Історія України - Коваль М. В. - Утворення радянської "УНР"

Починаючи повномасштабну війну з Центральною Радою, Раднарком зосередив основні зусилля на Харківщині. Харківська міська організація більшовиків у листопаді зросла до 2,5 тис. чоловік. Під час часткових перевиборів міської Ради робітничих і солдатських депутатів більшовики довели кількість своїх мандатів майже до половини її складу. Антонов-Овсіенко стягнув до міста великі збройні сили і створив тут свій штаб. В ніч на 9 грудня українські війська у Харкові були роззброєні, а 10 грудня більшовики і ліві есери сформували військово-революційний комітет на чолі з М. Л. Рухимовичем, до якого перейшла влада.

Після закріплення у Харкові почалася боротьба за залізничні станції - Лозову, Синельникове, Олександрівськ. Вона зводилася переважно до роззброєння противника переважаючими силами. Однак у П'ятихатках розгорілися справжні бої. Просуваючись по залізницях, війська Антонова-Овсіенка поступово витісняли з міст гарнізони Центральної Ради.

На початку грудня наполеглива робота оргкомітету по скликанню Всеукраїнського з'їзду Рад наблизилася до завершення. Підсумки цієї роботи виявилися для більшовиків невтішними. Замість того, щоб надсилати делегатів у Київ, есеро-меншовицький виконком Рад До-нецько-Криворізької області спрямував їх у Харків, на власний з'їзд. Меншовиків та есерів (поміж них і лівих, які вже пішли на союз з більшовиками) не цікавила УНР, яку вони вважали націоналістичною вигадкою Центральної Ради. Остання також, хоча й з інших причин, ігнорувала з'їзд. У призначений день, 4 грудня, кількість делегатів, що з'їхалися в Київ, ледве перейшла за сотню.

Однак, за тиждень до з'їзду Центральна Рада змінила тактику і розіслала циркуляри на місця з вимогою направити в столицю якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин. Інакше кажучи, було вирішено повторити досвід зриву з'їзду, застосований у квітні, коли київські Ради робітничих і солдатських депутатів готували обласний з'їзд потай від українських організацій.

Як наслідок, у Київ з'їхалися понад 2000 українських делегатів. Вони усунули мандатну комісію з'їзду і стали самі собою видавати мандати. Коли з'їзд розпочався, В. П. Затонського, якому доручили його відкрити, зігнали з трибуни. Голова Селянської спілки М. М. Стасюк відверто заявив, що більшовицьки настроєний крайовий комітет Рад робітничих і солдатських депутатів, віддаючи перевагу робітникам і солдатам, а до всього ще й неукраїнцям над селянами, хотів сфальшувати волю українського народу, і тому центральний комітет Селянської спілки подбав, зі свого боку, про те, щоб збільшити селянське представництво на з'їзді.

Проте Центральна Рада недооцінила противника. Більшовики разом із лівими есерами, кількома, українськими соціал-демократами і деякими безпартійними делегатами у кількості 127 чоловік вирішили продовжувати роботу в Харкові, де в ці дні встановлювалася радянська влада. Вони об'єдналися з делегатами обласного з'їзду Рад Донбасу і Криворіжжя й конституювалися в І Всеукраїнський з'їзд Рад. На ньому були представлені 82 Ради. Делегатів від селянства, яке становило понад три чверті населення України, на з'їзді майже не було.

І Всеукраїнський з'їзд Рад працював 11-12 грудня. Більшістю голосів (меншовики та есери відмовилися брати участь у голосуванні) він висловився за встановлення радянської влади й проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Для Раднаркому ця заява мала важливе юридичне значення. Виходило так, що Радянська Росія не воювала проти УНР, а відстоювала у боротьбі з Центральною Радою право на існування радянського уряду, проголошеного представниками трудящих самої України. У підписаній Леніним поздоровній телеграмі Ради аркому вказувалося:

"Вітаючи створення у Харкові дійсно народної радянської влади на Україні, вбачаючи на цій робітничій і селянській Раді справжній уряд Народної Української Республіки,- Рада народних комісарів обіцяє новому урядові братньої республіки повну і всебічну підтримку..."

Зовсім не випадково в цій телеграмі новоутвореному органу влади дали не традиційну назву в множині (Ради робітничих і селянських депутатів), а цілком незвичну, в однині: "робітнича і селянська Рада". Тут не було жодної термінологічної помилки, тільки розрахунок: максимально наблизити назву контрольованого більшовиками органу влади до звичної для мас - Центральна Рада. Раднарком не спромігся організувати справу так, щоб "переобрати" Центральну Раду на представницькому з'їзді Рад. Але все-таки проблема влади розв'язувалася, хоча й іншим шляхом: створенням паралельної, радянської "УНР" і поступовим усуненням Центральної Ради з території України за допомогою збройного тиску.

З'їзд закінчив свою роботу обранням Центрального виконавчого комітету (ЦВК) Рад України у складі 41 чоловіка (поміж них 35 більшовиків). Головою ЦВК обрали лівого українського соціал-демократа Є. Г. Медве-дєва.

ЦВК затвердив перший радянський уряд України - Народний секретаріат. Схожість назви з урядом Центральної Ради також була не випадковою. До складу уряду ввійшли С. С. Бакинський, Є. Б. Бош, В. П. За-тонський, Ю. М. Коцюбинський, Ф. А. Сергеєв (Артем), М. О. Скрипник та ін. Кілька місяців уряд не мав голови. На його засіданнях головувала Є. Б. Бош.

Євгенія Богданівна Бош (1879-1925) народилася в Очакові. Батько, за національністю німець, працював механіком у поміщицьких маєтках на Півдні України, мати походила з старовинного молдавського шляхетного роду. Щоб вирватися з тяжкої сімейної обстановки, вона вийшла заміж у 16 років і незабаром народила двох дочок. Це не перешкодило їй закінчити екстерном гімназію і продовжити самоосвіту. У 1901 р. вступила в РСДРП і занурилася в партійну роботу. Чоловіка, який був їй зовсім чужий, вона залишила, забрала дочок і поїхала в Київ. З 1911 р. очолила Київський комітет РСДРП. Навесні 1912 р. її заарештували й заслали в Іркутську губернію. Незабаром до неї приїхав Г. Л. Пятаков, з яким її зблизили спільна робота у Київському комітеті й заслання. Вони разом здійснили успішну втечу за кордон.

Після Лютневої революції однією з перших серед більшовиків Є. Б. Бош повернулася в Росію і приїхала в Київ. її негайно обрали в міський комітет РСДРП (б) і Раду робітничих депутатів. У квітні 1917 р. вона очолила Південно-Західний окружний, а в липні - обласний комітет більшовицької партії. В Народному секретаріаті виконувала функції секретаря внутрішніх справ.



Схожі статті




Історія України - Коваль М. В. - Утворення радянської "УНР"

Предыдущая | Следующая