Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д. - 1.4. Економічна реальність: епістемологічний контекст

Але як створюється, з'являється "світ економіки"? Чи співмірні його метафізичні смисли "світу науки", з яким ми, як правило, здебільшого маємо справу, коли говоримо про пізнання дійсності? Для цього, очевидно, необхідно виявити метафізичні основи "світу економіки" в процесі історії формування його смислів. Потрібно виходити не з кардинального протиставлення природного і трансцендентного, фізичного і метафізичного, яке змушує забувати часто про речі, освячені традицією. В результаті, коли ставимо проблему "економічного", то вже начебто ніякі "трансцендентні", "метафізичні" тлумачення і пояснення не можуть мати наукового значення. У зв'язку з цим втрачається потаємний (трансцендентний) смисл, який вкладав у слово "економіка" Арістотель. Загальноприйнято перекладати цей термін як означення законів ведення домашнього господарства, що передбачає їх орієнтацію на раціональне, або розумне, його ведення. Але ми забуваємо, що християнство, яке прийшло в елліністичну культуру, не тільки стало апологією (від грец. виправдання) трансцендентного, а й породило потребу в його поєднанні із земним.

Позиція видатних мислителів перших століть християнства передбачає переклад істин одкровення мовою розуму і примирення віри з позитивним знанням. Безпосередньо про економіку не йшлося. Розумілася насамперед натурфілософія, яку Климент Александрійський (150-215 pp.) назвав справжнім "путівником" до Христа. Пізніше Ориген (185- 235 pp.), а за ним Іоанн Скот Еріугена (IX ст.) рішуче виступили за необхідність підтвердження віри розумом. Але Церква не хотіла, щоб філософська (не церковна) думка взагалі претендувала на розроблення богослов'я. Ворожість Церкви до апології була перенесена на природознавство і науку, які виникли в епоху Відродження і Нового часу. Щоб відстояти свої права на вільне дослідження природи, наука змушена була протиставити себе релігії та відмовитись від апології. Разом із тим сформувалося негативне ставлення до метафізики, яка стала основою теології, особливо в інтерпретації томізму.

У світі, утвореному деміургом (Богом), економіка займала своє належне місце, була одним із об'єктів арістотелівської метафізики. Інша справа - середньовіччя, в якому економічне як частина природи не мало трансформаційного характеру. Тому "світ економіки не міг мати тих метафізичних характеристик, якими володів трансцендентний "світ Бога". Він навіть перестав бути економічним, оскільки морально-релігійна домінанта охоплювала всю соціальну реальність, стимулюючи людину розглядати власні здібності з погляду спрямованості до вічного, Божественного. Чи може "економічне" в цей період бути об'єктом і предметом аналізу? Воно вже не є "економічним" у значенні, як його розумів Арістотель, - "вплетеним" в метафізику відносин світу і людини. Воно ще тільки вимальовується як нова, не менш важлива, ніж божественна реальність. Власне, проблема "подвійної істини" ("розум" і "одкровення" як два джерела істини не можуть суперечити одне одному) і зумовлена усвідомленням можливості існування не тільки божественного, а й іншого світу - світу науки, де головна роль належить розуму.

Категорія "економічного" починає стверджуватись в епоху становлення капіталізму. Знаменитий "Трактат з політичної економії" А. Монкретьєна де Ваттевіля був написаний у 1615 р. Такою самою малою мірою, як і розумова енергія, у докапіталістичної "економічної людини" розвинена вольова енергія, підкреслює Б. Зомбарт. Це знайшло втілення в повільному темпі господарської діяльності. Насамперед люди прагнуть триматися якомога далі від неї. Коли тільки можна "прогуляти" день - його "прогуляють". Люди "ставляться до господарської діяльності приблизно так само, як учень у школі до навчання, якому він підкориться, якщо його змусять. Немає жодної ознаки любові до господарства або господарської праці"23. За таких уподобань і підприємницьких настроїв "економічне" тільки набуває своєї сили, котра поки не виявилась.

Але економічне існує, воно "пронизує" всі сфери життєдіяльності людини. В опосередкованій формі воно є об'єктом метафізичного аналізу видатних мислителів того часу. Прикладом, без сумніву, є Тома Аквінський, теологічно спрямована метафізика якого включає до предмета свого розгляду проблеми власності та приватної власності, багатства, ціни, грошей, обміну тощо. Це були проблеми, які аналізував Арістотель, але у Томи Аквінського вони розглядаються в контексті категорії "справедливості", ("справедлива ціна", "справедливий обмін", "чесна праця" тощо). Пріоритет все-таки надається духовній праці, яка існує для "спасіння інших" людей. Акцент на духовності визначає метафізичний характер економічних міркувань видатного мислителя, оскільки він прагне вивчати господарську діяльність людини з позицій світового порядку, установленого Богом.

"Світ економіки" в той час тільки формується, але вже демонструє свою активність. За теологічно-моральними міркуваннями проглядається та непереборна сила економічного, тяжіння якої через гроші відчуває кожний суб'єкт суспільного життя того часу (нашого часу також). У цьому розумінні "економіка" і "економічне" з достатньо розвиненим раціональним розрахунком напрямку руху капіталу "існували у всіх культурних країнах земної кулі - наскільки ми можемо судити за джерелами їх господарського життя, які збереглися: в Китаї, Індії, Вавилоні, Єгипті, в Середземноморських країнах давнини, середніх віків і нового часу"24, - писав М. Вебер. Щоправда, він говорить про "капіталізм". Але кожна господарська діяльність, дійсно орієнтована на зіставлення прибутку і витрат у грошовому вираженні, є капіталістичною і в цьому розумінні економічною. Підприємства, "промисли", "підприємці" існують давно і скрізь були досить поширені. Проте на даному етапі економічне виступає тим зовнішнім стосовно внутрішніх смислів, до яких прагнула духовно орієнтована людина. Хоча поки що економічне є поза увагою метафізичного пошуку.

Таке становище пояснюється тим, що в господарській діяльності, в економіці того часу не вбачалося існування причинності як умови буття світу. Задовго до І. Канта вже Г. Галілей і Р. Декарт заперечували вільну причинність, але не внаслідок ставлення до релігії, а у зв'язку з позитивним ставленням до науки. Вільна причинність була визнана негативною, оскільки вільна причина не перевіряється: чи можна перевірити, що явище викликане причиною, яка є поза сферою досвіду і є недосяжною до розуму? Економічна діяльність (у різних іпостасях) на тому етапі була заняттям надто принизливим для людини розумної (освіченої), а тому не була "гідною" уваги філософів того часу. Яка "вільна причина", або першопричина, світу могла міститися в господарській діяльності, особливо в тій, де працюють залежні від мирських турбот люди, які обробляють землю, будують міста, воюють, торгують тощо?

Інша справа, коли мова йде про релігію і науку, які претендують на володіння правом на істину. Боротьба між наукою і релігією відбувалася за перевагу своєї концепції причинності. Глибинна сутність конфлікту між вірою і знанням полягала в протиставленні двох типів причинності, які породили два принципово протилежних типи розуміння і пояснення явищ. Людська потреба в пізнанні переважно набуває втілення в потребі знаходити причини, але істотним є те, що релігійного світоспоглядання це стосується з не меншою очевидністю, ніж наукового. Як релігійне, так і наукове розуміння є зведенням незнайомого до знайомого, за самим психологічним характером "доказу". Відмінність полягає лише в тому, що приймається за це "знайоме". З погляду фізики, яка стала окремою наукою в XVII ст., причина природного явища сама повинна бути природною, і як явище, що підлягає поясненню, повинна бути подана у фізичному досвіді. Тільки тоді вона може бути використана для передбачення явищ на основі принципу причинності: в однакових умовах однакові причини породжують одні й ті самі наслідки. У релігійному поясненні причина є поза природою (Бог) і не може бути отримана у фізичному досліді. Вона не може бути використана для передбачень25. Відмінність у типах причинності породжувала дилему: або фізика, або метафізика, які розходилися тепер, чи хотів цього Р. Декарт, чи ні, принципово і безповоротно. Будь-яке посилання на Божу волю категорично визнавалося недостатнім розумінням з погляду фізики. Категорична абсолютизація фізиками свого типу причинності й призвела спочатку до нерозуміння, а потім - до конфлікту. Метафізика, яка в цей час шукала шляхи для взаєморозуміння з наукою, котра активно стверджувалася у світі нової реальності (яку стали називати Новим часом), й заперечувала свої старі методи і принципи пізнання, пропонувала більш досконалі відповіді цій реальності. В об'єкт дослідження включаються нетрадиційні феномени суспільного життя - багатство, гроші, прибуток тощо. Про це свідчать міркування Н. Макіавеллі, Дж. Локка, Дж. Берклі, цей період, на відміну від середньовіччя, і з'являється усвідомлення економічного як домінанти нової реальності. Свідченням цього була капіталістична діяльність, яка стала "в чисто економічному аспекті головною проблемою всесвітньої історії культури", - писав М. Вебер. Визначальною ознакою нової епохи було виникнення "буржуазного промислового капіталізму з його раціональною організацією вільної праці, а в культурно-історичному аспекті - виникнення західної буржуазії у всій її своєрідності". Це вже був новий, економічний світ, в якому почали шукати причину суспільно-політичних явищ.

Необхідність метафізичного розуміння

Зовнішній світ множинний, різноманітний, часто невлови­мий і незрозумілий. Спроба його вивчення веде до дискурсу, розум просто губиться, не в змозі вловити сутність і смисл цієї різноманітності. Як світ простих явищ, феноменів він просто безглуздий. Парменід закінчив запереченням зовнішнього сві­ту, оголосивши його фікцією. Кант оголосив зовнішній світ змі­шаним продуктом розуму і уявлення людини, Фіхте - продук­том уявлення Я. Це недалеко від індуїстської концепції світу, як Майї, як продукту уявлення Брами. У Гегеля це - інобуття Духа, який прагне до свідомості в чуттєвих об'єктах і здобуває його в мозковій матерії Гегеля. Рятівним для філософії є метафізич­ний ідеалреалізм Платона - Арістотеля, який дає буття (хоч і неповне, меонічне) зовнішньому світу об'єктів і увінчує неви­диме трансцендентним Божеством як дійсним Буттям. Ключ до видимого складного пролягає через просте невидиме, а неви­димий світ ідей приводить до Вищої ідеї, Ідеї ідей або Бога.

Вивчення невидимого становило основне ядро не зіпсова­ної, не вивернутої зовні, не поставленої вгору ногами, справжньої стародавньої мудрості. Нова наука зайнялася пе­реважно зовнішнім світом, стала наукою матерії і сил, наукою фізичною, природною. Вона запаморочила голови людям, насамперед своїми технічними досягненнями, і відволікла від науки справжньої, духовно-інтелектуальної, намагаючись за­мінити метафізику наукою. Але вона сама тепер змушена визнати, що за матерією стоїть енергія, котра є проявом Сили, якій неможливо відмовити в інтелекті, розумності, закономір­ності й доцільності.

А. Пазов

Економічне, звичайно, не "вписувалося" в метафізику. Але це лише на перший погляд. Насправді глибина економічних міркувань невід'ємна від метафізичного мислення, так само, як і науки. Хоч аж до кінця XIX ст. вчені прагнули позбутися метафізики, неначебто не хотіли помічати, що разом із "водою" (метафізикою) викидають і "дитину" - саму науку (природознавство). Адже ньютонівська наукова парадигма, яка трималася з XVII по XIX ст., грунтувалася на фундаментальних метафізичних постулатах: 1) миттєвої далекодії; 2) абсолютних простору і часу; 3) концепції матеріальної точки; 4) принципу інерції. Жоден із них не тільки не є експериментальним фактом, а й не диктується розумом, тобто його не можна віднести до синтетичних апріорних принципів І. Канта. Якщо так, то до цих принципів також не можна віднести гроші, товар, вартість, ціну тощо, які стали головними темами міркувань, і не тільки господарників чи політиків того часу. Досить згадати хоча б міркування Дж. Берклі про гроші і багатство, висловлене ним в низці запитань і відповідей27. У цих феноменах суспільного буття філософ прагне побачити раціональні, економічні причини розвитку держави і суспільства, тобто світу буття людини.

На думку І. Канта, можливість синтетичних принципів апріорі означає не просто іманентний, внутрішньо властивий розуму принцип пізнання. І. Кант виводив із нього щось більше: чистий розум не тільки не залежить від досвіду, а й сам створює його, тобто сам визначає, що таке досвідний факт (феномен, який може бути об'єктом наукового пізнання). Все інше, подібне до якихось містичних свідчень, мислитель заперечує як не сумісне з гносеологічним апріорним синтезом. Відповідно до такого принципу пізнання, критерій істинності наукової теорії стає ясним і визначеним: істинність - це узгодженість теорії з усією відомою сукупністю допустимих розумом феноменів - фактів досвіду28. Теорії, які дотримуються такого розуміння істинності, називаються феноменологічними. Вироблена методологія в контексті такого розуміння дійсності переноситься і на економічне знання. Проте факти, які виникають в етносі економічного, значно перевищують той конкретний досвід, у якому визріває і показує свою енергетичну силу "дух капіталізму" (М. Вебер).

Економічне знання, яке дедалі більше виступає у вигляді сформульованих теорій, не може вже мати тривіального смислу. Думки, ідеї, концепції, погляди, принципи, лише проголошені в до класичній економічній думці (XVI-XVII ст.), показують виникнення нової життєвої реальності - економічної. Раціональний спосіб пізнання, проголошений Р. Декартом у його запереченні старої метафізики як найбільш надійний метод досягнення достовірного знання, екстраполюється і на економічну теорію. Усіх своїх теперішнього значення і можливостей західний капіталізм набув завдяки раціональній організації праці, зазначав М. Вебер. Питання полягає у визначенні своєрідності західного, а всередині його - сучасного західного раціоналізму і поясненні його розвитку. Будь-яка подібна спроба тлумачення повинна, враховуючи фундаментальне значення економіки, брати до уваги насамперед економічні умови. Однак "неможливо не враховувати і зворотного загального зв'язку. Адже так само, як від раціональної техніки і раціонального права, економічний раціоналізм залежить і від здатності та налаштованості людей до певних видів практично-раціональної життєвої поведінки"29. Отже, раціональні методи пізнання, які стали основою філософії Нового часу, що прийшли на зміну метафізиці, одночасно визначали новий спосіб міркувань економічної науки.

Характерологічною особливістю економічного знання в новочасових стратегіях мислення було прагнення дотримуватись метафізичних принципів пізнання, завдяки яким воно позбувалося феноменологічності. Тим самим ставало зрозуміло, що співмірність фактів і теорії призводить до тавтології. Найбільш вірогідним підходом залишався філософський, оскільки давав можливість вийти за рамки однозначності, що "закривала" метафізичні смисли "світу економіки", який все більш широко і впевнено йшов на заміщення "світу Бога". Для "економічних людей" ранньої епохи капіталізму, писав В. Зомбарт, одним із джерел, які живили "капіталістичний дух", була філософія. Особливо ті твори стародавніх мислителів, в яких містилися вже в "готовому вигляді практичні правила для впорядкованого ведення господарства, з якими можна було тому безпосередньо радитись у своєму власному філософському житті. Життєва філософія античних філософів (Oeconomicus Ксенофонта, "Метафізика" Арістотеля, "Держава" Платона, а також міркування Плутарха, Лівія, Колумелли, Катона, Сенеки) ще й тому була цінною для економістів в епоху формування капіталізму тим, що давала чудові виправдання їх прагнень для наживи"30. Повага до метафізики, таким чином, не тільки залишалася, а й була необхідною умовою забезпечення цілісності економічного знання, яке все активніше визначало свою першорядність.

Економічне знання виходило за межі підкореності фактам, залежності від них. Ставало очевидним, що підпорядкування фактам (прагнення уникнути метафізики) досягається дорогою ціною - теорія стає беззмістовною (тавтологічною). Про це свідчив розвиток експериментального природознавства, яке намагається будь-як позбутися метафізичного мислення. Однак історично навіть механіка І. Ньютона мала іншу базу.

Сам вчений створював її не з фактів і не як обгрунтування фактів. Його фізика, яку можна було б назвати теологічною, стверджувала примат вільної причинності над природною: Бог не підпорядковується природній причинності, але сам "створює її як спосіб буття його творення, natura naturata. Простір і час у Ньютона - це метафізичні ідеї Бога, вони не виникають у людському мозку подібно до апріорних принципів І. Канта: "Бог не існує в просторі і часі, але сам своїм існуванням виробляє простір і час. Аз ними - природну причинність"31. Завдяки своїм метафізичним основам ньютонівська теорія здавалася неправдоподібною. Г. Лейбніц, наприклад, категорично заперечував теорію тяжіння вченого внаслідок принципу далекодії. Однак саме метафізичні принципи, зокрема концепція матеріальної точки - об'єкта, який принципово не спостерігається, дали змогу І. Ньютону створити нову парадигму у фізиці, і завдяки ним було створено небесну механіку.

Наука, хоч як хотіла позбутися метафізики, проте не могла вибудовувати свої концепції, передбачення, відкриття поза нею. Саме метафізика дала можливість У. Левер'є в 1846 р. відкрити планету Нептун за допомогою одного тільки числового розрахунку її положення на небі. її виявили за допомогою принципів, які не перевірялися спостереженням і не грунтувалися на них, - принципів інерції та миттєвої далекодії. Очевидно, класична механіка, яка стала основою "світу науки", може вважатися синтетичною наукою тільки завдяки своїм метафізичним основам. Лише завдяки ним вона виявила таку колосальну ефективність - привела до відкриття "на кінчику пера" планети Нептун, до передбачення появи в 1910 р. комети Галлея. Так само тепер зрозуміло, чому "силу" так і не вдалося визначити як незалежне наукове поняття. З'ясувалося, що її неможливо визначати як фізичну величину: вона - метафізичний елемент ньютонівської фізики. Сила інерції - лише найбільш екзотичний із метафізичних елементів механіки, але без цього метафізичного елементу ньютонівська механіка не могла б існувати як теорія, не кажучи вже про те, що вона не відповідала б досвіду - не могла б пояснити, чому хвиля підмиває берег річки32. "Світ науки", таким чином, грунтувався на метафізичних основах, які дають можливість існувати також і паранауці, а разом з нею - трансцендентності.

"Світ економіки", орієнтований на наукову раціональність, не зміг обійти метафізичних основ свого існування. Це вічна проблема, наголошує Ю. М. Осипов, це "велика гносеологічна проблема", яка чекає на своє вирішення. "Теоретична економія не знає, що є економічним в економіці, вона і не ставить такого питання, спокійно оперуючи з невідомим, не менш спокійно при цьому заперечуючи феномен... трансцендентності, - як це здійснює кожна наука, котра себе поважає"33. Трансцендентне - це вже сфера метафізики. У міру переходу від "підприємницького авантюризму", який або мав зазвичай суто ірраціонально-спекулятивний характер, або був орієнтований на насилля, насамперед на здобич, до "капіталістичного господарського ладу - цього страхітливого космосу" (М. Вебер), все більш нагальною стає потреба в метафізиці, яка дасть змогу якщо не розгадати, то хоча б наблизитися до межі його таїни. Адже як тоді зрозуміти індивіду складну взаємодію ринкових відносин, норм капіталістичної господарської поведінки? Як і сила тяжіння, енергія "духу капіталізму" неконтактна, тобто не перевіряється чуттєвим досвідом. Зміст "духу капіталізму", який визначив смисл "світу економіки", його особлива таємничість виходять із того, що, на відміну від інших соціальних сил, не має матеріального носія: не можна вказати, з боку яких господарських або інших об'єктів ми відчуваємо на собі дію сили, енергію "духу капіталізму". Він міститься в таких самих трансцендентних (у кінцевому підсумку) поняттях - грошах, вартості, ціні, власності, багатстві та ін. Ці поняття, начебто і реальні, але одночасно й ірреальні, трансцендентні. Ось де починається простір для метафізичного мислення. Цим і пояснюється, наприклад колосальний успіх праці А. Сміта "Про багатство народів...", метафізична глибина якої розкрила безмежність "світу економіки". Він, цей світ, є певним метафізичним простором.

Трансцендентність

Це благозвучне слово утрималося у філософії, всупереч тому, що воно є лише перекладом з грецької й означає підне­сене, вище, потойбічне, яке знаходиться поза певною конк­ретною сферою. Стосовно філософії і її спеціальної сфери гносеології трансцендентальність і трансцендентне - це теоретико-пізнавальні поняття, які мають відношення до можли­вості, ступеня, повноти пізнавальної спроможності людини. Поняття і слово "трансцендентність" з'явилося в схоластиці під прямим впливом платоно-арістотелізму й увійшло у філо­софію без будь-яких змін свого смислу і змісту.

Трансцендентне все, що знаходиться поза межами досві­ду і недосяжне розумному пізнанню, перебуває поза сферою чуттєво-розсудкового змісту свідомості, існує погранична смуга, яка ставить межі людському пізнанню. Визнавши трансцендентне, людина визнає себе неповноцінною у сенсі знання, обмеженою істотою.

А. Пазов

З погляду сучасної науки, коли геометричних вимірів може бути скільки завгодно (геометрія Евкліда, Лобачевського, Рімана та ін.), властивості простору втрачають об'єктивний смисл і стають предметом конвенції - умовної згоди, за якої вибирають ту геометрію, яка найбільш зручна. В рамках феноменологічної теорії зовнішній світ може бути адекватно описаний будь-якою геометрією. Отже, феноменологізм неминуче приводить до конвенційного характеру фізичної гносеології. І. Кант захотів побудувати теорію пізнання без метафізики, а А. Пуанкаре показав на прикладі фізичних теорій, що зробити це неможливо: конвенціалізм робить безглуздим саме поняття істинності фізичної теорії.

Син свого часу, А. Пуанкаре, боявся метафізики. Відмова від метафізики досягалася дорогою ціною відмови від синтетичних суджень. Чи був правий А Пуанкаре, "виганяючи" метафізику? Сам хід міркувань вів до висновку, що простір - об'єкт позадосвідний: його властивості не перевіряються фізичним дослідом. У феноменології досвід ніколи не зможе відрізнити дію на тіло колишнього силового поля від дії на нього нового простору. А якщо поняття істинності теорії все одно зникає, то навіщо ускладнювати геометрію? Поки механіка будується лише для пояснення та передбачення фактів, які спостерігаються, завжди більш зручним буде користуватися найпростішою - евклідовою геометрією. Збережіть геометрію - і ваша феноменологія стане кращою, тільки розпрощайтеся з істиною у фізиці. Такого песимістичного висновку дійшов А. Пуанкаре, ставши на шлях відмови від метафізики34.

Відмова від метафізичного пояснення "світу економіки" позбавляє істинного знання про нього. І. Ньютон, як релігійний містик, зовсім не боявся метафізики, завдяки якій його механіка і до сьогодні має пізнавальне значення. Метафізика дала можливість видатному вченому подолати прямий феноменологізм як підпорядкування істини факту, що спостерігається. Виокремлення метафізики з теоретичних побудов економістів робило ці теорії однобічними, конвенційними. Такі економічні побудови, по суті, не могли бути інакше як утопічними, а їх результативність можна було довести лише за певних умов, які також вимагали умов, і так до нескінченності. "Дурної", - сказав би Г. В. Ф. Гегель. Простір "світу економіки" виявляється не через кількісний аналіз, прості підрахунки, не через фізичні виміри, а через метафізику. Тільки в цьому випадку можна знайти механізми дії "економічного простору" на конкретні процеси, які відбуваються в ньому. Наприклад, вартість, капітал, рента, гроші тощо можна пізнати в їх сутнісному значенні, якщо ми будемо виходити із характеристичних ознак економічного простору, в якому розгортається їхня дія. Простір "духу підприємництва" (В. Зомбарт), який визначив капіталістичний "світ економіки", виявляє його дію на капітал, вартість, ціну тощо як на тіла, об'єкти. Дієвість і вплив "світу економіки" виявляються у формі дії метафізичної сили - "духу підприємництва" і *духу капіталізму".

Прибічникам кількісного підходу у визначенні феномену "економічного" важко зрозуміти, що "вловити" його сутність виявляється можливо тільки з допомогою принципу трансцендентності, який робить простір "світу економіки" "не-охоплюваним", "невловимим"; саме в трансцендентній системі пізнання стає зрозумілим глибинний взаємозв'язок "світу економічного буття" з його феноменами (вартість, гроші, капітал тощо). Феноменологічний підхід може розкрити лише кількісні, зовнішні характеристики "космосу економічного буття" (М. Вебер). Принцип трансцендентного підходу робить простір "світу економіки" метафізичним поняттям, яке не виявляється через досвід. Тобто не лише досвід і не стільки досвід виявляє сутність економічних понять, а те, що є поза межами досвіду, принаймні, поза межами чуттєво-споглядального досвіду. "Слово "досвід", - зазначає Е. Ко-pent, - принципово зрозуміле як пізнання, яке сприймає, в живій мові має більш широке значення, ніж у Канта. У такому трактуванні він приймається вже Гегелем і Шеллінгом і вже тим більше у феноменології з часів Гуссерля. Тут досвід постає як сукупно-людський, включаючи духовний або душевний (аж до морального і релігійного), і цей досвід повинен філософські рефлексуватися і осягатися"35. Точка зору чуттєвого досвіду є арифметикою, а точка зору духовно-душевного є позицією алгебри - якщо визначати міру можливостей різних типів пізнання. У "Фаусті" В. Гете алгебра є найбільш зручним способом для опису своєї потойбічної дійсності, в якій діє особливе метафізичне силове поле, особливий клас сил - сила демонів. Ми не хочемо звертатися за допомогою до цієї сили, а показуємо значимість трансцендентного над чуттєво-досвідним. У цьому і є основна перевага метафізичного пізнання, яке через рефлексію чітко і "понятно" осмислює сутність проблеми.



Схожі статті




Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д. - 1.4. Економічна реальність: епістемологічний контекст

Предыдущая | Следующая