Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д. - Розділ 3. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

Для мене розум в дійсному і строгому смислі слова є кожна дія мислення, завдяки якому ми встановлюємо зв'язок з реальністю і зустрічаємося з трансцендентним. Все інше лише нехитра домашня гра без наслідків, котра спочатку розважає, потім розбещує і, нарешті, приводить людину до відчаю, змушуючи зневажати самого себе.

X. Ортега-і-Гассет

3.1. Життєвий світ людини: економічний вимір.

3.2. Ейдоси економічної практики: сутність і явище.

3.3. Екстраполяція практичної свідомості в економічній реальності.

3.4. Економічна свідомість: теоретичний і практичний виміри.

3.5. Взаємовідношення суб'єкта і об'єкта в економічній діяльності.

3.6. Самореалізація особистості як процес становлення власного "Я".

Примітки.

Досвід метафізичного пізнання економічного буття є досвідом свідомої діяльності, яка належить до сфери духовно-практичного сприйняття дійсності. Для теоретичного, тобто наукового, розуму надсвідомого досвіду немає і бути не може. Але що неможливо у теоретичній сфері, то можливо у сфері практичного розуму: це досвід незалежного від емпіричного ( чуттєвого) пізнання світу - досвід свободи, досвід самовизначення людського "Я". Людина як "річ у собі" - завжди вільна. Але наскільки така людина - "річ у собі", вписується у свободу економічних відносин, які пропонує ринкова економіка? Адже "річ у собі" є незалежним світом, або "світом усіх можливих світів" (М. К. Мамардашвілі). Але як тоді бути з економічними причинами? Адже вони визначені в багатьох випадках для людини, в тому числі для становлення Ті як "речі в собі". Виникає проблема виявлення особливого метафізичного досвіду, яким є свідомість. Наскільки вона співмірна етосу економічного буття, як корелюється з практикою економічної діяльності?

3.1. Життєвий світ людини: економічний вимір

Динаміка руху історії від епохи до епохи кожного разу активізує людей до їх господарської діяльності й надає їм у вигляді спадку культурний фонд минулих поколінь, зберігаючи тим самим неперервність практичного досвіду. Економіка е явищем, котре пов'язує два полюси, два світи суспільно-історичного розвитку людини світ об'єктивованих, всезагальних, надіндивідуальних форм і продуктів - сукупної суспільної діяльності (економіки) і світ індивідуального розвитку самосвідомості та самодіяльності в "полі простору" цих всезагальних форм. Взаємодія цих світів, їх взаємне опосередкування і збагачення, котре з'єднує полярності всезагального (суспільно-історичного, економічного) та індивідуального (особистісного), утворюють неявну, але провідну лінію духовного життя кожної людини як суб'єкта господарського процесу.

В економіці реалізується внутрішній взаємозв'язок макрокосму і мікрокосму людського буття. Необхідність єдності цих світів така ж очевидна, як і їх не співмірність за масштабом, багатством змісту і часу існування. Умовою можливості їх єдності є вироблення в людській індивідуальності таких форм духовного і практичного освоєння світу, таких здібностей, завдяки яким особистість могла б визначатися в горизонті світопорядку, логічно продовженим в економіці як реалізації смислу людського буття, при цьому не втрачаючи, а розвиваючи свою індивідуальність. Економічне мислення виникло і є одним із найважливіших інструментів такого самовизначення.

Економічне мислення є атрибутом, структурною складовою економічної свідомості, регулятором поведінки людей у сфері економічних відносин. Економічна свідомість є однією з найбільш давніх і масових форм освоєння реального світу. Вона виникла як усвідомлення базових первинних потреб у засобах виживання та існування людей. Вона не просто є пасивним відтворенням економічних реалій, матеріально-виробничих відносин, а здійснює зворотний вплив на економічне буття і його структури. Особливість економічної свідомості полягає в засобах вираження, тобто в особливому категоріальному апараті. Основними загальними поняттями (категоріями) виступають: потреби, інтереси, вигода, користь, блага, власність і т. д. Це дає підстави для визначення економічного мислення, яке є формою і способом діяльності з осмислення економічного буття, сфери економічного життя через сукупність уявлень, понять, оцінок, настроїв, традицій і цілих теоретичних систем, завдяки чому відбувається освоєння життєвого світу людини.

Доцільною є постановка проблеми "життєвого світу": наскільки цей "світ" співмірний зі світом економічного буття, який репрезентує достатню кількість смислів як об'єктів метафізичних міркувань. Але постає питання - в чому ж полягає спорідненість "економічного буття" і "життєвого світу" людини? Адже існує спокуса ототожнити ці два поняття, визнавши тим самим зверхність економічного. Однак цим ми позбавляємо його життєвого, антропологічного смислу. Якщо так, то відпадає потреба в різного роду міркуваннях. Навіщо мислити, перейматись такою важкою і не зовсім зрозумілою у своїй доцільності справою, якщо конкретна економічна діяльність, економічна справа - простіші й результативніші? Чи не краще "просто жити"?

Представники подібного підходу, який сьогодні домінує в низці економіко-теоретичних ракурсів, створюючи ситуацію " голого практицизму", забувають, що вже в глибокій давнині виникло розуміння необхідності осмислення економічного буття. Економічне мислення є складовою економічної свідомості, яка виникає ще в античності як відповідь на реальну соціальну потребу в осмисленні різних способів забезпечення людиною своїх життєвих потреб. Одночасно процес мислення "приводить" до розуміння етосу життєвого світу. Він є результатом культурного розвитку суспільства й універсальності суспільних відносин. Життєвий світ є насамперед життєвим світом людини, і всі його предмети, речі, властивості, закони тощо "вбудовані" в суспільний та індивідуальний життєвий процес, який має власну структуру й закономірності розвитку.

Життєвий світ не споглядають, до нього входять, а для цього людині мало знати, що він таке і які його предметні властивості. Необхідно також розуміти його смислову організацію і відповідно до неї виробити навички адекватного ставлення до його речей, предметів і явищ та спілкування із собі подібними. Життєвий світ - це також світ господарських, соціоекономічних відносин, в яких живе людина. Інакше кажучи, потрібно вжитися у світ економічно-господарського буття, "натуралізуватися", влаштуватися в ньому за допомогою всіх індивідуальних здібностей, розвинувши їх відповідно до структури світопорядку. Для того щоб здійснити цю багатогранну діяльність, у людини немає якоїсь синтетичної здатності, крім самої господарської життєдіяльності, яка охоплює все, що відбувається з нею. "Важко собі уявити існування людини як не господарське... Людина, як і все у світі (за винятком моменту створення світу), базується на життєвій (на рівні організмів) активності, котра приносить їй можливість існування та її - це існування - реалізуючої. Таке існування можна назвати життєдіяльним, коли організм - у видовому образі, - людина - живучи, одночасно і творить життя - насамперед саму себе. Хочеш жити, твори себе, твори вид. І не лише у фізико-біологічному розумінні, а й у плані діяльної активності організмів, їх взаємовідносин один з одним і з середовищем"1. Що і репрезентує собою життєвий світ.

Особисте життя людини піднімається різними щаблями її знання про себе й особистої відповідальності, починаючи від одиничних і випадкових актів подібного роду, аж до щабля універсального самоосмислення й відповідальності та свідо­мого утвердження ідеї автономності, ідеї добровільного ви­бору з тим, щоб усьому своєму життю надати синтетичної єд­ності життя в універсальній відповідальності за себе.

Є. Гуссерль

Важливим сутнісним моментом життєвого світу є його особистісний аспект. Жодна жива людина не може бути простим відображенням і повторенням своєї суспільної сутності. Вона є "варіантом" власного, життєвого "втілення", і від того, наскільки в суспільстві багатоманітні ці варіанти за кількістю і своєрідні за характером, істотно залежить багатство можливостей і форм соціально-культурного розвитку людини. Особистісний аспект формування життєвого світу людини з погляду культурного прогресу потрібно розглядати як спробу можливих варіантів людської самозміни. Адже будь-які соціоекономічні рухи, процеси, перетворення починаються з індивідуальних намагань. "По суті тільки в особистості багатство людського світу, суб'єктивуючись, набуває самосвідомої, активної і конкретної форми існування в практично-життєвих відношеннях"2. Іншими словами, все особисте є в підсумку практичною перевіркою економічного буття на його людськість, що і визначає економічне буття в його особистісно-смисловому вимірі. Тим самим воно стає "світом людини", або її життєвим світом.

Людській особистості та її індивідуальному життю притаманні всі ознаки універсуму. Подібно тому, як межі людського світу є вираженням не загального обсягу всього, що міститься в ньому, а межею заданості сущого людині, так і межі цілісності особистості обнімають собою не її будову, а функціональні межі її відношення до світу - те, що дає змогу виділити в усуспільненій дійсності власний осередок, свій "особистий світ", який і є аналогом та опорою індивідуальності. Особистість, особливо в її цілісності, неможливо зрозуміти поза місцем, яке вона займає в явищах і відношеннях світопорядку. Цим "місцеперебуванням" особистості є її власний світ - своєрідний мікрокосм, який виділений у складі макрокосму сукупного людського буття, частиною якого є етос економічного.

Світ особистості (мікрокосм) існує в певній предметній області, різноманітну панораму якої демонструє економічна реальність. Але належність предметів до цього світу виражена не у фізичному, функціональному і тим більш юридичному володінні ними. Той процес, який охоплює і поєднує всю цю різнорідну предметність, є процесом життя певної людини, який розуміється як господарський, економічний. "Економіка поглинає. Людина-суб'єкт занурюється в економіку і діє в ній - за її правилами. У неї є свобода, але її і немає. Частину свободи забирає економіка, частиною якої і є суб'єкт"3. В економіці відбувається самоздійснення людини. Все в економіці через людське "Я" знаходить життєву опору і спосіб ствердити й реалізувати себе, набуваючи тим самим особистісного смислу.

Таким чином, над сукупною господарською діяльністю, якою займається "економічна людина", підноситься найбільш універсальний процес - життя. Економічне буття особистості найповніше оприявлене в понятті "життя". Воно включає не лише економічне існування індивіда, але насамперед його самоздійснення в людському світі, пошук і знаходження себе самого людини. Життя є такою ж первісною і первинною даністю для людини, як і предметність економічного буття зовнішнього світу. Проблема полягає в "приєднаності" до життя, у "співучасті" в ньому. "Розумна людина, - зазначає К. Я с перс, - так само рішуче живе з кореня власної історичної основи, як віддає себе кожній зустрічній історичній основі, щоб проникнути в глибину історичності буття світу, в якому тільки і стане можливим знання про все. З цього випливає те, що було одночасно і збуджувальним імпульсом, любов'ю до буття, до всього сущого як сущого в його прозорості, завдяки якій воно явно належить джерелам. Розум надає широту і витонченість слуху, гнучкість і готовність до комунікації, здатність до перетворення в нових дослідах"4. Розум, таким чином, вводить індивіда в економічне буття у системності його життєвих відносин.

Життєвий світ людини в його економічній іпостасі так само метафізичний, як і реальне буття сущого, яке традиційно досліджує і вивчає філософія. У життєвому світі, де перебуває "економічна людина", можливий особливий досвід - досвід надчуттєвого, метафізичний досвід, де все відбувається кожного разу по-новому, де людина повинна самовизначитися. Цього вимагає життя, через яке нам дано предметне буття світу, у зв'язку з чим життя розгортається як економічний процес у розмаїтті предметності, зумовленої взаємозв'язком всього з усім як обміном. "Головна смислова ланка економіки на рівні її феноменального ряду - обмін. Ні, не благо, наприклад, адже благо властиве будь-якому господарству, не той же самий товар, навіть і не гроші, адже і товар, і гроші, як, власне, і ціна - все це належність і наслідок обміну - не буде обміну, нічого не буде й іншого, навіть самих економічних суб'єктів. Обмін і тільки обмін - ось що робить економіку економічною"5. Отже, у взаємозв'язку, або в обміні, полягає розмаїття економіки, через яку здійснюється життя людини.

На відміну від біологічного розуміння життя як способу існування "білкових тіл", людське життя, життя індивіда і особистості, відбувається у формі суб'єктивного цілепокладального процесу створення таких матеріальних і духовних умов буття, котрі на практиці та свідомості забезпечували б досягнення найважливішої рівності: "я" - "людина". В цій рівності й полягає абсолютна межа розвитку особистості та її світу. Проте для кожної окремої людини вона виражається у відносному наборі умов. До цих умов, які, власне, також е складовою життєвого світу, належать складові економічного буття - благо, добробут, багатство, власність тощо. їх досить для того, щоб людина відчувала й усвідомлювала своє буття як істинно людське. А таким воно є тоді, коли постає благом. Це визначення істинного передбачає "суще в його відношенні до самовиконання духа в знанні й хотінні"6. Але оскільки воно, суще, "є", то воно є істинним і благим. У ньому і полягає головне призначення, покликаність життєвого світу.

Однак така спрямованість життєвого світу не є однозначною, що зумовлено сутністю економічного буття - складного, суперечливого, не завжди визначеного. "Потрібно зазначити, - пише Ю. М. Осипов, - економіка цілком заслуговує сонму спеціальних економічних наук, у тому числі й теоретичних. Об'єкт надзвичайно об'ємний, різноманітний, складний"7. Тому потрібно враховувати, що життєвий процес особистості та її життєвий світ суцільно "пронизані" взаємним опосередкуванням протилежностей індивідуального і людського, самобутнього, загальнозначимого. Тому життя особистості єдине у двох своїх правах: з одного боку, це "вживання" її у зовнішній людський світ шляхом предметної діяльності та спілкування, з іншого - це процес самозміни, самоствердження в постійному контакті з реальними умовами буття. Причому реальність постійно трансформується, що створює додаткові проблеми "вживання" в неї.

Подібний процес залучення та індивідуалізації повинен грунтуватися на його активному осмисленні. Адже відбувається немовби вилучення із зовнішнього світу певної частки його смислового багатства і перетворення його на внутрішній досвід особистості. Неперервність такого досвіду утворює повноту внутрішнього світу особистості, його цілісність і збереженість, що набуває втілення у собітотожності особистого "Я" в будь-яких змінах життя. А економіка - це саме той постійно мінливий процес. Для того щоб зберегти себе в ньому, не "зламатися", і потрібно "вжитися" в його смисл, зробити частиною свого особистісного буття. Цілісне осмислення дійсності, на думку Е. Корета, визначається не лише емпіричним пізнанням і дослідженням, а й "розумінням смислу, оцінкою і точкою зору, як теоретичним, так і практичним відношенням до мого "світу" як цілого"8. Оскільки внутрішній світ стосується самої людини, він як духовна інтенція включає розуміння економіко-господарського життя, де взаємопереплетені пізнання й оцінювання "світу людини" і "людини у своєму світі", тобто макрокосму і мікрокосму.

Смислове значення "макрокосму" (економічної реальності) полягає в його "комічності" (М. Вебер) і всеоб'ємності, які зумовлюють не лише суспільний, а й особистісний досвід. Але життєва господарська практика окремої особистості неминуче фрагментарна, отже, здатна породити такий самий спорадичний, незавершений особистісний досвід і обмежений зміст її людського "Я". Проте життя людини не залежить лише від емпіричного досвіду, який досягнутий безпосереднім життям. І досвід, і внутрішній світ особистості не є простим відбитком безпосередньої предметної сфери її життєдіяльності. За емпіричним життєвим оточенням завжди стоїть смисловий план усіх явищ людського світу ("все у всьому"), який, по суті, й виступає істинним прототипом світу особистості9. Наповненість економічного буття різноплановими смислами зумовлює розуміння людиною сенсу свого наявного і подальшого життя.

Люди живуть у спільностях сімейних, родових, національ­них; останні, у свою чергу, розділені - грубіше або детальні­ше - на особливі спільноти. Природне життя при цьому ха­рактеризується як наївне саме завдяки своїй вжитості у світ - у світ, який завжди певним чином усвідомлений як наявний універсальний горизонт, але нетематизований. Тематизовано те, до чого людина звернена, на що вона спрямована. Життя активне - це завжди спрямованість на щось, як на мету або засіб, на важливе або неважливе, на цікаве або бай­дуже, на приватне або суспільне, на передбачене повсякден­ністю або спонукально нове. Все це вміщується в горизонті світу; потрібен, однак, особливий мотив, щоб усе це, схопле­не в такому житті світу, в результаті зміни установки стало само для себе темою, притягує до себе стійку цікавість.

Е. Гуссерль

Для того, щоб смисловий план "світу економіки", тобто людського світу, став видимий і доступний особистості крізь вузький канал її "життєвої емпірії", економічне буття набуває форми культури, а світ особистості - форми духовного життя. "З того моменту, - зазначав М. Вебер, - як ствердилось уявлення про вічність часу, вічність Бога і вічного порядку речей взагалі.., етичне неприйняття емпіричного світу ще більше посилилось, коли на відміну від мирських цінностей вищі цінності набули значення "позачасових", а їх реалізація в рамках "культури" стала незалежною від реалізації у часі"10. У такому контексті життя набуває істинної повноти, універсальності й справжнього особистого характеру, коли рефлексується в духовній сфері.

Духовний світ особистості будується на практичній основі "економічно-господарської діяльності і включає всі її елементи - цілі, засоби, предмети, мотиви, результати, ідеал, а також усі суб'єктивні здібності особистості - почуття, свідомість, волю, пам'ять, досвід, навички, вміння тощо. Іншими словами, духовне життя обіймає всю конструкцію господарського порядку і влаштування, виступаючи як своєрідна " внутрішня дійсність", в яку особистість здатна вмістити себе і діяти, жити в ній. Тим самим економічне буття, принаймні остільки, оскільки воно "зачіпає інтереси людей, має тією чи іншою мірою осмислений характер"11. Тим самим людина здобуває можливість жити і діяти "при собі і для себе" (Г. В. Ф. Гегель).

Наявність духовного світу створює можливість володіти світом у цілому і світом економічного буття як внутрішнім надбанням, змістом власного "Я" і разом з тим розуміти цей світ як об'єктивну реальність, котра вимагає узгодитися з її законами. Бути при собі та поза собою одночасно - означає володіти здатністю надемпіричної дії, тобто універсальністю. А економіка хіба не володіє такою здатністю? "Економіка все робить сама, хоча і за участю людей, їх зацікавлено активною участю... Економіка в цілому - достатньо закрита для розуміння і моделювання річ, у чомусь головному вона завжди є не що інше, як справжній "чорний ящик"... Зрозуміло з економікою тільки одне - що нічого не зрозуміло, вона справді є стихією, але стихією розумною, явно більш творчою, ніж руйнівною"12, Усвідомлення економічного буття утворює у свідомості особистості немовби власний космос, у якому можна моделювати будь-які варіанти господарського порядку і свого життя в ньому. Це означає, що життя в духовному світі безмежно розсовує, розширяє простір, час, обставини економічного буття і діяльності в ньому, що робить його повсюдним у всіх сферах того світу, який створений життям і роботою всього суспільства і людини. Звідси зрозуміло, що життя особистості в духовному світі здатне породжувати і власний, духовний досвід поряд із емпіричними враженнями буття. Багатство, продуктивність, раціональність цього досвіду залежать від організації внутрішнього досвіду особистості, від узгодженості його принципів, норм, законів зі смисловою побудовою реального, тобто економічного світу. Саме в ньому постійно перебуває людина. Тим самим відбувається самовизначення особистості - мікрокосму в економічно-господарській реальності - макрокосмі.

Економічна реальність - це єдність і взаємозв'язок усіх процесів, які в ній відбуваються - від малого до великого (мікро - і макро-). Все, що "є в господарському бутті навколо учасників обміну, все обов'язково збігається у вигляді якогось інформаційного згустку в мікроскопічному обмінному (обмінно-оцінювальному) акті; цей акт немовби вбирає в себе всю господарську (і не лише господарську) реальність, - остання немовби стискується в точку; і в цьому акті відбувається розрядка цього згустку в точку реальності, - вона раптом і вся виявляється; мало того, енергія-інформація від обмінно-оцінювального акту відходить у господарський, у цьому випадку економічний, космос. Виходить, що вся реальність здатна пройти через окремий акт обміну як крізь вушко голки, стаючи в чомусь уже іншою реальністю"13. Так здійснюється наповненість предметної області економічного буття смисловим змістом, що в підсумку утворює життєвий світ людини.



Схожі статті




Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д. - Розділ 3. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СВІДОМОСТІ

Предыдущая | Следующая