Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Розділ 6 ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ І МОТИВАЦІЯ

6.1. Інституціональні умови формування моделі економічної та соціальної людини

Проблема людини в соціально-економічному розвитку суспільства завжди посідала важливе місце в економічній теорії. Проте людина, як і суспільство, його економічні та соціальні відносини, змінюється, розвивається, тому й змінюється відображення її ролі та місця в економічній теорії. Цим визначається потреба глибше осмислювати такий феномен. Особливо це актуально на вищій стадії суспільного розвитку, коли виникла нова категорія "людський капітал", що відображає нове становище людини і у виробництві, і в суспільстві, коли відбувається перетворення людини економічної (homo economicus) на людину соціальну, творчу (homo creator). В економічній теорії (коли вона сформувалась як самостійна галузь знань) застосовували модель економічної людини. Це не випадково, оскільки в класичній економічній теорії предметом вивчення було збільшення національного багатства, що зумовило необхідність дослідження проблеми вибору і мотивації в господарській діяльності індивідів. Наприклад, у ній обгрунтували модель економічної людини, високо оцінили працю людини як джерело багатства, виокремили в людині здатність до праці, тобто звернули увагу на робочу силу, перетворення її на товар, формування і динаміку вартості товару та ін. Як справедливо зазначає Г. Саймон, зусилля економістів спрямовувалися в основному на вивчення результатів вибору в економічній сфері, а на власне вибір як процес не зважали під час економічного аналізу і "неокласична теорія досліджує по суті не процес вибору, а його результати".

Справді, неокласики явно вводять людину у визначення предмета економічної теорії та роблять крок уперед порівняно з класиками. А. Маршалл стверджує: " 3 одного боку, це наука про багатство, але з іншого - наука про людину, яка відчуває вплив найрізноманітніших чинників. Щодо економіки, то вона цікавиться переважно тими мотивами, котрі впливають... на поведінку людини в її економічному житті". Обмеженість неокласичного підходу полягає в тому, що увагу представників неокласичної школи привертають переважно ті мотиви, що впливають на поведінку людини в її економічному житті, тобто вони, як і класики, вивчають сутність економічної людини. У подальшому розвитку теорії неокласики, спираючись на теорію факторів виробництва, її прибічники роль людини зрівняли з матеріальними факторами виробництва. Вони доводять, що не лише праця людини, але й земля, і капітал разом створюють нову вартість і збільшують її; приділяють велику увагу аналізу поведінки людей у процесі виробництва, управ лінню цим процесом за допомогою стимулів, властивих ринковим відносинам. Таке обмеження ролі людини в економіці продовжується в економіксі, сучасному мейнстримі, тобто найбільш поширеній і впливовій формі неокласичного вчення. Уся складність людини, її поведінки зводиться до максимізації власного задоволення (корисності).

Отже, хоч і відбувся істотний рух неокласичної школи, пов'язаний із теоретичним осмисленням ролі людини, уваги до неї та її праці, все-таки вона виявилася неспроможною піднятися до розуміння такого напряму цивілізаційного прогресу як творчий розвиток людини, закономірностей її зростання, перетворення на мету і критерій суспільно-економічного поступу. Це надзвичайно широке коло питань, яке охоплює і зміни місця та ролі праці людини у виробництві, відносинах праці та капіталу, тобто у відносинах власності шляхом її демократизації, у створенні інституціональних сприятливих умов для освітнього, професійного та культурного зростання людини, у переході від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator). Йдеться про значні якісні зміни у людській праці та загалом у життєдіяльності людини.

Для неокласичної теорії характерним було те, що її представники зважали на реальні явища в житті, господарській практиці та фактично абсолютизували наявну ситуацію. Так, машинна техніка зробила людину звичайним додатком машини, частковим робітником. Парадокс полягав у тому, що кваліфікованих майстрів ручної праці, які виготовляли певний продукт, з появою машин у масовому порядку замінили або перетворили на менш кваліфікованих і часткових робітників, котрі виконували лише певні операції. Машини в умовах капіталізму стали тим знаряддям, за допомогою якого формальне підкорення праці перетворили на реальне підкорення праці капіталу, тобто найманий робітник не мав можливості створювати товар у власному виробництві і продавати його самостійно на ринку. Таким чином, машини, підвищуючи продуктивність праці, витісняли "зайвих" робітників, перетворювали їх на безробітних, що спричинило стійке масове безробіття, властиве капіталізму. Воно зумовило повсякчасне перевищення пропозиції робочої сили на ринку над попитом на неї, а отже, і відповідний рух заробітної плати, тобто ціни робочої сили, порівняно з рухом цін на уречевлену працю, тобто машини, сировину, паливо та ін. Отже, економічна, технологічна, речова залежність працівника від капіталу настільки велика, що людина перебувала майже на рівні з матеріальними факторами виробництва. Проте це була матеріальна основа, в якій діяла так звана економічна людина.

Незважаючи на таку реальність виробничих відносив, все-таки основною складовою концепції економічної людини вважали раціональність. Ті можна визначити таким чином: суб'єкт (1) ніколи не вибере альтернативу X, якщо водночас (2) йому доступна альтернатива Y, що, на його думку (3), має більші переваги, ніж X.

Для позначення економічної людини у сучасній науковій літературі використовують акронім RЕММ, що означає "винахідлива, оцінююча, максимізуюча людина". Сутність такої людини полягає в тому, що вона, аби одержати корисність з економічних благ, поводиться цілком раціонально. Це передбачає такі умови:

1) інформацію, доступну для індивідуума та необхідну йому для прийняття рішення;

2) у своїх діях у сфері економіки індивідуум повністю егоїстичний, тобто йому байдуже, як змінюється добробут інших людей у результаті його дії;

3) для обміну не має жодних зовнішніх обмежень (за умови, що він призведе до максимізації корисності);

4) бажання поліпшити добробут реалізується тільки шляхом економічного обміну, що виключає захоплення або крадіжку.

Такий підхід дав привід звинувачувати сучасну ортодоксальну економічну теорію в тому, що вона стала по суті "економікою класичної думки" і зовсім втратила зв'язок із реальним життям.

В економічних відносинах не тільки раціональність визначає поведінку економічного агента. Він не діє окремо від навколишніх предметів і таких самих агентів, як він. Це одна з важливих обставин, що потребує розгляду обмежень, з якими зіштовхується людина у процесі ухвалення рішень або здійснення вибору.

Представники неокласичної теорії припускають, що всі споживачі знають, чого вони хочуть, тобто кожен має власну сукупність потреб, які пов'язані функціонально. Неокласики для спрощення аналізу головну увагу звернули на функцію корисності, де не враховуються ні різноманітні можливості максимізації за постійної величини доходу, ні відмінності намагань суб'єктів використати ресурси й об'єкти поза можливостями. Отже, оскільки відомі переваги, то рішенням функції корисності буде визначення невідомих результатів індивідуального вибору.

Проте цінною теорія, що обгрунтовує вибір споживача чи іншого економічного суб'єкта, буде тільки в умовах відносної стабільності, а потенціали, які вона містить, - доступні для прийняття і переробки людиною. Тим більше, крім зазначених вище зовнішніх перешкод, ще є внутрішні, від яких неокласики неправомірно абстрагуються.

У теоретичній моделі неокласиків людина як досконала істота, котра контролює власні вчинки, визначає останні єдиним критерієм - власною функцією корисності. Крім того, вона не враховує у своїх діях переваги інших суб'єктів, які позитивно або негативно можуть відобразитися на її рішеннях, а також припускає брак взаємозв'язку між метою і засобами. Прийняття цих передумов і водночас ігнорування можливості того, що у процесі розгляду ланцюжка послідовних дій мета може стати засобом та, навпаки, впливом рішень одних людей на рішення інших, виокремлює ортодоксальну теорію від інституціональної економічної науки.

Проте і в нових умовах економічний прогрес автоматично не здійснюється. Для цього потрібно, щоб люди діяли відповідно до своїх потреб та інтересів.

Потреби - це бажання людей у чому-небудь об'єктивно необхідному для життєдіяльності та розвитку організму, особистості, яке вимагає задоволення.

Потреби людини багатоманітні. У сучасній економічній літературі найпоширенішою є концепція пірамідальних потреб американського вченого А. Маслоу (1908-1970), згідно з якою усі потреби за принципом ієрархії розміщуються у висхідному порядку від нижчих - матеріальних до вищих - духовних:

1) фізіологічні (у їжі, воді, одязі, житлі, сексуальні та ін.);

2) екзистенціальні (у безпеці існування: захист від насилля, болю, гніву, страху, гарантованість зайнятості тощо);

3) соціальні (у любові, ніжності, приналежності до якої-небудь групи);

4) самоповаги (у досягненні мети, визнання, схвалення);

5) самореалізації (у реалізації здібностей, розумінні, осмисленні та ін.). Згідно з А. Маслоу, перші дві групи потреб потреби нижчого порядку,

Решта - вищого. Специфіка ієрархії потреб така: поки не задоволені потреби нижчого (матеріального) порядку, не діють потреби вищого (духовного) порядку.

Таку класифікацію потреб можна доповнити виокремленням потреб першочергових і не першочергових, раціональних та ірраціональних, абсолютних і дійсних, усвідомлених і неусвідомлених, платоспроможних і неплатоспроможних тощо. Проте, незалежно від класифікації, мотивація до праці виникає тільки після їх усвідомлення. У цьому разі потреби набувають конкретної форми інтересу.

На відміну від потреб інтерес уособлює конкретизацію поведінки відповідного суб'єкта господарювання залежно від внутрішнього стану власне суб'єкта, його місця та ролі в суспільстві. Приклад інтересів учасників бізнес-діяльності подано в табл. 6.1.

Таблиця 6.1. Інтереси учасників бізнес-діяльності

Учасники бізнес-діяльності

Інтереси

І. Внутрішнє середовище, що формується з відносин між власниками капіталу, менеджерами і найманими працівниками

1.Власник(и) капіталу

Збереження і примноження капіталу; отримання постійних і стійких доходів; право приймати остаточні рішення

2. Менеджери

Отримання прибутку і розвиток фірми;

Власний інтерес (винагорода, незалежність, влада)

3. Найманий працівник

Висока заробітна плата;

Надійність робочого місця, сприятливі умови праці та високий рівень соціальної захищеності

II. Зовнішнє середовище - взаємодія організаторів бізнес-діяльності з державними і суспільними структурами, постачальниками, кредиторами і споживачами

1.Держава і громадськість

Створення робочих місць, соціальна злагода; конкурентоспроможність на світовому ринку; одержання податкових надходжень; підтримка ринкових відносин шляхом антимонопольних заходів;

Захист навколишнього середовища й інтересів споживачів

2. Постачальники

Високі доходи і низькі витрати; стабільність договірних зв'язків

3. Кредитори

Високі відсотки;

Гарантія повернення кредиту;

Можливість впливати на фірми

4. Споживачі

Широкий вибір, висока якість, низькі ціни; високий рівень сервісних послуг

Інтерес - це мотив і стимул для діяльності щодо задоволення економічних (матеріальних), соціальних, політичних і духовних потреб, що е могутнім рушієм економічного прогресу, створює ту "пружину", котра приводить у рух економічний механізм.

Інтереси мають об'єктивний характер і є спонукальними мотивами діяльності людей. У цивілізованому суспільстві індивіди, котрі реалізують свої інтереси, коли між ними виникають відносини, досягають певної мети у житті, діють відповідно до суб'єктивних мотивів і переконань. Будучи найдосконалішими творіннями природи у суспільстві, люди діють свідомо, їх вчинки підпорядковані свідомим намірам і бажаним цілям. Будь-яка мета причинно обумовлена інтересом. Його реалізація безпосередньо залежить від рівня розвитку матеріальних умов і суспільних можливостей. Індивідуальний інтерес особистості обумовлений її економічним становищем, що є визначальним у формуванні економічного інтересу.

Інтереси виражають господарську корисність, вигоду, у процесі реалізації яких суб'єкт господарювання забезпечує самостійність і саморозвиток. Без цього він не буде гідним партнером у наступному циклі господарських зв'язків, збанкрутує.

Різноманітність суб'єктів господарювання з багатоманітними потребами зумовлює появу численних економічних інтересів. їх класифікація здійснюється на основі використання різних критеріїв. Стосовно вияву носія інтересів розрізняють: суспільні, колективні й особисті, національні та інтернаціональні, регіональні й відомчі, групові та сімейні, класові, різних соціальних груп (працюючих, непрацюючих, молоді, пенсіонерів та ін.). Особливі групи становлять інтереси поточні і перспективні, раціональні й ірраціональні, істинні та помилково зрозумілі, фінансові, трудові, морально-етичні тощо.

Усі інтереси існують в єдності, але між ними є і суперечності. Наприклад, особистий інтерес в отриманні якомога найбільше благ може перебувати у протиріччі з колективними і суспільними інтересами. Тому інституціоналізм вивчає не тільки об'єктивні, але й суб'єктивні форми вияву об'єктивних суспільно-виробничих зв'язків, не тільки конкретні форми прояву економічних інтересів, але і їх зіткнення, що відображають внутрішні суперечності та боротьбу протилежностей, а також методи їх вирішення. Тому й виникає питання, як можна зрозуміти дії соціальної людини, котра має власну думку, піддатлива і діюча.

З усієї багатоманітності інтересів матеріальний інтерес (відносини власності) - найхарактерніша ознака, що об'єднує людей у різні соціальні спільноти чи розділяє їх. Прагнення кожного індивіда незалежно від його соціального становища легітимно одержати більшу частину соціального продукту, що є об'єктивно зумовленим і природним для людини, може забезпечуватися двома шляхами:

1) економічно об'єктивна норма суспільного спілкування - збільшення частки вкладу кожним у створення продукту;

2) суб'єктивна діяльність в організаційно-управлінській сфері - через активний вплив на політику держави з метою отримання і привласнення політичної ренти. В умовах браку чинної демократичної системи управління суспільством формування оптимального механізму взаємодії держави та фірм (домогосподарств) більшою мірою визначається за допомогою суб'єктивних чинників, що призводить до перекосів та розбалансування в економіці.

Сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначає поведінку, форми діяльності, надає їй певної спрямованості та доцільності, отже є визначальною у мотивації дій індивіда. У поведінці він керується власним інтересом, що в умовах інституціоналізації суспільства вважається рушійною силою. Індивідуальний інтерес формується під впливом багатьох чинників: економічних, соціальних, політичних, ментальних та ін. Економічну основу інтересу становить збагачення, соціальну - усвідомлення суспільної єдності, політичну - підпорядкування владі, дотримання закону, ментальну та культурну - сукупність моральних, етичних, історичних, спадкових, культурних і релігійних ознак, що відображають особливість вияву суб'єктивного аспекту інтересу.

Суспільно-економічний розвиток змінює матеріальну основу діяльності людини. В сучасних умовах розвиненої економіки автоматизація виробництва, а тим більше застосування інформаційно-комунікаційних технологій потребують не недостатньо кваліфікованого робітника, а навпаки, освіченого, висококваліфікованого працівника, який, маючи грунтовні знання і практичний досвід і вміючи здійснювати складні й інтелектуальні операції, виконує функцію контролю за роботою складної техніки і технології, забезпечує їх безперебійне функціонування. У зв'язку з цим ставлять вищі вимоги до кваліфікації й освіченості людини. В умовах інформаційної економіки і суспільства загальнішою стає проблема знання комп'ютера і вміння ко-ристовуватися ним, основ економіки і права, іноземних мов, етики та безпеки життєдіяльності. Поступово, але невпинно зростають вимоги до рівня освіти, коли люди із рівнем середньої освіти вже не відповідають вимогам виробництва і збільшується потреба у працівниках з вищою освітою. Тому сучасні виробничі та суспільні процеси все більше потребують грунтовно освіченої людини, інтелектуально розвинутої, спроможної вільно орієнтуватися в складних умовах виробничого і суспільного життя, аналізувати їх і приймати обгрунтовані рішення. Докорінно змінюються умови розширеного відтворення робочої сили. Раніше воно обмежувалось порівняно мінімальними обсягами споживання традиційних матеріальних і культурних благ. Нині при суспільно-нормальному забезпеченні потреб у матеріальних благах увагу зосереджують на більшому задоволенні потреб в освіті, науці, культурі, мистецтві та ін. Тільки за допомогою такого способу досягається швидкий розвиток людського інтелекту та його позитивний зворотний вплив на розвиток економіки і суспільства. Сучасне високотехнологічне виробництво потребує не часткового, залежного робітника, а людини вільної, котра володіє сучасними знаннями, вміє їх ефективно застосовувати і постійно нарощувати. Для такої людини праця має переважно творчий характер, вона стає значною мірою її життєвою внутрішньою потребою. Отже, докорінна зміна технології виробництва, соціально-економічних умов життя і праці людини зумовлюють виникнення нового явища, а отже, і нової категорії - "людський капітал" - як внутрішньо властивих новій економіці і постіндустріальному суспільству.

Проте не можна спрощувати та ідеалізувати ці процеси. По-перше, вони мають місце лише в найбільш розвинутих країнах світу. По-друге, навіть комп'ютери, якісно нову техніку і технології, що значно примножують можливості людського розуму, поряд із розв'язанням складних загальнодержавних чи галузевих проблем організації й управління використовують з метою вирішення утилітарних, технологічних завдань. Працівник, який їх виконує, залишається таким самим частковим робітником, як це було і на початку застосування машинної техніки. Зрозуміло, що і за підготовкою, і професійно, і за досвідом роботи така людина менш освічена, її вміння обмежене виконанням лише технічних, вузькоприкладних завдань.

Важливу роль у відтворенні та нарощуванні людського капіталу відіграє ринок праці. Його функціонування і розвиток здійснюються у процесі взаємодії зі сферою виробництва. Адже саме тут формується попит на робочу силу, на її кількість і якість, відбувається збільшення робочих місць, виникають співвідношення між високотехнологічними робочими місцями, заміщення яких потребує робітників високої кваліфікації, і тими робочими місцями, де технічний рівень залишається незмінним. При цьому на ринок праці активно впливають традиції, що сформувались у сфері праці, та національний менталітет. На ринку праці, на відміну від інших ринків, ніколи не досягають рівноваги, адже сукупна пропозиція робочої сили, як правило, перевищує сукупний попит на неї, що і виявляється у безробітті. Циклічний характер розвитку ринкової економіки зумовлює обсяги вимушеного безробіття. Не менш важливою ознакою ринку праці є і той факт, що ціна робочої сили, тобто заробітна плата, як правило у зв'язку з хронічним безробіттям відстає від цін інших товарів. Особливо це виявляється у перехідних економіках, де значний спад обсягів виробництва спричинив швидке зростання безробіття, що в свою чергу призвело до різкого зменшення заробітної плати і всіх доходів населення, погіршення умов життєдіяльності, зубожіння на одному полюсі і нічим не виправданого зростання багатства - на іншому, що значно ускладнило соціальні відносини. Такі наслідки істотно деформували процеси відтворення робочої сили, зумовили глибокі кількісні та якісні зміни. Трансформаційний спад економіки, падіння життєвого рівня і надто велика смертність населення призвели до того, що у більшості пострадянських країн відтворення робочої сили перестало бути розширеним. Першочергова руйнація технологічно розвинутих галузей зумовила масове витіснення з виробництва висококваліфікованих працівників, робітників та інженерно-технічного персоналу, що різко скоротило попит виробництва на людей, які створюють чи обслуговують нову техніку. Водночас має місце попит на менш кваліфіковану та низькокваліфіковану робочу силу, оскільки вона значно дешевша і для її відтворення не потрібні великі затрати, пов'язані з освітою та культурою. Весь комплекс тенденцій визначив погіршення відтворення людського капіталу, що відобразилося: у великому зростанні безробіття (відкритого і прихованого); зменшенні частки оплати праці найманих працівників у ВВП; невиплаті заробітної плати і збільшенні заборгованості підприємств перед робітниками; виплаті заробітної плати у натуральній формі; зростанні податків; підвищенні плати за житлово-комунальні послуги; комерціалізації освіти та медичної допомоги; звуженні системи соціального забезпечення. Такі процеси істотно змінили структуру ринку праці, що відобразилося у звуженні сегмента, пов'язаного з рухом висококваліфікованої робочої сили (робітників та інженерно-технічних працівників), та розширенні другого сегмента, пов'язаного з порівняно низькою кваліфікацією праці, особливо з працею жінок, молоді, іноземних робітників. Деякі автори вважають, що відмінності між цими сегментами настільки значні, що виключають конкуренцію між ними, що кожен із сегментів має свої кадрові особливості та своєрідний характер зайнятості. Отже, ми начебто маємо справу з двома різними ринками.

Враховуючи усі відмінності, це все ж не окремі ринки, а два сегменти одного й того самого ринку, адже на кожному обертається однорідний товар - робоча сила. Інша справа, що деформації в розвитку ринку набули такої глибини і таких масштабів, що порушено об'єктивно зумовлені процеси на ринку. Як відомо, в умовах нормально функціонуючих ринкових економік розвиток підготовки висококваліфікованих працівників неминуче призводить до зменшення чисельності і ролі працівників з нижчим рівнем кваліфікації. Розширення системи професійно-технічної освіти, середньої та вищої, здобуття другої вищої освіти інтенсифікують ці процеси. Відбуваються швидке збільшення чисельності і підвищення ролі висококваліфікованих працівників, зростання людського капіталу відповідно до потреб виробництва, що розвивається на основі передової науки, техніки і технології. Як вже зазначалося, події в країнах пострадянського простору поки що розгортаються в протилежному напрямі, адже відбуваються насамперед згортання високотехнологічного виробництва, витіснення висококваліфікованої робочої сили, депрофесіоналізація. Цьому сприяє особливо висока невідповідність рівня оплати певної категорії працівників. І навпаки, поширення низькотехнологічних виробництв зумовлює зростання низькокваліфікованої праці з відповідною оплатою. Підприємці отримують можливість порівняно легко збільшувати обсяги виробництва за невисоких витрат на робочу силу. До того ж вони повністю позбавляються витрат на підготовку кадрів, оскільки в умовах трансформаційного спаду виробництва і зростання рівня безробіття для них відкривалися, по суті, необмежені можливості для використання кадрів робітників, техніків та інженерів якнайширшого діапазону за рівнем загальної та професійної підготовки. Зрозуміло, що такий напрям розвитку і перебіг подій зіштовхують національну економіку в категорію третьосортної (відсталої, залежної).



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Розділ 6 ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ І МОТИВАЦІЯ

Предыдущая | Следующая