Контролінг процесів господарської діяльності - Ільїна С. Б. - 4.2. Локалізація витрат за видами продукції
Класифікація витрат на прямі і непрямі використовується при розгляді питання про факт віднесення витрат на певний вид продукції або на певний підрозділ (цех) підприємства. Відповідно до цієї класифікації витрати підрозділяються на:
- прямі;
- непрямі.
Принциповою відмінністю між прямими і непрямими витратами є те, що прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом і реалізацією конкретного виду продукції і тому без труднощів можуть бути віднесені на його собівартість. Характерними статтями прямих витрат є:
- сировина і основні матеріали;
- купівельні вироби і напівфабрикати;
- силова електроенергія;
- основна заробітна платня виробничих робітників.
Непрямі витрати пов'язані з виробництвом одночасно декількох видів продукції, тому неможливо безпосередньо виділити ту частину витрат, яка доводиться на конкретний вид продукції. Нижче приведені характерні статті непрямих витрат:
- ремонт і зміст універсального устаткування;
- загальноцехові витрати;
- загальнозаводські витрати;
- частина невиробничих витрат.
Найскладніша стадія у визначенні точної собівартості одиниці виробу полягає у визначенні величини накладних витрат, що добавляються до кожного виду робіт або кожну одиницю продукції.
Таблиця 4.5
Витрати сировини на 1 т продукції "Батон "Нарізний"
|
Назва Сировини |
Витрати на 1 т Продукції, кг |
Ціна без ПДВ, Грн. |
Сума без ПДВ, |
|
Борошно пшен., в/г |
740,19 |
0,95 |
703,18 |
|
Дріжджі |
7,40 |
4,70 |
34,79 |
|
Сіль |
11,10 |
0,17 |
1,89 |
|
Цукор |
29,61 |
2,54 |
75,20 |
|
Маргарин |
25,91 |
3,99 |
103,37 |
|
Олія |
1,34 |
4,42 |
5,92 |
|
Вода |
0,40 |
1,53 |
0,61 |
|
Усього |
815,95 |
924,96 | |
|
Маса, кг |
Вихід | ||
|
0,400 |
135,1 |
Таблиця 4.6
Калькуляція витрат сировини на 1т продукції "Батон "Нарізний"
|
№з/п |
Стаття витрат |
Сума, грн. |
|
1 |
Сировина і матеріали |
924,96 |
|
2 |
Транспортні витрати |
23,69 |
|
3 |
Паливо на технологічні цілі |
43,16 |
|
4 |
Електроенергія |
31,85 |
|
5 |
Основна зарплата |
113,60 |
|
6 |
Нарахування на ФОП |
43,28 |
|
7 |
Інші виробничі витрати |
160,89 |
|
Виробнича собівартість |
1341,42 | |
|
8 |
Адміністративні витрати |
136,89 |
|
9 |
Витрати на збут |
270,62 |
|
Всього |
1748,93 | |
|
Прибуток |
438,98 | |
|
Рентабельність, % |
25,10 | |
|
Вільна оптова ціна |
2187,91 | |
|
Вільна відпускна ціна за кг без ПДВ |
2,19 | |
|
Вільна відпускна ціна за кг з ПДВ |
2,63 | |
|
Відпускна ціна за батон без ПДВ |
0,875 | |
|
Відпускна ціна за батон з ПДВ |
1,05 |
Таблиця 4.7
Витрати сировини на і т продукції "Пампушка з часником"
|
Назва статті |
Витрати на. 1т продукції, кг |
Ціна без ПДВ, грн. |
Сума без ПДВ, грн. |
|
Борошно пшеничне 1 с |
746,27 |
0,85 |
634,33 |
|
Дріжджі |
29,85 |
4,70 |
140,30 |
|
Сіль |
11,19 |
0,17 |
1,90 |
|
Цукор |
22,39 |
2,54 |
56,87 |
|
Олія |
29,7 |
4,42 |
131,36 |
|
Вода |
0,41 |
1,53 |
0,63 |
|
Сухе молоко |
14,93 |
11,50 |
171,64 |
|
Часник |
14,93 |
9 |
134,33 |
|
Усього |
869,68 |
1271,36 | |
|
Маса, кг |
Вихід | ||
|
0,300 |
134 |
Таблиця 4.8
Калькуляція витрат сировини на 1т продукції "Пампушка з часником"
|
№ з/п |
Стаття витрат |
Сума грн. |
|
1 |
Сировина і матеріали |
1271,36 |
|
2 |
Транспортні витрати |
23,88 |
|
3 |
Паливо на технологічні цілі |
43,16 |
|
4 |
Електроенергія |
31,85 |
|
5 |
Основна зарплата |
113,60 |
|
6 |
Нарахування на ФОП |
43,28 |
|
7 |
Інші виробничі витрати |
160,89 |
|
Виробнича собівартість |
1688,01 | |
|
8 |
Адміністративні витрати |
136,89 |
|
9 |
Витрати на збут |
270,62 |
|
Всього |
2095,52 | |
|
Прибуток |
576,27 | |
|
Рентабельність, % |
27,5 | |
|
Вільна оптова ціна |
2671,79 | |
|
Вільна відпускна ціна за кг без ПДВ |
2,67 | |
|
Вільна відпускна ціна за кг з ПДВ |
3,21 | |
|
Відпускна ціна за батон без ПДВ |
0,802 | |
|
Відпускна ціна за батон з ПДВ |
0,96 |
4.3. Методи калькуляції собівартості продукції
Термін "собівартість" перейшов в українську мову з російської, де виник для позначення категорії "витрат на виробництво конкретного продукту". Згідно з Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою "виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво".
Великий економічний словник визначає фактичну собівартість як "фактичну чи звітну собівартість, що визначається на основі даних фактичних витрат за всіма статтями собівартості за даний період".
Таким чином, фактична собівартість готової продукції представляє собою виражені у грошовій формі фактичні витрати на її виробництво за даний період.
Таблиця 4.9
Витрати сировини на 1 т
|
Назва сировини |
Ціна без ПДВ, грн. |
Батон особий, 0,45 |
Батон Нарізний в/с 0,4 |
Булочка с маком 1/с 0,100 |
Сайка 1/с 0,06 |
Пампушка з часником 1с 0,150 | |||||
|
Кіль - кість |
Сума |
Кіль - кість |
Сума |
Кіль - кість |
Сума |
Кіль - кість |
Сума |
Кіль - кість |
Сума | ||
|
Вихід / Всього |
130 |
749,2 |
135,1 |
740,2 |
129 |
775,2 |
136,5 |
732,6 |
133,9 |
746,8 | |
|
Борошно пшен. в/г |
0,95 |
769,2 |
730,77 |
740,2 |
703,18 | ||||||
|
Борошно пшен. 1 г. |
0,8125 |
775,2 |
629,84 |
732,6 |
595,24 |
746,8 |
606,80 | ||||
|
Висівки |
0,21 | ||||||||||
|
Дріжджі |
4,70 |
38,5 |
180,77 |
7,4 |
34,79 |
11,6 |
54,65 |
7,3 |
34,43 |
29,9 |
140,40 |
|
Сіль |
0,19 |
11,5 |
2,19 |
11,1 |
2,11 |
11,6 |
2,21 |
11,0 |
2,09 |
11,2 |
2,13 |
|
Цукор |
3,56 |
7,7 |
27,38 |
29,6 |
105,40 |
46,5 |
165,58 |
29,3 |
104,32 |
22,4 |
19,76 |
|
Маргарин |
3,79 |
0,00 |
25,9 |
98,19 |
23,3 |
88,14 |
18,3 |
69,41 | |||
|
Олія |
4 |
1,34 |
5,36 |
1,34 |
5,36 |
1,34 |
5,36 |
1,34 |
5,36 |
29,7 |
118,87 |
|
Вода |
1,53 |
0,42 |
0,64 |
0,40 |
0,61 |
0,38 |
0,58 |
0,41 |
0,63 |
0,41 |
0,63 |
|
Меланж |
8,16 | ||||||||||
|
Цукрова пудра |
3,56 | ||||||||||
|
Ванілін |
64,00 | ||||||||||
|
Повидло |
3,25 | ||||||||||
|
Родзинки |
5,20 | ||||||||||
|
Сухе молоко |
10,85 |
14,9 |
162,06 | ||||||||
|
Масло вершкове |
9,17 | ||||||||||
|
Часник |
7,15 |
14,9 |
106,79 | ||||||||
|
Мак |
9,00 |
5,4 |
48,84 | ||||||||
|
Поліпшувач |
33,33 | ||||||||||
|
Всього |
947,12 |
949,64 |
995,21 |
811,48 |
1217,4 |
Процес визначення собівартості певного об'єкту витрат називається калькулюванням.
Ціллю калькулювання собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) є формування інформації:
- про розмір витрат на всіх стадіях виготовлення цієї продукції;
- про показники, необхідні для визначення вигідності виробництва, контролю над витратами, пошуку резервів економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, виявлення результатів господарського розрахунку.
Головні задачі калькулювання:
- достовірний розрахунок фактичної собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг);
- контроль над виконанням планових завдань з собівартості, дотриманням діючих витратних норм та нормативів витрат;
- визначення рентабельності продукції і факторів, що обумовлюють її рівень;
- оцінка ефективності роботи госпрозрахункових виробництв, цехів, дільниць, бригад при порівнянні витрат (собівартості) і результатів (продукції);
- забезпечення надходження інформації для аналізу резервів зниження собівартості.
Основними принципами калькулювання є:
- науково обгрунтована класифікація витрат на виробництво;
- встановлення об'єктів обліку витрат, калькулювання та калькуляційних одиниць;
- вибір методів розподілу непрямих витрат;
- розподіл витрат за періодами;
- вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці.
Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно поділяється на три етапи. На першому етапі вираховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному виду продукції, на третьому-собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.
Бухгалтерський облік процесу виробництва залежить від характеру технології, що застосовується, та організації виробництва, оскільки цими факторами визначається перелік і зміст статей калькулювання виробничої собівартості (встановлюються підприємством самостійно).
Згідно з пунктом 11П (С) БО 16 "Витрати" до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
1) прямі матеріальні витрати;
2) прямі витрати на оплату праці;
3) інші прямі витрати;
4) загальновиробничі витрати.
Згідно з цим стандартом до виробничої собівартості не включаються адміністративні витрати ти витрати на збут.
Основним нормативним документом, що регламентує правильність формування витрат в обліку, метою якого є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних із виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, є Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості та відповідні Методичні рекомендації з інших галузей. Дані рекомендації розроблені відповідно до сучасного стану нормативно-законодавчої бази України і Положень (стандартів) бухгалтерського обліку № 7 "Основні засоби", № 8 "Нематеріальні активи", № 9 "Запаси", № 11 "Зобов'язання", № 14 "Оренда", № 16 "Витрати", № 19 "Об'єднання підприємств", затверджених наказами Міністерства фінансів України.
Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості містять положення про віднесення витрат та визначають:
- методи обліку витрат і калькулювання виробничої собівартості продукції;
- обмін у допоміжних (підсобних) виробництвах, цехах, калькулювання продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництвах і списання цієї продукції (робіт, послуг) на виробництво основної продукції;
- облік незавершеного виробництва;
- витрати, що не входять до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);
- порядок визначення ціни та рентабельності виробництва продукції.
Також в Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості окремо наведені:
- номенклатура статей витрат на утримання та експлуатацію устаткування;
- номенклатура статей загальновиробничих витрат;
- розрахунок розподілу загальновиробничих витрат;
- перелік супутньої продукції в окремих галузях промисловості;
- зведений кошторис витрат на виробництво продукції (робіт, послуг);
- перелік основних калькуляційних одиниць;
- калькуляційні одиниці для цехів допоміжних виробництв;
- зразки Відомості зведеного обліку витрат на виробництво, калькуляції виробленої продукції (виробничої) та калькуляції відпускної ціни.
Положення, визначені в даних рекомендаціях, є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання.
Спираючись на Положення (стандарти) бухгалтерського обліку при перевірці формування собівартості продукції, слід відмітити наступне:
1. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємствами встановлюються самостійно. Відповідно до пункту б П (С) БО 16.
2. Витратами визнаються ті з них, які або зменшують активи або збільшують зобов'язання. Ще однією з умов визнання витрат є відображення їх у бухгалтерському обліку одночасно з доходами, для отримання яких здійснені ці витрати. У відповідності до пункту 6 П(С) БО 16.
3. Для визнання витрат необхідна їх достовірна оцінка. Згідно з пунктом 8 П (С) БО 16 такі витрати, як амортизація, визначаються шляхом систематичного розподілу їх суми між відповідними періодами, але при цьому об'єкт амортизації повинен забезпечувати отримання економічних вигод.
Відповідно до пункту 16 П (С) БО 9 матеріальні витрати, пов'язані з вибуттям запасів, оцінюються за одним із запропонованих у ньому методів:
- середньозваженої собівартості;
- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
- нормативних затрат;
- ціни продажу.
1. Згідно з пунктом 7 П (С) БО 16 витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходами конкретного періоду, відображаються у тому звітному періоді, у якому вони мали місце.
2. У відповідності до норм П (С) БО 16 до виробничої собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг) входять прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, а також змінні загально виробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
3. Загально виробничі витрати поділяються на змінні, що залежать від обсягу виробництва, і постійні, сума яких не залежить від обсягу виробництва. Згідно з пунктом 16 П (С) БО 16 перелік та склад змінних і постійних загальновиробничих витрат підприємства визначають самостійно.
4. Пунктом 9 П (С) БО 16 визначено, що не всі витрати визнаються у формі № 2 "Звіт про фінансові результату". До таких витрат належать, зокрема, попередня оплата вартості запасів, робіт, послуг, платежі за договорами комісії, агентськими угодами на користь комітента та інші витрати.
5. Згідно з нормами П (С) БО 16 і П (С) БО 3 до собівартості продукції (робіт, послуг) адміністративні витрати не входять, як не входять витрати, пов'язані зі збутом продукції, та інші операційні витрати.
6. Пунктом 11 П (С) БО 16 встановлено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:
- виробничої собівартості реалізованої у звітному періоді продукції (робіт, послуг);
- нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;
- наднормативних виробничих витрат.
Методи калькулювання фактичної собівартості готової продукції, їх характеристика
Згідно з Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості розрізняють два основні методи обліку витрат і калькулювання виробничої собівартості продукції:
1) позамовний;
2) попередільний.
Замовлення є одним з перших об'єктів обліку виробничих витрат і зберігається до даного часу в ряді індивідуальних виробництва. Замовленням може бути окремий виріб, партія виробів, частина виробів (вузол або деталь), робота.
Метод обліку витрат по замовленнях використовується при виготовленні унікального виробу (роботи, послуги) або при виконанні спеціального замовлення виробу (роботи, послуги).
Цей метод застосовується в дрібносерійних виробництвах, де витрати матеріалів на технологічні цілі, основну зарплату виробничих працівників та загальновиробничі витрати легко співпадають з випуском конкретної продукції або виконанням яких-небудь послуг. До виробництв, де використовується метод обліку витрат по замовленнях, належать: транспорт, будівництво меблів; виконання науково-дослідних та конструкторських робіт; надання аудиторських та консультаційних послуг; інші виробництва дрібносерійного та індивідуального типів.
Сутність цього методу полягає в наступному.
Всі прямі витрати (витрати основних матеріалів і заробітна плата основних виробничих працівників з нарахуванням на неї) обліковуються в розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Решта витрат обліковується за місцями їх виникнення і включаються до собівартості окремих замовлень згідно з встановленою базою (ставкою) розподілу.
Об'єктом обліку і об'єктом калькулювання є замовлення, фактична собівартість якого визначається після його виготовлення.
Облік витрат за окремими замовленнями починається з відкриття замовлення, тобто з заповнення відповідного бланку замовлення (або наряду на виконання замовлення). Цей документ знаходиться в бухгалтерії.
Форму документа підприємство розробляє самостійно. Він повинен містити наступну інформацію:
- тип замовлення (для власних потреб або той, що залучається зі сторони; разовий чи зведений). Витрати по разовим замовленням обліковуються і відображаються в межах одного звітного періоду. Облік витрат за довгостроковими чи зведеними замовленнями пов'язаний з розподілом витрат між кількома звітними періодами;
- номер замовлення (індивідуальний код);
- характеристику замовлення (короткий опис робіт з виконання замовлення);
- виконавець (дільниця, що виконує роботи в межах замовлення);
- термін виконання замовлення;
- місяць, в якому обліковуються (розподіляються) витрати по замовленню.
Первинні документи на витрати матеріалів, заробітної плати, про втрати від браку, знос спеціальних інструментів і приладів і т. д., про прямі витрати, що надходять у бухгалтерію, повинні містити номер замовлення.
Бухгалтерія для кожного замовлення відкриває карточку (відомість)- це основний документ (обліковий регістр) в умовах обліку витрат по замовленнях.
При позамовному методі проблематичним є розподіл непрямих витрат. На практиці непрямі витрати розподіляють між окремими замовленнями заздалегідь, користуючись бюджетними ставками (нормативами) розподілу очікуваних непрямих витрат.
Розрахунок бюджетної ставки відбувається в три етапи:
1) оцінюються непрямі витрати наступного періоду;
2) вибирається база для розподілу непрямих витрат між окремими виробничими замовленнями і прогнозується її розмір. Базою може бути характер замовлень, що виконуються, їх розмір, кількість, оплата праці виробничих працівників і т. д. Базовий показник закріплюється в обліковій політиці;
3) розраховується бюджетна ставка шляхом ділення суми непрямих витрат, що прогнозуються, на очікуваний розмір базового показника.
При калькулюванні по замовленням оцінку відпущених запасів (сировини, матеріалів і т. п.) потрібно здійснювати за методом ідентифікованої собівартості, оскільки згідно з п. 17 П (С) БО 9 "Запаси" запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, оцінюються за ідентифікованою собівартістю.
При застосуванні методу обліку витрат по замовленнях, виникають труднощі, коли замовлення виконується, частково. Для визначення собівартості виготовленої продукції необхідно визначити суму витрат в залишках незавершеного виробництва. Проте, навіть при проведенні інвентаризації встановити її важко внаслідок відсутності подетальних нормативів. Тому підприємства оцінюють залишки незавершеного виробництва за ступенем готовності, а різницю у витратах списують на собівартість виконаної частини замовлення або оцінюють замовлення умовно за плановою собівартістю або за фактичною собівартістю раніше виготовленої аналогічної продукції. У всіх випадках кінцева фактична собівартість визначається після завершення робіт по всіх замовленнях.
Коли виробниче замовлення відкривається на виріб або певний комплекс виробів, в обліку виявляється ряд істотних недоліків. Основний недолік полягає в тому, що результат витрачання засобів виявляється після завершення робіт шляхом зіставлення фактичної собівартості з плановою. Але оскільки подібна продукція надалі вже не буде виготовлятися, таке порівняння не надає істотної допомоги при усуненні недоліків у витрачанні засобів. Крім того, при методі обліку виробничих витрат по замовленнях період калькулювання, як правило, не збігається з періодами складання звітності про собівартість продукції, і при довгому циклі виконання замовлення результат витрачання ресурсів залишається невідомим; при частковому виготовленні собівартість продукції визначається умовно, умовним є при цьому і залишок незавершеного виробництва. В тому випадку, якщо при серійному виготовленні продукції для обліку витрат на основному виробництві використовують систему постійних замовлень, додаткові труднощі виникають у зв'язку із застосуванням на різних замовленнях нормалізованих і уніфікованих деталей й вузлів.
Усунення цих недоліків можливе лише при організації поточного обліку виробничих витрат так, щоб в процесі витрачання засобів виявляти відхилення від норм і причин цих відхилень.
Попередільний метод використовується у галузях промисловості з серійним і поточним виробництвом. Тут однакові вироби проходять в певній послідовності через усі етапи виробництва, що називаються переділами.
Сутність цього методу полягає у тому, що прямі витрати відображають у поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів, де об'єктом обліку витрат є переділ.
Переділ - це частина технологічного процесу (сукупність технологічних операцій), що завершується отриманням готового напівфабрикату, який може бути відправлений до наступного переділу або реалізований на сторону.
Особливостями попередільного методу обліку є:
1) узагальнення витрат за переділами безвідносно до окремих замовлень, що дозволяє калькулювати собівартість продукції кожного переділу;
2) списання витрат за календарний період, а не за час виготовлення замовлення;
3) організація аналітичного обліку до синтетичного рахунку 23 "Основне виробництво" для кожного переділу;
4) простота й дешевизна: немає карток обліку замовлень, відсутня необхідність розподіляти непрямі витрати між окремими замовленнями.
Попередільний метод калькулювання застосовується у хімічній, нафтопереробній, цементній, металургійній промисловості і т. д., тобто на підприємствах масового виробництва продукції.
Особливостями масового типу виробництва є:
1) постійність випуску невеликої номенклатури виробів у великих кількостях;
2) спеціалізація робочих місць на виконанні, як правило, однієї постійно закріпленої операції;
3) значне підвищення питомої ваги механізованих й автоматизованих процесів та різке зниження ручних робіт;
4) використання праці робітників, спеціалізованих на обмеженому колі робіт.
В промисловості використовується два варіанти зведеного обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції - без-напівфабрикатний і напівфабрикатний. Такий облік виник через реалізацію частини напівфабрикатів на сторону.
При напівфабрикатному методі калькулювання собівартість продукту визначається в цілому по підприємству, а також за продукцією окремих цехів (напівфабрикатів, деталей, вузлів), що передається іншим цехам для обробки або для зборки.
Переваги напівфабрикатного методу обліку полягають у наступному:
- наявність бухгалтерської інформації про собівартість напівфабрикатів на виході з кожного переділу. Ця інформація необхідна для формування ціни при реалізації напівфабрикатів на сторону;
- можливість облікувати залишки незавершеного виробництва в місцях його накопичення;
- організація контролю над рухом напівфабрикатів власного виробництва. При цьому не вимагається одночасна інвентаризація незавершеного виробництва по всьому підприємству.
Крім зазначених у Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості позамовного та попередільного методів, на практиці широко застосовуються попроцесний та нормативний методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.
Калькулювання за процесами - це метод калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат в межах окремих процесів або стадій виробництва.
Цей метод застосовують у галузях, де серійно чи масово виготовляють однорідну або однакову продукцію або ж мають безперервний виробничий цикл. Попроцесний метод частіше застосовують у добувних галузях промисловості (вугільній, газовій, нафтовій і т. д.) та енергетиці.
Собівартість одиниці виробу розраховується діленням собівартості виробництва за певний період на кількість виробів, випущених за цей період.
Деякі підприємства (подібні вугільній промисловості) можуть застосовувати метод простої калькуляції. В такому випадку собівартість одиниці продукції розраховується за формулою:
(4.17)
Де Сод. - собівартість одиниці продукції; В - сукупні витрати за звітний період; К - кількість виготовленої за звітний період продукції. При цьому обов'язково дотримуються двох принципів:
1) виготовляється один вид продукції;
2) не виникають запаси напівфабрикатів. Це метод простої двоступеневої калькуляції, де собівартість розраховується за наступною формулою:
(4.18)
Де Сод. - повна собівартість одиниці продукції; Ввир. - сукупні виробничі витрати звітного періоду; Квир. - кількість одиниць продукції, виготовленої в даному звітному періоді; Вупр. - управлінські витрати та витрати на збут за звітний період; Купр. - кількість одиниць продукції, реалізованої за звітний період.
Метод двоступеневої простої калькуляції дозволяє:
- оцінити запаси і готову продукцію за виробничою собівартістю;
- віднести витрати на управління і збут в повному обсязі на кількість реалізованої продукції.
Якщо виробничий процес складається з кількох стадій (переділів), на виході з яких знаходиться проміжний склад напівфабрикатів, і від переділу до переділу запаси напівфабрикатів змінюються, то користуються методом багатоступеневої простої калькуляції.
Розрахунок собівартості одиниці продукції ведеться за наступною формулою:
(4.19)
Де Сод. - повна собівартість одиниці продукції; B1Вир., В2Вир., ВПВир. - сукупні виробничі витрати кожного переділу; К1, К2, КП - кількість напівфабрикатів, виготовлених у звітному періоді кожним переділом; Вупр. - управлінські витрати та витрати на збут за звітний період; Купр. - кількість одиниць продукції, реалізованої у звітному періоді.
Для більш точних розрахунків доцільно обліковувати питомі витрати сировини і матеріалів окремо, а в межах переділів - лише добавлені витрати (заробітну плату плюс загальновиробничі витрати) кожного з них. Ця система калькулювання називається калькуляцією витрат за стадіями обробки. Тоді розрахунок собівартості одиниці продукції ведеться за наступною формулою:
(4.20)
Де Сод. - повна собівартість одиниці продукції; Вм. - витрати матеріалів; В1Доб., В2Доб., ВПДоб. - добавлені витрати кожного переділу; К1, К2, КП - кількість напівфабрикатів, виготовлених у звітному періоді кожним переділом; Вупр. - управлінські витрати та витрати на збут за звітний період; Купр. - кількість одиниць продукції, реалізованої у звітному періоді.
На практиці застосовують три варіанти попроцесного методу обліку витрат: послідовний, паралельний і окремий.
Послідовний варіант - вартість готового виробу переходить на рахунок 26 "Готова продукція" з останнього цеху, тобто незавершене виробництво доведене до кінцевої продукції підприємства.
Паралельний облік призначений для випуску одного виробу або групи однорідних виробів.
Окремий метод передбачає, що технологія виробництва однорідних продуктів має різні процеси обробки.
Підприємства, в яких немає незавершеного виробництва або ж його розмір незначний, облік витрат можуть, в цьому випадку, вести в цілому по підприємству.
При значному постійному обсязі незавершеного виробництва процес калькулювання ускладнюється, оскільки собівартість визначається за кожним видом продукції (групі однорідних видів продукції) з урахуванням незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду.
Залишок незавершеного виробництва у кількісному вираженні можна встановити шляхом інвентаризації або на підставі даних оперативного обліку. При цьому сумарна оцінка здійснюється одним із способів: або за плановою собівартістю, або за собівартістю еквівалентної одиниці готової продукції.
Еквівалентна одиниця готової продукції - це вимірних продукції, обробленої за звітний період. Кількість таких одиниць визначається шляхом множення кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.
Калькулювання за процесами при такому підході включає п'ять стадій:
1. Узагальнення даних про рух фізичних одиниць продукції.
2. Розрахунок еквівалентних одиниць готової продукції для кожної статті витрат.
3. Визначення загальної суми витрат на виробництво.
4. Розрахунок собівартості еквівалентної одиниці готової продукції.
5. Розподіл виробничих витрат між готовою продукцією, браком й незавершеним виробництвом.
При цьому розрахунок кількості еквівалентних одиниць і калькулювання їх собівартості залежить від методу оцінки запасів, що використовується підприємством.
Слід зазначити, що при застосуванні калькулювання за процесами з використанням середньозваженої собівартості не враховується незавершене виробництво на початок місяця, оскільки передбачається, що вироби, незавершені обробкою на початок звітного періоду, були закінчені й включені до складу готової продукції під час звітного періоду.
Калькулювання за процесами з використанням методу FIFO передбачає, що витрати звітного місяця пов'язані, в першу чергу, з закінченням тієї продукції, що залишилась на початок місяця до кінця необробленою. Разом з тим незавершене виробництво на початок місяця вираховується при визначенні кількості еквівалентних одиниць готової продукції, оскільки ця частина продукції була оброблена у попередньому місяці.
Нормативний метод обліку витрат калькулювання фактичної собівартості продукції найбільш широко застосовується на промислових підприємствах, що виробляють товари народного споживання. Нормативна собівартість становить один із видів собівартості, у процесі калькулювання якої використовують нормативи, затверджені підприємством. До них належить комплекс завдань, нормативів, норм і кошторисів, які використовуються для планування, організації і контролю виробничого процесу.
Норма являє собою гранично допустимий розмір абсолютного витрачання конкретних предметів праці та витрат робочого часу на різних операціях технологічного процесу або функціонування предметів праці, пов'язаних із виготовленням продукції.
На відміну від норм, нормативи є відносними величинами, що характеризують, наприклад, коефіцієнт використання металу, режиму роботи обладнання і т. д.
Як правило, нормативи подаються у вигляді планових завдань, нормативних документів технічної підготовки виробництва, а також у вигляді нормативів витрат ресурсів і допоміжних матеріалів.
Якщо планову собівартість підприємства складають зазвичай на квартал або рік, то нормативну собівартість розраховують на місяць по цехах і по підприємству в цілому з урахуванням браку і залишків незавершеного виробництва. По кожному кварталу і року перевіряють відповідність планової і нормативної собівартості, аналізують, щоб потім до розрахунків внести необхідні корективи для підвищення обгрунтованості планових показників.
Нормативний метод обліку витрат і калькулювання фактичної собівартості продукції характеризується такими принципами організації обліку:
1) попереднє складання нормативних калькуляцій на основі технічно обгрунтованих діючих норм витрат за основними статтями видатків на виробництво в натуральному й грошовому вираженні;
2) облік змін діючих поточних норм і визначення впливу цих змін на собівартість продукції;
3) виявлення відхилень фактичних витрат від діючих норм за причинами і винуватцями.
Таблиця 4.10
Калькуляція за видами продукції
|
№ з/п |
Стаття витрат |
Бат. особ. 0,450 |
Бат. наріз. 0,400 |
Булочка з маком |
Сайка |
Пампушка з часником |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
|
Вага |
0,450 |
0,400 |
0,100 |
0,060 |
0,150 | |
|
1 |
Сировина і матеріали |
947,12 |
949,64 |
995,21 |
811,48 |
1217,43 |
|
2 |
Транспортні витрати |
26,60 |
25,60 |
26,81 |
25,33 |
25,83 |
|
3 |
Паливо на технологічні цілі |
38,38 |
38,38 |
38,38 |
38,38 |
38,38 |
|
4 |
Електроенергія |
28,98 |
28,98 |
28,98 |
28,98 |
28,98 |
|
5 |
Основна зарплата |
156,24 |
156,24 |
156,24 |
156,24 |
156,24 |
|
6 |
Нарахування на ФОП |
59,50 |
59,50 |
59,50 |
59,50 |
59,50 |
|
7 |
Інші виробничі витрати |
146,13 |
146,13 |
146,13 |
146,13 |
146,13 |
Продовження табл. 4.10
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
|
Виробнича собівартість |
1402,95 |
1404,46 |
1451,24 |
1266,05 |
1672,49 | |
|
8 |
Адміністративні витрати |
108,97 |
108,97 |
108,97 |
108,97 |
108,97 |
|
9 |
Витрати на збут |
411,36 |
411,36 |
411,36 |
411,36 |
411,36 |
|
Всього |
1923,28 |
1924,79 |
1971,57 |
1786,38 |
2198,82 | |
|
Прибуток |
298,11 |
263,70 |
443,60 |
428,73 |
668,81 | |
|
Рентабельність, % |
16 |
13,7 |
22,5 |
24 |
30,5 | |
|
Вільна оптова ціна, п/я |
2221,39 |
2188,49 |
2415,18 |
2215,11 |
2861,63 | |
|
Вільна відпускна ціна за кг без ПДВ |