Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В. М - Розділ 15 КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО РЕСПУБЛІКИ ІНДІЯ

15.1. Загальні відомості про країну і її правову систему.

15.2. Характеристика Конституції Індії.

15.3. Законодавча влада.

15.4. Виконавча влада.

15.5. Індійський федералізм.

15.1. Загальні відомості про країну і її правову систему

Республіка Індія (синонім офіційної назви - Бхарат) - держава на півдні Азії, сьома за територією (8,3 млн кв. км) і друга за чисельністю населення (за оцінкою на 1999 р. - 1019,9 млн осіб більш ніж 100 національностей) країна світу. Велика частина держави розташована на півострові Індостан. Столиця - місто Делі (Нью-Делі). Адміністративно-територіально Індія поділена на 22 штати, б союзних територій і столичну територію. Штати поділяються на райони. Державною є мова найчисленнішої нації (хіндустанців) - хінді, тимчасово роль державної мови виконує і мова колишньої метрополії - англійська. Індія входить до Співдружності, очолюваної Великобританією. Грошова одиниця - індійська рупія. Головне національне свято - День Республіки, що припадає на 26 січня і відзначається на честь набрання чинності Конституцією країни (1950).

Індія - одна з найдавніших країн світу. На її території існувало декілька великих імперій. У 1526 р. мусульманський правитель Бабур створив на півночі Індії Імперію Великих Моголів. Унаслідок цього на правову систему Індії великий вплив справило мусульманське право, в країні до сьогодні проживає значна кількість прихильників ісламу. У доколоніальний період і в епоху англійського владарювання саме мусульманам належали ключові пости в апараті місцевого управління, на ісламську меншину спиралася колоніальна адміністрація, князі феодальних володінь, що штучно зберігалися, були мусульманами. Це спричинило гострий конфлікт між основним (індуїстським) населенням і мусульманами. Англійці скористалися цією ситуацією і домоглися поділу своєї найба-гатшої колонії на дві частини. У 1947 р. на їх території утворилися дві держави - Індія і Пакистан. Сутички між представниками релігійних общин тривають дотепер, конфлікт став основою індопакистанського протистояння. Формально суперечка двох держав включає взаємні територіальні претензії з приводу належності історичної провінції Кашмір. У 70-ті роки це призвело до озброєної сутички. Наприкінці 90-х років XX ст. обидві країни зуміли створити атомну зброю, і кожна претендує на роль регіонального лідера в Південній Азії.

З часу встановлення британського колоніального панування в Індії (XVIII ст.) починається історія розвитку індійського права. У той час колоніальні суди, які вирішували цивільні справи, належали не англійській короні, а Ост-Індській компанії. Тільки в 1856 р. управління Індією перейшло до англійської корони. У цей період індійське і мусульманське право не мали достатнього застосування в тих місцях, де використовувалося англійське колоніальне право. Тоді були досить широкі сфери, де домінували індійське і мусульманське право і практично не застосовувалися норми колоніального права. Розглядаючи колізійні випадки, суди керувалися принципами справедливості й моралі.

Таке становище викликало необхідність спеціальних робіт з кодифікації для Індії. З цією метою при генерал-губернаторові була створена юридична комісія, яка намагалася розробити і прийняти документ, що систематизує чинні в країні норми мусульманського права, зведення індуського права і кодекс територіального права, який би містив норми, вживані у випадках колізій між положеннями мусульманського і індуїстського права. Крім того, комісія планувала розробити для Індії кримінальний кодекс.

Діяльність цієї комісії не була успішною, але спроби кодифікувати право для Індії тривали в другій половині XIX ст. У результаті на території Британської Ти дії почали діяти Цивільно-процесуальний кодекс (1859), Закон про спадок (1865; у 1925 р. замінений новим законом), Закон про договори (1872), Закон про докази (1872), Закон про реальне виконання зобов'язань (1872), Закон про цінні папери (1881), Закон про довірчу власність (1882). Наведені закони регулювали важливе коло цивільно-правових відносин, не відомих індійському праву в доколоніальний період. При цьому в розробці нового нормативного матеріалу в основному брали участь юристи з метрополії. Це дало мотив багатьом дослідникам говорити про рецепцію англійського права Індією в другій половині XIX ст.



Схожі статті




Конституційне (державне) право зарубіжних країн - Бесчастний В. М - Розділ 15 КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО РЕСПУБЛІКИ ІНДІЯ

Предыдущая | Следующая