Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О. П. - Форми власності й залежності

Як вважають дослідники, у Стародавній Індії співіснували ще економічні сектори: державний, общинний та приватний. Встановити співвідношення між ними на основі наявних джерел неможливо. Гадають усе ж, що воно було неоднаковим у різних регіонах і в різні періоди історії і що в країні загалом спостерігалася тенденція до розширення приватного землеволодіння за рахунок скорочення державного та общинного.

Староіндійське суспільство жило працею переважно вільних селян та ремісників, проте в ньому існували також різні категорії залежного населення. Використовувалася, зокрема, рабська праця, проте в незначних масштабах. Джерелами рабства служили війни, боргова кабала, спадкове рабство, самопродаж і навіть програвання себе в кості улюблену гру нащадків "аріїв". Здебільшого раби працювали в державному господарстві, однак їх нерідко тримали й рядові общинники. У джатаках найчастіше згадуються сім'ї, які тримали одного раба чи рабиню. Приватні раби були, як правило, домашньою прислугою і жили на становищі молодших родичів свого господаря. На їхніх плечах лежали ритуально нечисті роботи (забій худоби, прибирання нечистот, прислужування в лазні тощо). Серед рабів, очевидно, кількісно переважали рабині-наложниці. Індійські раби поділялися на розряди (згідно із "Законами Ману" - на 9 розрядів, а за пізнішими "Законами Наради" - на 15). За ними зберігалися права та привілеї їхньої варни чи касти. Так, раб, який належав до варни брахманів, використовувався лише на тих роботах, які не принижували його варни; до нього в суспільстві ставились із відповідною повагою. Одним словом, форми використання рабів у стародавній Індії були настільки м'якими, що в окремих іноземців (у Мегасфена, наприклад) склалося враження, буцімто в ній рабів взагалі не існувало.

Широко використовувалась в Індії наймана праця. Наймити-кармакари, на відміну від рабів, працювали на господаря лише впродовж домовленого строку й одержували від нього договірну платню. Характерно, що в найми йшли не через бідність (принаймні, не завжди через бідність), а за дхармою своєї касти, вважаючи працю на інших своїм священним обов'язком. Як і раби, наймити-кармакари поділялися на кілька розрядів. Релігійно-етичні норми дозволяли господарю бити наймита, тримати його у в'язниці, морити голодом і спрагою, калічити, садовити на палю, спалювати живцем.



Схожі статті




Історія Стародавнього Сходу - Крижанівський О. П. - Форми власності й залежності

Предыдущая | Следующая