Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д. - 11.2. Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні

Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності, здобуття членства у Світовій організації торгівлі, забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) тощо.

Аналіз свідчить, що на сьогодні в Україні зроблено важливі кроки на шляху формування та розвитку інституту інтелектуальної власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого з міжнародними вимогами. У ст. 41 Конституції України проголошується право кожного громадянина "володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності"20. Фіксація права інтелектуальної власності в Конституції України означає, що держава бере на себе зобов'язання забезпечити своїм громадянам ефективний захист цього права, підтримку та охорону будь-яких видів творчої інтелектуальної діяльності. Водночас ст. 54 Конституції України гарантує захист не лише моральних, а й матеріальних інтересів авторів, проголошуючи, що ніхто не може використовувати або розповсюджувати твори без згоди автора, за винятком випадків, установлених законом.

Аналіз ситуації, яка склалась у сфері інтелектуальної власності показує, що в Україні створено відповідне законодавче середовище, достатньою мірою гармонізоване з міжнародними вимогами. Чинне на сьогодні законодавство України включає значний перелік нормативних актів у сфері інтелектуальної власності, в тому числі закони України "Про авторське право і суміжні права" (1993), "Про поширення екземплярів аудіовізуальних творів і фонограм" (2000), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992), "Про видавничу справу" (1997), "Про телебачення і радіомовлення" (1993), "Про охорону прав на промислові зразки" (1993), "Про науково-технічну інформацію" (1993), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996), "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" (1993), "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (1993), "Про охорону прав на вказівки походження товарів" (1999), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (1997), "Про охорону прав на сорти рослин" (1993), "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (2000). 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс, який містить окрему книгу "Право інтелектуальної власності", положення якої покликані врегулювати основоположні відносини у сфері інтелектуальної власності відповідно до сучасних міжнародних стандартів. Водночас, на думку багатьох вітчизняних фахівців, законодавство України з питань інтелектуальної власності лише продекларувало перетворення інтелектуальних продуктів на товари, що мають споживну вартість та суспільну потребу, але не запровадило ефективного механізму комерціалізації "відносин інтелектуальної власності, чітких "правил гри" у цій сфері, що робить встановлені на сьогодні норми фактично недієздатними. На думку вітчизняних фахівців, серйозною проблемою, яка гальмує інноваційний розвиток нашої держави та входження її до Світової організації торгівлі, є відсутність дійового захисту майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності та належної виконавчої інфраструктури щодо реалізації наявного законодавства.

Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, затверджена урядом України у червні 2002 p., передбачає вирішення питань удосконалення науково-методичного та нормативно-правового забезпечення ідентифікації та оцінки об'єктів права інтелектуальної власності; створення дієвого механізму боротьби з порушенням прав у сфері інтелектуальної власності, виготовлення і розповсюдження контрафактної продукції; підвищення відповідальності осіб, винних у порушенні цих прав, удосконалення оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності; розвиток системи взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій щодо захисту прав інтелектуальної власності; покращення інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері; розвиток міжнародного співробітництва тощо.

Україна є членом Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів, членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасником 15 із 26 універсальних міжнародних конвенцій та договорів у цій сфері. Згідно з довгостроковою програмою ВОІВ щодо створення глобальної інформаційної мережі WIPOnet з метою задоволення потреб вітчизняних та зарубіжних споживачів у патентній інформації, та відповідно до "Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004 роки" у 2002 р. у країні створено спеціальну базу даних "Винаходи в Україні", яка охоплює патентну інформацію з 1993 р.

Становлення інституту інтелектуальної власності в Україні нерозривно пов'язане з функціонуванням Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського інституту промислової власності (Укрпатенту), Українського агентства з авторських і суміжних прав та інших спеціалізованих установ та закладів.

Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укр-патент), Державне підприємство "Українське агентство з авторських і суміжних прав", Інститут інтелектуальної власності та права, Державне підприємство "Інтелзахист".

Питаннями розвитку інституту інтелектуальної власності в Україні займаються також такі громадські організації, як Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності; Всеукраїнська асоціація авторських і суміжних прав, Товариство винахідників і раціоналізаторів України, Українська асоціація власників товарних знаків України тощо.

У книзі 4 Цивільного кодексу України, присвяченій проблемам регулювання відносин інтелектуальної власності, право інтелектуальної власності трактується як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 420 цього Кодексу до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення; комерційні таємниці.

У Цивільному кодексі України визначений правовий режим майнових прав щодо відносин інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 424 майновими правами інтелектуальної власності є такі: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності; інші майнові права, встановлені законом.

Залежно від об'єкта права інтелектуальної власності Цивільний кодекс України так диференціює майнові права інтелектуальної власності: майнові права інтелектуальної власності на твір; майнові права інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав (виконання, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення); майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок; майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми; майнові права на раціоналізаторську пропозицію; майнові права інтелектуальної власності на сорти рослин, породи тварин, засвідчені патентом; майнові права інтелектуальної власності на комерційні найменування; майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку; майнові права інтелектуальної власності на географічне зазначення; майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Відповідно до новітніх тенденцій розвитку відносин інтелектуальної власності законодавство України дає змогу формувати статутний фонд підприємств за рахунок майнових прав інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 4 Національного стандарту № 1, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440, оцінка майна та майнових прав проводиться з дотримання таких принципів:

- корисності (майно має цінність лише за умов його здатності задовольняти потреби потенційних власників або користувачів);

- попиту і пропозиції (врахування співвідношення попиту та пропозиції);

- заміщення (врахування поведінки покупців на ринку, які не сплачуватимуть за придбання майна суми більшої за мінімальну ціну майна такої самої корисності);

- очікування (вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигід, які очікуються від володіння, користування та розпорядження ним);

- внеску, граничної продуктивності (врахування впливу на вартість об'єкта оцінки факторів виробництва, пропорційної їхньому внеску в загальний дохід);

- найбільш ефективного використання (врахування залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найефективнішого використання).

Згідно із законодавством України право власності на будь-який об'єкт інтелектуальної власності документується договорами між замовником і виконавцем; патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин; свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, на твори науки, літератури і мистецтва, у тому числі на програмний продукт та інформаційну базу даних, науково-технічну інформацію; ліцензійними договорами на часткову або повну передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності; часткою статутного фонду у вигляді об'єктів права інтелектуальної власності певної юридичної особи; статтею "Нематеріальні активи" балансу юридичної особи тощо.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" (1993) охороняє особисті немайнові та майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва, а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення. Об'єктами авторського та суміжних прав згідно з цим законом є: твори у галузі науки, літератури та мистецтва; виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; фонограми, відеограми; передачі (програми) організацій мовлення.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" відповідає вимогам Угоди TRIPS щодо поширення ретроактивного захисту авторського права; запровадження ретроактивного захисту суміжних прав; скасування застережень щодо суспільного надбання, зроблених Україною під час її приєднання до Бернської конвенції; надання національного режиму захисту іноземним виробникам фонограм шляхом внесення змін до документів про приєднання України до Женевської конвенції; запровадження більшої прозорості на основі вимоги опублікування інформації про порушення авторського права, а також про винесення відповідних судових рішень; вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності.

У 2004 р. Верховна Рада України ініціювала створення Фундації українських винаходів, завданням якої є фінансування за рахунок коштів державного бюджету впровадження винаходів виходячи з реальних потреб ринку, отримання максимального позитивного ефекту та уникнення розпорошення державних коштів. Фундація покликана стати важливою складовою інноваційної інфраструктури країни, здатною забезпечити стимулювання винахідництва в Україні.

Відносини щодо права власності на знаки для товарів і послуг в Україні регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (1993), Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (чинна в Україні з 1991 p.), Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків (чинна в Україні з 1991 p.), Протоколом щодо Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (чинна в Україні з 2000 p.). Інформація щодо зареєстрованих знаків зберігається у Державному реєстрі знаків для товарів і послуг. Станом на 2002 р. в Україні було зареєстровано 22 334 знаки для товарів і послуг, зокрема 21 056 - чинних на території України.21

З метою посилення боротьби з піратством у 2003 р. в Україні був прийнятий Закон "Про внесення змін до Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", нормами якого було введено маркування контрольною маркою у вигляді голографічного захисного елемента примірників комп'ютерних програм, баз даних, відеограм. Законом також запроваджено маркування таких носіїв авторського і суміжних прав, як вінілові диски та кіноплівка з метою запобігання незаконному їх використанню в розважальній та кіно індустрії".

Водночас процес формування інституту інтелектуальної власності в Україні пов'язаний з низкою проблем, що позначається на розвитку науково-технологічного потенціалу та стримує становлення нової інноваційної моделі вітчизняної економіки.

- Проблеми регулювання відносин, що виникають між суб'єктами інноваційної діяльності при створенні об'єктів інтелектуальної власності: специфікації прав власності на результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що фінансуються за рахунок державного бюджету або через державні заклади; забезпечення патентної чистоти продуктів інноваційної діяльності; колективного управління авторським та суміжними правами тощо.

- Проблеми придбання й оплати майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, комерційного використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів: нерозвиненості інститутів, що забезпечують комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності; передачі на комерційних засадах прав на об'єкти інтелектуальної власності; розвитку франчайзингу, трансферу технологій за кордон, налагодження системи інноваційного аудиту; формування життєздатного та ефективного інноваційного ринку, венчурного капіталу, сучасних форм кооперації інноваційного бізнесу (технополісів, технопарків); удосконалення механізму оцінки і передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо.

- Проблеми забезпечення надійної та ефективної охорони та захисту прав інтелектуальної власності, економіко-правового стимулювання розвитку індустрії інформаційних технологій, в тому числі відсутності узгодженої цілісної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності, дієвих механізмів захисту від піратства.

Загальновизнано, що створення інтелектуального продукту та набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності потребують відносно довгострокового інвестування. Водночас національний капітал все ще орієнтований на короткострокові схеми самозростання. Суттєвими для України є також проблеми виробництва контрафактної продукції, удосконалення механізмів функціонування ринку інтелектуальної власності, методики вартісної оцінки прав на її об'єкти тощо.

Однією з актуальних проблем формування цивілізованого ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні в проблема піратства та поширення контрафактної продукції.

Вітчизняні оператори ринку вважають, що вартість реалі­зованої комп'ютерної техніки в Україні за рік становить близь­ко 400 млн дол.; програмне забезпечення становить 30- 35 % від вартості цієї техніки. Таким чином, у країні щороку і реалізується програмного забезпечення на суму близько 120-140 млн дол. Легальний ринок (ввезення з дозволу правовласників та реалізація відповідно до чинного законо­давства), за різними оцінками, становить 25-35 млн. дол. Ри­нок нелегального програмного забезпечення оцінюється приблизно в 100 млн. дол. щороку. Втрати бюджету від недо­одержання податків, тільки за ПДВ, становлять 20 млн. дол. на рік, а недоодержані бюджетом митні збори - майже 2 млн гри на рік.

У2001 р. Україна була занесена до списку першочергових зарубіжних країн, які не здійснюють належного захисту прав інтелектуальної власності. У лютому 2002 р. Міжнародний альянс захисту інтелектуальної власності відніс Україну до одних Із найнебезпечніших країн-піратів.

Водночас, на думку багатьох вітчизняних дослідників, санкції, які застосовуються у зв'язку з цим до України, не мають під собою достатніх підстав, оскільки Україна не входить до першої десятку країн з найвищими абсолютними обсягами виробництва піратської фонографічної продукції. Втрати сві­тового виробництва програмного забезпечення внаслідок українського піратства у 2000 р. становили 0,25 %.

У 2002 р. Україна виконала всі вимоги українсько-американської програми спільних дій щодо боротьби з піратством у сфері оптичних носіїв інформації. Успіхи, досягнуті Україною у вирішенні цієї проблеми, були відзначені впливовою міжна­родною організацією IFPI, у звіті якої за 2002 р. зазначалося, що "Україна вже не є головним виробником нелегальних оптичних дисків у Східній Європі. Активізація діяльності щодо правового захисту Інтелектуальної власності на ринках вже дає певні результати. Зростання рівня легального продажу свідчить про те, що ситуація поліпшується".

З метою реалізації законодавчих норм щодо попереджен­ня, виявлення, припинення та розслідування правопорушень у сфері інтелектуальної власності в Україні функціонують спе­ціальні підрозділи у Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній митній службі України, діяльність яких спрямована на недопущення виробництва та розповсюдження на території України контрафактної про­дукції.

У травні 2003 р. в Україні було затверджено "Програму скоординованих дій правоохоронних та контролюючих ор­ганів по боротьбі з незаконним виробництвом, розповсю­дженням і реалізацією аудіо - і відеопродукції, компакт-дисків та Інших об'єктів інтелектуальної власності", основними на­прямами якої є вдосконалення правових норм і стандартів та запровадження організаційних заходів, спрямованих на ле­галізацію виробництва та розповсюдження продукції, на яку поширюються права інтелектуальної власності.

О. Бутнік-Сіверський, А. Красовська

Найважливішими напрямами розв'язання зазначених проблем є такі.

1. Подальша трансформація вітчизняного законодавства у сфері інтелектуальної власності з урахуванням кращого світового досвіду, його гармонізація з міжнародними нормами та стандартами.

2. Удосконалення національної системи охорони та захисту прав інтелектуальної власності з урахуванням міжнародно-визнаних норм і принципів упровадження дієвого механізму реалізації цих норм та запобігання несанкціонованому використанню об'єктів інтелектуальної власності.

3. Створення необхідних передумов для функціонування цивілізованого ринку об'єктів права інтелектуальної власності, впровадження ефективного механізму комерціалізації

Інтелектуальної власності та новітніх форм її використання (франчайзингу, передачі під заставу, опціонних угод, лізингових і рейтингових договорів), нормативного забезпечення оцінки вартості нематеріальних активів.

4. Стимулювання створення та швидкого введення до господарського обігу нових об'єктів права інтелектуальної власності, комерціалізація запатентованих науково-технічних досягнень; державна підтримка винахідництва, новаторства та творчої інтелектуальної праці.

5. Інформаційне забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності, розвиток патентно-інформаційної бази, комплектування фондів національної патентної документації в регіонах, підключення до глобальної інформаційної мережі WIPOnet згідно з довгостроковою програмою ВОІВ, створення національної системи підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності.

6. Активізація процесів створення недержавних організацій з питань охорони прав інтелектуальної власності, сприяння громадським ініціативам правовласників, зацікавлених у охороні та захисті своїх прав, формування у населення правової культури, поваги до прав на об'єкти інтелектуальної власності.

У багатьох європейських країнах ефективно діють гро­мадські науково-дослідні організації, які мають державну підтримку (наприклад, Fraunhof-ergesellshaft в Німеччині, INSERM у Франції, ENEA в Італії та ін.).

Основними функціями цих організацій є сприяння розвит­ку високоризикових наукових досліджень та комплексної до­слідницької інфраструктури. Забезпечуючи узгодження інте­ресів основних суб'єктів відносин інтелектуальної власності, ці організації виступають важливими складовими сучасної системи відносин у сфері інтелектуальної власності.

Важливим напрямом удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення фінансової стабільності установ, які займаються інноваційною діяльністю, розвитку венчурного бізнесу, стимулювання НТП, зростання довіри до суб'єктів інноваційного процесу, поступової інтеграції України до світової системи господарювання та зміцнення конкурентних позицій вітчизняних суб'єктів господарювання є розвиток страхування інтелектуальної власності та приведення цієї галузі у відповідність до світових стандартів. На сучасному етапі розвитку інституту інтелектуальної власності об'єктами страхування є такі випадки: порушення прав творця та власника об'єктів інтелектуальної власності; неотримання патенту або винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності; угоди про конфіденційність та ліцензійні угоди купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності; кредити під заставу інтелектуальної власності; права авторів та суміжні права тощо.

Специфіка страхування об'єктів інтелектуальної власності пов'язана зі значними ризиками, що виникають у процесі здійснення нововведень, придбання патентних ліцензій, у тому числі організаційними, трансляційними, податковими, інфляційними, кредитними ризиками, ризиком нежиттєздатності, пов'язаним із інноваційною природою інтелектуальної власності, тощо. Водночас унікальність та неповторність результатів інтелектуальної творчої діяльності, нерозвиненість ринку інтелектуальної власності, неналежне інформаційне забезпечення викликають значні труднощі під час оцінювання нематеріальних активів, не дають змогу формалізувати та уніфікувати процедури страхування, встановити середній рівень ризику тощо.

У країнах Європи страхування Інтелектуальної власності почало розвиватись з 60-70-х років XX ст. Спочатку цей вид страхування захищав:

- осіб, які володіли патентами від збитків, викликаних по­рушенням патентних прав;

- страхувальників від претензій щодо порушення патент­них прав, висунутих держателями патентів.

З часом страхування інтелектуальної власності стало за­безпечувати відшкодування судових витрат, викликаних від­повідними судовими розглядами.

На сьогодні в Європі страхування інтелектуальної власності здійснюють швейцарська компанія "Swiss Rе" французька компанія "Groupama Mutuelle, d'assurance", андерайтери "Ллойда"; "Hiscox". У США таку діяльність здійснює компанія Venture Programs. Значну активність у цій сфері виявляє також англійський брокер "Glencairn". При цьому більша частина премій припадає на США, в яких страхування інтелектуальної власності поширене серед компаній, що виробляють зброю, харчові продукти та фармацевтичні вироби.

Значна невизначеність, притаманна сфері інтелектуальної діяльності, призводить до дуже обережного підходу страхо­вих компаній, які діють у цій сфері.

На думку фахівців, страхування інтелектуальної власності в Європі та США можна поділити на два основні типи страхо­вих покриттів:

1) страхування судових витрат;

2) страхування захисту вартості патенту.

При цьому значного поширення набуло страхове покриття зі страхування судових витрат у справах відповідача і менш поширеним є покриття зі страхування судових витрат позивача; ще рідше компанії страхують захист вартості патенту.

Як правило, судові витрати становлять, значні, Інколи шес­тизначні, суми і стягуються з осіб, які програли справу.

Страхове покриття по захисту вартості патенту може бути у 2 формах:

- із захисту майбутніх доходів;

- із захисту витрат на дослідницькі роботи та роботи з розвитку.

Подібному страховому покриттю, як правило, віддають перевагу фармацевтичні компанії.

Отже, на сьогодні в Україні є ціла низка проблем, пов'язаних із захистом прав та економічних інтересів суб'єктів інноваційного процесу, створенням належних соціально-економічних умов для розвитку цивілізованого ринку інтелектуальної власності, забезпеченням трансферу сучасних технологій, міжнародного обміну інформацією та знаннями. їх вирішення сприятиме пришвидшенню просування вітчизняної економіки в загально цивілізаційному руслі становлення високорозвиненого інформаційного суспільства та зростання добробуту населення.

Водночас необхідно враховувати, що соціогуманістичний вимір економіки знань передбачає врахування не лише соціально-економічних (зростання добробуту, прибутковості, довговічності нововведень), а й національно-духовних аспектів розвитку інноваційного суспільства, пов'язаних із прогресивністю та демократичністю нових ідей та духовним збагаченням нації.

Примітки

1 Technical Chang Economic Theory / G. Dosi, C. Freeman, R. Nelson. - L.: Printer Publishers, 1988. - P. 1-5.

2 Иванова Н. И. Формирование и эволюция национальных инновационных систем. - М., 2001. - С. 61.

3 National Innovation Systems. - Paris: OESD, 1999. - P. 4.

4 Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004- 2015 роки). Шляхом Європейської інтеграції / Авт. кол.: А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег, долідж., Ін-т прогнозування НАН України; М-во економіки та з питань європейської інтеграції України. - К., 2004.

5 Демьохін ВЛ. Інноваційна політика держави і проблеми інтелектуальної власності // Економіка і прогнозування, 2005. - № 2. - С. 39.

6 Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. академіка НАН України В. М. Гейця. - К., 2003. - С. 700.

7 Там само.

8 Урядовий кур'єр. - 2003. - 25 лютого.

9 Проблеми та пріоритет формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Я. А. Жаліло, С. І. Архіреїв, Я. Б. Базилюк та ін. - К., 2006. - С. 12.

10 Key World Energy Statistics. - Paris, 2001. - P. 2.

11 Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. - С. 12.

12 Економіка України у 2000-2003 роках: становлення інвестиційної моделі економічного зростання: Матеріали засідання "круглого столу", 04.02.2004. - К., 2004. - С. 21.

13 Там само. - С. 47.

14 Там само.

15 Ринкові трансформації постсоціалістичної економіки і макроструктурні зрушення в Україні. Аналітична доповідь Центру Розумкова, Україна // Національна безпека і оборона. - 2003. - № 4. - С 37.

16 Зеркало недели. - 2006. - 14 января.

17 Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. - С. 7.

18 Паладій М. Конкурентоспроможність інтелектуальної власності України // Конкуренція: Вісник АМК України. - 2005. - № 2 (17).

10 Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України. Матеріали наук.-практ. конф. - К., 2003. - С. 16.

20 Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. - К.: Велес, 2004. - С. 15.

21 Інтелектуальна власність. - 2002. - № 2-3. - С. 14.




Схожі статті




Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д. - 11.2. Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні

Предыдущая | Следующая