Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 2. ДЕМОНІСТИЧНІ ВІРУВАННЯ ПРАСЛОВ'ЯН

Ще за кілька тисячоліть до нашої ери серед індоєвропейців починає виділятися великий масив праслов'янських племен, що розселялися далеко на схід від Одера. Ці племена вже мали продукуюче господарство - орне землеробство та скотарство, знали бронзоливарне виробництво, ткацтво й гончарство, а в соціумному - розвинутий первіснообщинний лад. Приблизно на початок нашого літочислення та в його перші століття праслов'яни, освоюючи широкі простори між Карпатами й Курським Надсейм'ям, консолідувалися в спільноти давніх слов'ян-антів, полян, уличів, тиверців, волинян, древлян, сіверців, дреговичів тощо. Про них згадують давньогрецькі, римські, візантійські та інші історики й хроністи, а згодом і вітчизняні літописці (звідси й назва - "літописні" слов'яни). Вони жили плем'яними об'єднаннями і вже в V - VI ст. робили кроки по шляху до державності.

У загальноісторичному контексті

Праслов'яни і давні слов'яни пройшли складний і тривалий розвиток релігійних вірувань. їхні уявлення про надприродне і магічні ритуали в цілому вписуються в загальну схему еволюції релігії: протягом дохристиянської релігійності у них мали місце всі основні типи уявлень про надприродне - залишкові форми чуттєво-надчуттєвих вірувань, вірування демоністичного тилу й формовані теїстичні уявлення. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії. Для них характерними були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції ( здатність не творити, а лише орудувати готовим). Праслов'яни ці вірування успадкували ще від до-індоєвропейських часів, видозмінили їх і почасти передали літописним слов'янам, а ті, в свою чергу, русичам.

Продуктом власного релігієтворення праслов'ян став другий тип вірувань у надприродне - демоністичний, який полягав у вірі в духів (від грецьк. daimon - дух). Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплем'яного суспільства, були уявленнями про безплотні надприродні істоти - духи, котрі мають досить широку сферу впливу на довкілля, можуть переселятися з речі в річ або в людину і вже виявляють деякі ознаки творильності щодо природного. Демоністичні вірування були найважливішою і найпоширенішою формою релігійного входження праслов'ян у світ.

В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджується історично третій тип уявлень про надприродне - віра в богів. Для цього типу, що побутує спершу у вигляді політеїзму, а потім набирає й монотеїстичного змісту, характерними є уявлення про надприродне як про могутню, всевладну істоту - про Бога з іманентною йому деміургічною функцією щодо природних і суспільних явищ, щодо світу в цілому. Початий теїстичного типу вірувань зароджуються ще в надрах демоністичної релігійності й розвиваються в політеїстичні вірування літописних слов'ян та стародавніх русів під час формування в них феодальних відносин.

Поділяючи основні риси релігійності інших племен і народів, вірування літописних слов'ян відзначалися власним стилем змісту й форм. Відомо, зокрема, що серед найдавніших вірувань чуттєво-надчуттєвого типу найпоширенішими серед східних слов'ян були анімістичні уявлення. Вони полягали у вірі в існування в тілі людини її двійника - душі (лат. anima - душа), що здавалася цілком реальною істотою - чоловічком у зіниці ока, пташкою у грудях, парою, кров'ю тощо, яка, проте, має особливі, надприродні властивості. Вважалося, що від душі залежать стани людини - життя й смерті, сну й неспання, здоров'я й недуги, і що на душу, в свою чергу, можна впливати засобами контактної магії (харчем, ласкою та ін). Наші пращури, правдоподібно, часто уявляли душу у вигляді крові: розлита по тілу, вона давала життя усім його органам. Такі уявлення засвідчують численні поховання вохрованих покійників у ямах або скринях з кам'яних плит, бо вважалося, що вохра підтримує життєві сили душі, яка є носієм життя.

Поширеними були й фетишистські вірування (від португ. fetico - зачарована річ), які полягали в мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів неживої природи чуттєво-надчуттєвими якостями. Люди гадали, що фетишизовані предмети-камінці, кістки, панцирі, черепи тощо є живими істотами і можуть мати для них охоронне значення (амулети, талісмани), завдавати ворогові шкоди, викликати чи припиняти дощ, лікувати від пропасниці і т. п. Такі уявлення репрезентують, зокрема, камінці-фетиші та стулки річкових ракушок з поховань Васильківського І могильника, рибоподібні піщаникові чуринги з Кам'яної могили, що на Мелітопольщині тощо. Що стосується тотемістичних вірувань (від індіанськ. ot-totem - його рід), то вони полягали в уявленнях про кровні зв'язки даного роду чи племені з певним тваринним або рослинним "співродичем", який піклується про людей як про своїх братів та сестер. Люди орла, ведмедя або вовка вірили, що інші співродичі-тотеми можуть передавати їм свої цінні риси - гостроту зору, силу, прудкість ніг тощо.

Характерно, що чуттєво-надчуттєві вірування, зароджуючись ще за прадавніх часів, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизують з нею. За свідченням Геродота, наприклад, стародавні слов'яни - неври вважали, що кожен з них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людської подоби. Тут вочевидь представлено сплав тотемістичних та більш пізніх демоністичяих вірувань. Або звернімо увагу на вірування киян, котрі, згідно з Іпатським літописом, вшановували окремі гаї та ліси, забороняючи полювати в них, ловити птахів, рубати дерева. У цьому - синкретизація уявлень про тотемів і духів, які репрезентують зовсім різні стадії розвитку вірувань.

Взаємодіючи з більш пізніми віруваннями, уявлення про надприродне чуттєво-надчуттєвого типу донесли свій архаїчний зміст аж до наших часів. Відомий фольклорист і етнограф В. Гнатюк подає такі узагальнені відомості про душу, відтворені з численних записів серед населення України. У народу, пише він, немає ясного погляду на те, звідки береться душа і де перебувають ті душі, які мають прийти з людиною на цей світ. Немає одностайних уявлень і про місце перебування душі в людськім тілі. "Одні думають, що душа сидить у голові або в ямці під шиєю, інші - що в крові, грудях, у животі, печінці, горлі або під правою пахвою. Коли чоловік умирає, тоді душа покидає тіло. Вона виходить крізь тім'я, яке тоді отвирається... Може виходити також ротом у вигляді пари... Вигляд душі може бути різнородний. Звичайно представляють собі душу як маленького чоловічка з чистим та прозорим тілом або як дитину з крильми. Може появлятися, одначе, в різних видах, приміром, білого ягняти, золотої птички, пчоли, мухи або пари". (Гнатюк В. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - К., 1991. - С.397).



Схожі статті




Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 2. ДЕМОНІСТИЧНІ ВІРУВАННЯ ПРАСЛОВ'ЯН

Предыдущая | Следующая