Історія України - Світлична В. В. - 5.2. Соціально-економічна модернізація України

У XIX ст. Російська та Австрійська імперії переживають кризу феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило як російський, так і австрійський уряди ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. В Австрійській імперії реформи були здійснені в 1848-1849 рр., в Росії - в 60-70- тих рр. XIX ст. Реформи, незважаючи на свою обмеженість, мали епохальне значення: вони створили чудові умови для прискореного капіталістичного розвитку України.

Особливості капіталізації економіки Наддніпрянської і Західної України

Індустріалізація економіки Наддніпрянської України

Упродовж 60-80-х рр. XIX ст. відбувався промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик.

Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. На кін. XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії: вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.

Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції - цукрова, винокурна, мукомельна. На кін. XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну.

Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин - їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії;

Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць. Загальна протяжність залізниць в Україні становила на кін. XIX ст. 1-5 залізничної мережі Росії.

Велику роль у промисловості, особливо важкій, відігравав іноземний капітал - передусім німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 р. його частка в Україні досягала 80-90%.

Зростали міста. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на кін. XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (понад 400 тис), Київ (250 тис), Харків (175 тис), Катеринослав (115 тис). У цих містах було сконцентровано 35% усього міського населення України.

Не дивлячись на швидкий процес індустріалізації, в Україні переважало сільське господарство. Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами:

- пруським, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів господарювання (застосування вільнонайманої праці, машин, добрив). Цей шлях переважав на Правобережній Україні;

- американським, при якому йшов процес утворення фермерських індивідуальних господарств, які використовували найману працю і постачали продукцію на ринок. Фермерські господарства переважали на півдні.

Всього ж на кін. XIX ст. сільська буржуазія становила біля 25% сільського населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель.

Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільськогосподарського виробництва. На кін. ХГХ ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці, 10% - кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус "європейської житниці", українець у середньому споживав хліба менше, ніж жителі розвинутих європейських країн.

Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинених аграрних та індустріальних районів Російської імперії. Але при цьому її розвиток мав ряд особливостей:

O по-перше, лише 15% підприємств України виробляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виробництва такої продукції у Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину - низькими;

O по-друге, розвиток української економіки базувався не на місцевому національному капіталі, а капіталі, що надходив ззовні - з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася.

Україна позбавлялася потенційних прибутків і підпорядковувалася інтересам іноземного капіталу.

Уповільненість темпів економічного розвитку Західної України

Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% у Галичині та 8% - на Буковині.

Промисловість хоч і зробила значний крок уперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинено слабко. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава, на поч. XX ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.

У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, англійський, французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення зросла з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910 p.).

Порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

Соціальні зміни, спричинені модернізацією економіки

У другій пол. ХГХ ст. різко зросла чисельність населення. Населення Наддніпрянської України збільшилося за цей час із 13,4 до 23,4 млн. чол, і Західної України - із 3,9 до 5,9 млн. чол. Причому збільшення кількості населення відбулося не тільки за рахунок природного приросту, а й за рахунок переселення в Україну представників інших національностей, що заохочувалося урядами Росії та Австро-Угорщини.

Індустріалізація не привела до формування в Україні структури індустріального суспільства. Українське суспільство залишалося аграрним. Селянство складало приблизно 74% населення Наддніпрянської і приблизно 90% населення Західної України.

В умовах розвитку капіталізму йшов процес розшарування селян. Майже половина селян по всій Україні були бідняками (від З до 5 десятин на господарство). Як наслідок, на селі зростала соціальна напруженість, конфліктність.

Зростання чисельності населення загострило проблему малоземелля. У зв'язку з цим з кін. XIX ст. почалося переселення селян Наддніпрянщини на Далекий Схід і масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Аргентини.

Капіталізація економіки обумовила зростання робітничого класу і буржуазії. Особливістю цих класів був їх багатонаціональний склад. Серед кваліфікованих робітників переважали росіяни, а в Галичині - поляки. У промисловості переважала іноземна буржуазія, в торгівлі - єврейська. Українська буржуазія зосередила в своїх руках переважно харчову промисловість. Умови праці робітників були надзвичайно важкими, що призвело до загострення антагонізму між робітниками і підприємцями, до поширення серед робітників соціалістичних і комуністичних ідей.

Відбулися зміни в етнічному складі населення України. Протягом XIX ст. питома вага українців скоротилася з 90% до 80%. Зросли національні меншини (за рахунок природного приросту і переселенців), перш за все, росіяни, які складали 12% населення, євреї та поляки - 8% (їх питома вага дещо зменшилася). Українці переважали серед селян (понад 90%). Але серед населення міст українці становили в середньому не більше однієї третини. Серед робітників, підприємців, інтелігенції переважали росіяни, євреї, поляки.

Таким чином, українська нація формувалася як аграрна нація. Це пояснюється не стільки психологічними факторами (глибоко вкоріненою любов'ю українців до землі), скільки соціально-політичними та економічними чинниками, зокрема імперською політикою Росії та Австро-Угорщини.



Схожі статті




Історія України - Світлична В. В. - 5.2. Соціально-економічна модернізація України

Предыдущая | Следующая