Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л. М. - Глава 18. Англія

1. Становлення держави

Становлення феодальної держави і права в Англії відбувалося в декілька етапів:

1) розклад родового устрою на Британських островах у місцевих бриті в і кельтів, римська колонізація (І століття до н. е. - IV століття н. е.);

2) завоювання й асиміляція Британії германськими племенами-англосаксами (звідси нова назва країни - Англія) - V-XI століття;

3) завоювання Англії французькими баронами - вихідцями з Північної Франції (Нормандії) на чолі з Вільгельмом І (Завойовником), етнічна і політична асиміляція, остаточне оформлення національної англійської держави - 1066 рік - XIII століття.

Історію феодальної держави в Англії відзначає низка таких особливостей.

Етнос (нація) формується в результаті ряду завоювань та асиміляції населення. Корінні жителі - брити і кельти - у V-VI столітті завойовуються германомовними англами і саксами, частково знищуються, а частково асимілюються. Після цього тут формуються ранньофеодальні англосакські королівства. Але у 1066 році розпочинається нове завоювання - нормандці й англосакси частково знищуються, частково асимілюються із завойовниками. На основі синтезу мов (кельтської, германської, французької) формується англійська мова.

Вільгельм І (Завойовник) та його наступники, ставши королями Англії, зберегли за собою свої володіння у Франції (Нормандія) і, більш того, посягання на французький трон. На цій підставі відбувалися численні війни за фамільні французькі інтереси англійських королів. Населення Англії не було зацікавлене у війнах. Це з самого початку породило незгасні суперечності між королем і нацією, що призвело до появи Великої хартії вольностей 1215 року, а потім і до англійської буржуазної революції. Цей урок історії в майбутньому було враховано англійцями: в Акті про уложення 1701 року парламент постановив, що "якщо королем Англії буде особа, народжена поза межами Англії, Шотландії та Ірландії, то англійський народ не зобов'язаний воювати за її інтереси".

Барони, що завоювали Англію на чолі з Вільгельмом І, знаходилися у ворожому середовищі англосаксів, що примушувало їх триматися більш згуртовано навколо свого короля. У свою чергу Вільгельм І роздавав землі власним баронам з таким розрахунком, аби ніхто з них не міг набути більшого впливу в окрузі. Все це значно зміцнювало становище королівської влади в Англії і, на відміну від Франції та Німеччини, перешкоджало феодальному роздрібненню країни. Сильні позиції королівської влади в Англії - характерна риса її історії. Це сприятиме поряд з іншими чинниками формуванню станово-представницької монархії та парламенту.

Формальне право в Англії було представлене ранньофеодальними "варварськими", англосаксонськими "правдами": "Правдою Етельберта" королівства Кент (VI-VII століття), "Правдою Іне" королівства Вессекс (VII століття), загально-англійською "Правдою Альфреда Великого" (IX століття), "Законами Етельстана" 940 року (онука Альфреда Великого) тощо. Характерним для цих "правд" було поступове відповідно до феодальних відносин витискування звичаєвого права королівським законодавством. Так, "Правда Етельберта" фіксує в основному санкції за крадіжки та вбивства. За крадіжку церковного майна встановлюється штраф у 12-кратному розмірі, майна єпископа - 11-кратному, священика або короля - 9-кратному, диякона - 6-кратному, клірика та вільної людини - 3-кратному. Своєрідним було "покарання" за викрадення чужої дружини. У статті ЗІ "Про чужу дружину" проголошувалося: "...нехай придбає нову і приведе до чоловіка". Вбивство каралося, як і в Салічній правді, вергельдами від 100 до 6 шилінгів залежно від соціального статусу вбитого. "Правда Іне" забороняє працювати в неділю, встановлює за крадіжку обернення в рабство всієї родини крадія, за ухилення від походу - 120 шилінгів і втрату землі. "Правда" Альфреда Великого діє вже по всій Англії і спрямована на охорону феодальних відносин, що формуються. Так, за порушення присяги васалом встановлюється покарання у вигляді 40 днів королівської в'язниці. Вбивство того, хто чинив опір при цьому, не передбачало вергельду. Замах на господаря (глафорда) карався смертною стратою, крадіжка церковного майна - відсіканням руки.

Закони Етельстана являють собою розлогу кодифікацію, спрямовану на закріпачення селян, охорону життя феодалів. Вони широко застосовують смертну кару та членоушкоджсння. Становить інтерес анонімний збірник X століття "Про права і обов'язки", який містить феодальне звичаєве право і перелік селянських повинностеЙ. Васал (тен) був зобов'язаний за одержаний феод ходити в похід, споряджати судна, брати участь у будівництві укріплень, ремонтувати мости, організовувати для сеньйора полювання, брати участь в охороні короля, забезпечувати мир, роздавати подаяния та допомагати церкві.

Селяни-геніти сплачували господареві (панові) оброк: одну свиню за рік випасання, працювали на панщині; виконували їздову повинність, ремонтували шляхи, пригощали господаря (глофарда), охороняли його. Консетли оброків не сплачували, але кожен понеділок протягом року працювали на господаря, а у період жнив - три дні на тиждень. Гебури виконували панську роботу: протягом року вони два дні (а під час збирання врожаю - три дні) на тиждень працювали на пана. За це вони одержували від глафорда двох волів, одну корову, шість овець, сім акрів землі, інвертар та оздоблення для будинку. Але все це майно після смерті гебура поверталося панові.

Після завоювання Англії норманами у 1066 році за розпорядженням Вільгельма І було проведено суцільний перепис земель, феодальних майорів та селян ("Книга страшного суду"). Цей докладний перепис становив документ, на підставі якого розглядалися всі земельні позови і суперечки, він же істотно погіршив становище селян в Англії.

Реформи Генриха II в Англії, Правління Генриха II Плантагенета (1133-1189 роки) позначилося найважливішими реформами у галузі управління та суду. Під владою Генриха II перебували не тільки Англія, а й і значні володіння у Франції. Досягши влади після тривалого міжфеодальньного розбрату (1135-1153 роки), король розпускає наймані баронські загони і, спираючись на підтримку городян та вільного селянства, вдається до заходів, які зміцнюють централізовану владу. Аби бути незалежним від баронів, Генрих II замінює лицарську службу "щитовими грошима". Асизою про озброєння (1181 рік) він зобов'язав усіх вільних людей мати зброю, щоб у разі необхідності вони могли нести службу в війську короля.

Суттєве значення для розвитку права в Англії мала судова реформа Генриха 11. Вона закріпила право короля втручатися у справи, які розглядалися в куріях можновладних феодалів. Королівський суд із суду надзвичайного перетворюється на загальнодержавний суд за всіма категоріями справ. З цією метою було введено інститут роз'їзних королівських суддів. Постановою 1176 року (Нортгемптонські асизи) впорядковується організація роботи таких судів. Усю країну було поділено на шість судових округів, для об'їзду яких призначалися 18 суддів-ревізорів (надалі їх кількість було збільшено). Роз'їзні судді головували у судах графств, перетворюючи їх тим самим на королівський суд. У таких засіданнях брали участь 12 представників з повноправних громадян. Було істотно змінено порядок вирішення земельних суперечок. До того вони вирішувалися судовими поєдинками. Генрих II увів правило, відповідно до якого ці справи стали вирішуватися через присяжних засідателів в кількості 12 місцевих "поважних" людей під головуванням королівського юстиціарія. Такий порядок захищав земельні інтереси дрібних лицарів від посягань могутніх феодалів. Аналогічний порядок було введено Генрихом II для розгляду карних справ. У 1166 році він видав Кларендонську асизу, якою керувалися роз'їзні судді і відповідно до якої велося розслідування карних справ "задля охорони миру і підтримання справедливості". Засідання проходили за участю 12 представників від кожної сотні (територіальні округи, на які поділялися графства) і чотирьох представників від кожного села. У Нортгемптонській асизі (1176 рік) розширюється коло карних справ, які розглядаються за участю присяжних засідателів. Розслідування здійснювалося за участю 12 лицарів, а в разі їхньої відсутності - 12 вільними повноправними людьми сотні і чотирма представниками від кожного села.



Схожі статті




Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л. М. - Глава 18. Англія

Предыдущая | Следующая