця сфера економічно-господарської діяльності безпосередньо пов'язана зі споживачем, тому попит на низку послуг, у т. ч. на туристичні, стійкий;

- процеси виробництва, реалізації та споживання послуг збігаються у часі, тому для сфери послуг, характерна сезонна диференціація цін і тарифів, що чітко простежується в туризмі.

- деякі види послуг, у т. ч. туристичні, реалізуються як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тому при оцінці їхньої якості, стандартизації до уваги беруть міжнародні вимоги, оскільки на одні й ті самі послуги (готельні, обслуговування туристів, транспортні тарифи) є два види і рівні цін - внутрішні і зовнішньоторговельні.

Ціна повинна відображати витрати на виробництво та реалізацію товарів і послуг, відповідати їхнім споживчим властивостям і якостям, враховувати попит і пропозицію. Фактори, які впливають на неї, охоплюють:

- клас обслуговування (міра комфортності);

- вид туристичної подорожі (за видами транспорту, що використовуються, - авіаційний, залізничний, автобусний та ін.);

- форми обслуговування (групове або індивідуальне);

- кон'юнктура ринку турпослуг;

- сезонний характер надання послуг;

- географія розташування турфірм тощо.

При визначенні ціни на послуги туризму базуються на таких принципах:

- ціна повинна покривати турфірмі витрати на виробництво, реалізацію, організацію, споживання послуг туризму і забезпечити такий прибуток, який дав би їй змогу функціонувати на принципах самофінансування;

- ціна повинна відповідати попиту на ці послуги, що багато в чому залежить від сезонності туризму;

- ціна повинна бути гнучкою, тобто динамічною, і давати можливість для маневру.

В умовах активного запровадження ринкових інструментів управління виробник туристичного продукту повинен визначати обгрунтований рівень цін. При цьому, орієнтуючись на попит, необхідно враховувати не середнього споживача (туриста), а типові групи. З цією метою розробляється політика цін - система стандартних правил визначення цін для типових договорів із продажу туристичного продукту, яка може розраховуватися на тривалий період, а також пристосовуватися до змінних умов ринку. Крім того, основою підвищення ефективності комерційної діяльності турфірми є визначення типології споживання.

Фінансування, як метод, грунтується на тому, що фінанси - це система грошових відносин, які виникають під час формування і використання грошових фондів і в обігу грошових засобів. При безперервному русі грошей (грошовий потік) виникають специфічні фінансові відносини. Функціонування туризму, як і будь-якої іншої галузі національної економіки, пов'язане з розвитком фінансових відносин і організацією фінансового механізму.

Завданням фінансів турфірми є формування грошових фондів і використання їх на основі ефективного управління грошовими потоками з метою здійснення своєї виробничо-обслуговуючої і фінансової діяльності, отримання прибутку і забезпечення фінансової стабільності.

У виробничо-обслуговуючому процесі туристичних підприємств виникають фінансові відносини з певними властивостями, зумовленими організацією фінансів туризму. Для цієї сфери характерна особлива схема кругообігу оборотних засобів, яка визначається тим, що об'єктом діяльності в туризмі є індивід (турист), котрий купує туристичні враження, орієнтуючись на власний інтерес. Крім того, в туризмі процеси виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту поєднані в один виробничо-обслуговуючий процес. Кругообіг оборотних засобів у туризмі охоплює: - грошові засоби, авансовані турфірмою на створення туристичного продукту, тобто організацію туру;

- матеріальні і нематеріальні послуги туризму, а також товари туристичного призначення, в т. ч. сувеніри;

- туристичні враження;

- грошові кошти, отримані від реалізації послуг, товарів, туристичних вражень.

Таким чином, турфірма не вкладає свій капітал у створення об'єктів туристичного показу, але їх існування дає їй грошовий дохід. Турфірма сплачує лише за послуги, пов'язані з показом таких об'єктів туристам.

Особливість організації фінансових відносин у туризмі впливає і на ціноутворення. Ціпа туристичного продукту, або окремої послуги, досить динамічна і залежить від багатьох факторів: вартості послуг, які входять до складу туристичного пакету, кількості туроднів, виду туру (груповий, індивідуальний), кількості туристів у групі, їх вікового складу, сезону тощо. Розрахунок ціни на туристичний продукт відбувається на основі нормативної калькуляції, яка грунтується на ринковій ціні туру відповідно до наявного попиту, і зводиться до визначення не собівартості туру, а ціни його продажу. Використання нормативної калькуляції зазвичай зумовлює значні коливання у рівні рентабельності турфірм, що впливає на їхнє фінансове становище.

Для вирішення економічних завдань в управлінні туристичними організаціями, основними властивостями яких є велика кількість обмежувальних умов і відповідних рішень, широко використовуються економіко-математичні методи, що дозволяють підвищити рентабельність організації від продажу туристичних послуг і максимізувати прибуток.

Основним джерелом грошових засобів є дохід туристичного підприємства від реалізації послуг. Часто його буває недостатньо, і доводиться брати кредити. Кредитування реалізується шляхом отримання кредитів. Кредит - це надання грошей на умовах повернення зі сплатою відсотків у визначений строк. Розрізняють такі форми кредиту: державний, іпотечний, комерційний, банківський, споживчий.

Серед економічних важелів управління вирізняють також оподаткування, інвестиції, митні збори і мита, страхування, штрафні санкції, надання пільг, бюджетний метод, надання можливості колективу розпоряджатися матеріальними фондами, доходом (прибутком), заробітною платою тощо.

Стратегічним підгрунтям реалізації фінансових методів управління турфірмою є фінансова політика, яка залежить від численних внутрішніх і зовнішніх факторів. У межах єдиної фінансової політики визначаються джерела фінансових ресурсів та їх розподіл за допомогою певних інструментів:

- розподілу і перерозподілу прибутку;

- фінансування і кредитування діяльності підрозділів;

- визначення структури і характеру внутрішньофірмових фінансових операцій і розрахунків щодо них.

До фінансової політики включають: визначення джерел фінансових ресурсів; розподіл і перерозподіл прибутку; фінансування різних підрозділів; визначення структури і характеру внутрішніх операцій у межах фірми, розрахунків. Гнучкість фінансової політики турфірми визначається насамперед умінням пристосуватися до ринку, валютного курсу, податкового законодавства.

Стимулювання як метод полягає у використанні для досягнення цілей організації таких інструментів, як заробітна плата та її складники: оклад або тариф, надбавка, доплата, премія. Важливими стимулюючими факторами є також поліпшення умов праці, надання житла, забезпечення хорошого робочого місця, падання можливості оздоровлення і лікування тощо.

Застосовуючи економічні методи управління, необхідно зіставити витрати і результати: матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, заробітну плату, собівартість, прибуток, ціну. Зазвичай основними інструментами є заробітна плата і преміювання, які максимально пов'язуються з результатами діяльності виконавця. Для менеджера доцільною основою їх визначення є результати його діяльності у сфері відповідальності або результати діяльності всієї фірми.

Контрольні запитання і завдання

1. Яка відмінність адміністративних методів від економічних?

2. Які методи менеджменту належать до групи економічних?

3. Що таке господарський розрахунок?

4. Дайте визначення стимулювання.

5. Що такс ціноутворення?

6. У чому полягає сутність фінансової політики турфірми?

7. Що таке кредитування?

8. Назвіть форми кредиту.



Схожі статті




Менеджмент туризму - Кіптенко В. К. - 5.3.2. Економічні методи управління

Предыдущая | Следующая