Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Правовий стан православного духовенства в Україні під час царювання Єлизавети
З поваленням Бірона (1741 р.) і приходом на престол Єлизавети самодержавний курс щодо України, за влучним висловом О. Я. Єфименко, ніби відхиляється на два десятиліття від прийнятого напряму. Користуючись сприятливою обстановкою, що склалася, і впливовістю українського оточення імператриці, група київського духовенства на чолі з архієпископом Р. Заборовським (1731-1747 рр.) подали новій імператриці чолобитну з проханням відновити давню традицію титулування зверхників на київській кафедрі митрополитами. Прохання обгрунтовувалося, крім посилання на стародавній порядок, ще й тим, що львівські уніатські архієреї йменували себе митрополитами київськими, хоча стосунку до Києва не мали. На користь прохачів спрацьовувало й те, що в Синоді не змогли знайти документів з поясненнями, чому цей титул у київських митрополитів свого часу забрали. Указом Єлизавети влітку 1743 р. митрополиче титулування архієреїв цієї кафедри було відновлено.
У Київській митрополії на той час налічувалося: 21 протопопія, 1100 парафіяльних церков, 20 чоловічих і 13 приписаних до них скитків або пустиньок, а також 12 жіночих монастирів. При київських архієреях діяла духовна консисторія - орган церковного управління, до якого входили сам архієрей, вікарій і кілька консисторів з числа архімандритів, ігуменів та ченців-писарів з київських монастирів. Це був, власне, церковний суд, до юрисдикції котрого входили такі злободенні на той час питання, як багатошлюбність, ступені родинних стосунків, боротьба з марновірствами тощо. Київській духовній консисторії було підпорядковано 4 повіти: Київський, Лубенський, Ніжинський та Полтавський. Консисторія здійснювала управління через намісників митрополита та протопопів, які обирались духовенством. У синодальний період при протопопіях організовалися духовні правління - допоміжні органи управління, що забезпечували зв'язок між консисторією й духовенством на місцях. Духовні правління займалися досить широким колом питань - від фундації церкви, відання її майном, збору ряду податків до закриття церкви.
По мірі обмеження й поступової ліквідації традиційних прав і привілеїв православної церкви на українських землях правове становище духовенства, особливо парафіяльного, вже не говорячи про церковнослужителів, ставало все важчим і мало відрізнялося від становища селянина. Влада гетьмана, військової старшини, місцевих поміщиків над духовенством була безмежною. Якщо вище духовенство юридично, економічно й морально було захищене, то парафіяльне духовенство перед будь-якою владою - практично беззахисне, нерідко терпіло сваволю, самодурство, моральне приниження.
За давніми українськими звичаями плата духовенству складалася з так званих роковин - натуральної плати хлібом раз на рік і плати парафіян за виконання треб - хрещень, вінчань та ін. Про розміри плати священики домовлялися з парафіянами при зайнятті посади. Результати неврожайного року, свавілля місцевого поміщика могли звести нанівець всю угоду, що ставило церковний причт у залежність і від примх погоди, і від місцевого дідича. Плата за треби через свою неврегульованість породжувала велику кількість суперечок, конфліктів, зловживань.
Жалувана грамота Єлизавети 1749 р. про повернення Україні прав та вольностей, якими вона користувалася за часів гетьмана К. Розумовського (1750 р.), перенесення гетьманської резиденції з Глухова до стародавнього Батурина породили в середовищі українського духовенства сподівання на можливість повернення давніх прав і в церковній сфері. У 1752 р. митрополит Т. Щербацький (1748-1757 рр.) спробував домогтися відновлення хоча б частини колишніх прав кївських митрополитів: повернути під своє управління Києво-Межигірський монастир, Переяславсько-Бориспільську єпархію, права безапеляційного суду митрополита, книгодруку тощо. Ліквідацію цих прав Т. Щербацький пов'язував з організацією в 1721 р. Синоду. Спроба митрополита, тим більше з такими поясненнями, виявилася невдалою і була засуджена Синодом, хоча на час цих національно-релігійних прагнень України в названому органі ієрархи-українці становили більшість.
Дослідники історії православної церкви в Україні справедливо зазначають, що після Т. Щербацького вже не спостерігалося масштабних спроб повернути стародавні права української церкви. Ієрархи, більшість духовенства фактично примирилися із становищем, що склалося, піддалися переходу в русло уніфікаційної, русифікаторської політики російського самодержавства й Синоду.
Схожі статті
-
Для осмислення ситуації, що склалася на початку XVIII ст. в Україні, пріоритетів, які панували серед українських ієрархів, білого й чорного духовенства,...
-
Крім страшного лихоліття, яке спіткало українську церкву в XVI ст., внаслідок її розкладу й деморалізації правом патронату, маємо й інші, героїчні...
-
На час митрополичого правління В. Ясинського (1680- 1707 рр.) припадає початок ряду значимих в історії православної церкви внутрішньодержавних і...
-
Після смерті короля Сигизмунда III у 1632 р. відбулася еволюція офіційної позиції Варшави в релігійному питанні взагалі і щодо православної спільноти...
-
Ходу історичного процесу в Литовсько-Руській державі було змінено політичною злукою Литви з Польщею, що була започаткована династичною унією через шлюб...
-
Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Правовий стан православної церкви в XVI ст
Певне загострення міжконфесійних відносин виникло на українських землях, які були під Литвою за часів князювання сина Казимира IV Олександра, Великого...
-
1. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я ПІД ВЛАДОЮ МОСКОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ Кінець XVII ст. в історії православної церкви в Україні став своєрідною межею між двома якісно...
-
Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 4. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В ЗАПОРІЗЬКІЙ СІЧІ
Областю самобутнього функціонування православної церкви на українських землях здавна була Запорізька Січ. Відмовившися від відтворення в козацькому...
-
Зміцнення П. Могилою митрополичої влади, централізованого ієрархічного управління в той період об'єктивно суперечили деяким місцевим традиціям у...
-
Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Ієрархічне оформлення Києво-руської церкви
Спалах патріотизму й гордості за новостворену церкву змінюється потребою її ієрархічного оформлення. Давньорусьське організаційне влаштування ніколи не...
-
Для Русі в XIII ст. характерним було роздроблення й міжусобиці між князями, внаслідок чого держава втратила свою колишню могутність. її підкорили...
-
Для Русі в XIII ст. характерним було роздроблення й міжусобиці між князями, внаслідок чого держава втратила свою колишню могутність. її підкорили...
-
Виділялася головна аскетична святиня - Самарський Пустельно-Миколаївський монастир, відомий з 70-х років XVI ст. Своїм козаки вважали Трахтемирівський...
-
Система забезпечення церкви не повторювала яких-небудь іноземних зразків і була пристосована до своїх умов. Тут можна виділити два періоди. Із часу...
-
У період загальноєвропейської Реформації (XVI-XVII стст.), очевидно, під протестантськими та католицькими впливами, православні Речі Посполитої також...
-
Великі князі Литовські, а згодом польські королі присвоїли собі "право подавання", тобто роздавання церковних посад, Кандидати на єпископів (владик,...
-
Система забезпечення церкви не повторювала яких-небудь іноземних зразків і була пристосована до своїх умов. Тут можна виділити два періоди. Із часу...
-
На те, яким саме було влаштування церкви після запровадження християнства в Київській Русі, є досить багато різних наукових поглядів. Це зумовлено тим,...
-
Областю самобутнього функціонування православної церкви на українських землях здавна була Запорізька Січ. Відмовившися від відтворення в козацькому...
-
Зусилля Владислава примирити "Русь з Руссю" й співчуття до цієї ідеї провідних ієрархів тієї пори - не випадкові. Вони відображали складні...
-
Тактика поступок, догідництва гетьмана, церковних ієрархів, що далеко не завжди диктувалася національно-церковними інтересами, вилилася в листопаді 1685...
-
Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 3. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я МОГИЛЯНСЬКОЇ ДОБИ
Протягом майже п'ятнадцяти років у першій половині XVII ст. (1632-1647) православний митрополичий престол у Києві судилося посідати нащадку молдавських...
-
Протягом майже п'ятнадцяти років у першій половині XVII ст. (1632-1647) православний митрополичий престол у Києві судилося посідати нащадку молдавських...
-
Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 1. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я ПІД ВЛАДОЮ МОСКОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ
1. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я ПІД ВЛАДОЮ МОСКОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ Кінець XVII ст. в історії православної церкви в Україні став своєрідною межею між двома якісно...
-
1. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я ПІД ВЛАДОЮ МОСКОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ Кінець XVII ст. в історії православної церкви в Україні став своєрідною межею між двома якісно...
-
Сприятливі для своєрідного розвитку монастирської життєорганізації та богослужбової практики умови в Україні почали поступово згортатися з переходом...
-
Зусилля Владислава примирити "Русь з Руссю" й співчуття до цієї ідеї провідних ієрархів тієї пори - не випадкові. Вони відображали складні...
-
Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Характерні риси релігійності запорізьких козаків
З огляду на особливості своєї релігійності запорізькі козаки за святий обов'язок вважали участь у богослужіннях, релігійних обрядах, доповнюючи їх...
-
Київська Русь відігравала значну роль серед слов'янських народів. Візантія, хоча й зберігала формально церковне верховенство, значно поступалася перед...
-
Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Вступ. ПРЕДМЕТ КУРСУ "ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ"
Релігії стародавніх суспільств на землях України, дохристиянські язичницькі вірування, християнизація України, середньовічне християнство,...
Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Правовий стан православного духовенства в Україні під час царювання Єлизавети