Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Розділ 13 ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

13.1. Різноманітні типи економічних організацій

У ринкових умовах розвитку економіки товари і послуги виробляють не ізольовано, оскільки власники активів вважають вигідним об'єднуватися з іншими власниками і розподіляти з ними виробничі ресурси. Наприклад, власники капіталів, скупивши паї земельних ділянок або на основі колективного рішення одержавши тимчасове право землеволодіння, об'єднуються із сільськогосподарськими робітниками з метою використання земельних ресурсів і послуг робочої сили для виробництва сільськогосподарських продуктів. Така кооперація здійснюється шляхом підписання формальних або неформальних контрактів. За одного типу контрактації власники виробничих ресурсів на деякий період делегують контрактні права управляти виробничими активами, що належали їм, певному центральному агентові, який одержує за це відповідну винагороду. У результаті такого об'єднання виникає економічна організація у вигляді класичної підприємницької фірми, котра формує умови підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність - організація та поєднання факторів виробництва (ресурсів) для створення матеріальних благ і послуг, що задовольняють суспільні потреби, з метою реалізації особистісних економічних інтересів підприємця.

У загальноекономічному розумінні фірма - узагальнена назва підприємства, компанії, комерційної установи. Неоінституціональна економічна теорія поняття "фірма" визначає як мереживо, або сплетіння контрактів (nexus of contracts - так визначили її ще у 1976 p. М. Дженсен і X. Мекліиг). У середині такої економічної організації призупинено безперервне встановлення цін на продукцію, а виробничими ресурсами керує центральний агент. У процесі обміну на ринках, де продукція набуває су* спільного визнання і формується її ціна, також використовують контракти. Дві форми контрактації (формальна і неформальна) часто переплітаються, що свідчить про не досить чітке визначення сутності фірми неоінституцоналістами.

У класичній підприємницькій фірмі центральний агент укладає низку двосторонніх угод орендного зразка із власниками скооперованих виробничих ресурсів і двосторонні контракти з покупцями продукції фірми. Ці типи контрактів відрізняються тим, що перші підписують на ринку факторів виробництва, а другі - на ринку готової продукції. В міру розширення фірми, як довів С. Чанг, спостерігаються три взаємопов'язані явища: ривки факторів виробництва замінюють ринки готової продукції; роль цінових сигналів у розподілі ресурсів зменшується стосовно значення адміністративних рішень; все частіше застосовують такі вимірювання, результатам яких доводиться вірити.

Класична фірма має дві контрактні альтернативи. Розглянемо їх детальніше.

1. Споживач продукту починає ринкові торги окремо з декількома власниками виробничих ресурсів і визначає ціну вкладу кожного з них у кінцевий продукт. У такій ситуації ринок факторів виробництва зникає і переважають цінові сигнали. На практиці у більшості випадків, якщо продукт і технологія його виробництва досить складні, трансакційні витрати прямої контрактації між споживачами і власниками вироблених ресурсів будуть відносно великими. Наприклад, споживачу, котрий хоче придбати такі товари, як фотоапарати, фотокамери, телевізори і годинники, потрібно багато знань та часу для вимірювання й оцінювання їх компонентів, на придбання яких необхідні великі витрати. Навіть у разі простих товарів (відомі шпильки А. Сміта) споживач повинен мати уявлення про відповідні технології виробництва, тому трансакційні витрати на угоди з декількома власниками виробничих ресурсів також будуть значними. Крім цього, слід врахувати і досить великі витрати, пов'язані з приведенням до виконання значної кількості контрактів, з отриманням гарантій якості, передбаченої відповідною угодою для кожного із компонентів, що поставляють власники виробничих ресурсів.

Найменш ефективне застосування таких контрактів у тих сферах виробництва, де поділ праці дає суттєвий виграш у продуктивності, оскільки вони пов'язані з порівняно високими витратами і не можуть конкурувати з іншими видами угод. Проте трапляються випадки, коли покупці - спеціальні фірми - все-таки можуть починати торги з власниками виробничих ресурсів щодо складових продукту. Наприклад, як відомо, в автомобільній промисловості компоненти купують у дуже малих виробників, у тому числі в унітарних підприємств, з метою подолання "дефіциту" в періоди, коли попит на продукцію досягає максимуму і виробничі потужності працюють у напруженому режимі.

2. Контрактація набуває форми торгів, не зважаючи на центрального агента, між власниками виробничих ресурсів, які встановлюють ціну вкладу кожного, а один із них укладає контракти зі споживачем стосовно кінцевого продукту. На думку С. Чанга, така схема порівняно неефективна у ситуаціях, коли вимірювання індивідуального вкладу пов'язане з витратами. Наприклад, виготовлення кишенькових електричних ліхтариків. Коли корпус ліхтариків електролізують, або анодують, то один робітник спостерігає за чаном із хімікатами, другий - провертає вироби у розчині, третій - прополіскує їх. Отже, визначити відносний внесок кожного робітника у цьому процесі надто важко. У такому разі доцільною є фіксована заробітна плата, тоді як у працівників, які вставляють вимикач, оплата відрядна, адже встановити й оцінити їх внесок порівняно легко.

Такі контракти більш поширені, ніж перша альтернатива. Розглянемо організацію ринку в Україні паркетної підлоги. Споживач, який бажає мати у власному будинку паркетну підлогу, підписує угоду з генеральним підрядчиком, котрий звертається до підрядчика, який розпоряджається сукупністю паркетів, а той у свою чергу визначає субпідрядника і постачає його деревиною. У результаті цей "субпідрядник" заключає контракт із робітниками, котрі кладуть паркетну підлогу, і платить їм із розрахунку настелених квадратних метрів паркету. Дієвість подібної організації С. Чанг пояснює тим, що обсяг і якість продукції можна легко визначити, продуктивність робітників-паркетників надто коливається (тому система з фіксованою заробітною платою була б пов'язана з відносно високими витратами вимірювання), місце роботи не має фіксованої локалізації (а отже, нагляд з боку центрального агента коштував би дорожче).

Розкриваючи цю проблему з позиції зіставлення витрат за альтернативних типів економічної організації, слід зазначити, що завдання організації полягає не тільки в тому, щоб зменшувати масштаби ухиляння від виконання контрактних обов'язків і опортуністичної поведінки, але й у тому, аби сприяти координації.

Координація - складний елемент управління для узгодження дій різних частин системи, якою управляють. Тобто це ще один вид діяльності" пов'язаний із витратами, що виникають у зв'язку з дефіцитом інформації.

У ринковій економіці кооперативне виробництво пов'язане з різноманітними схемами контрактацій, які у більшості випадків відповідають традиційному визначенню фірми. Іноді можливі ситуації, коли традиційні концепції організації не узгоджуються з мережею контрактів між власниками виробничих ресурсів. Наприклад, великий універсам вважають однією фірмою, хоча у сучасних умовах до його складу входять окремі продавці, кожен із яких орендує місце під загальним дахом, платить за оренду загальному для усіх центральному агентові та дотримується сукупності правил стосовно дозволеного асортименту товарів і часу, встановленого для торгівлі. Може виявитися, що це і є єдина фірма, а торговельний центр трактується як комплекс із багатьох фірм, хоча він має таку саму структуру. Відмінність тільки в тому, що тут різні магазини мають різну назву, надано вирішальне значення не схемі контрактації, а назві, під час визначення величини фірми.

За неоінституціональним тлумаченням сутності поняття фірми, нею вважають і єдину контрактну угоду між двома власниками виробничих ресурсів, і навіть поширення ланцюга контрактів на всю економіку. Тому, на думку С. Чанга, немає потреби розв'язувати проблему "що є фірмою, а що ні". Важливішою для неоінституціоналістів є економічна логіка контрактних відносин. Дієвість тієї чи іншої форми контрактації, як вважає більшість неоінституціоналістів, залежить від трансакційних витрат.

Справді, на відміну від економіки з повною інформацією, де немає трансакційних витрат, економічний результат завжди відомий завчасно, гарантується повне виконання усіх контрактів, структура контрактів не є визначальною. Вони стають важливими у протилежних умовах, в яких переважає невизначеність, де вимірювання пов'язані з витратами, а забезпечення дотримання контрактів недосконале, економічні наслідки можуть змінюватися залежно від обраного типу контракту для організації виробництва й обміну. Припустимо, що між власником землі і "власником" робочої сили виникають економічні відносини через контракт. Розрізняють такі форми угоди про оренду: 1) разова оплата (з обговореними попередньо умовами збереження якості землі або без них); 2) різна форма пайового розподілу продукції; 3) оплата за відрядними ставками; 4) фіксована заробітна плата. За позитивних трансакційних витрат різні варіанти структури контракту пов'язані з різними способами розміщення ресурсів, розподілом доходів і нормами амортизації матеріального активу. Якщо конкурентний ринок перебуває у стані рівноваги - співіснують декілька типів контрактів, - то можна очікувати, що за різноманітних контрактів еквівалентним ресурсам вкладання відповідає еквівалентний "чистий прибуток", але не обов'язково еквівалентні результати у розумінні розміщення і зношування активів. "Чистий виграш" у такому виді контрактів визначається суб'єктивно і частково залежить від схильності власника ресурсу до ризику, а також від ризиків, з якими пов'язані різні типи контрактів.

Поняття "конкуренція між типами контрактних угод" відіграє ключову роль в неоінституціоналізмі. Наприклад, розглянемо ситуацію у сільському господарстві. Землевласники, маючи однакові природні умови й однакову родючість землі, вирощують культуру А, яка дає щорічно урожай та не потребує значного догляду. В умовах, коли недбалість щодо догляду за нею відобразиться тільки на врожаї поточного року, землевласники укладають із робітниками контракти з фіксованим рівнем заробітної плати. Річна норма чистого прибутку на капітал, інвестований землевласниками, становить 5 %.

Унаслідок кон'юнктури ринку зріс попит на іншу культуру - В, що дає врожай через чотири роки після висіву, і потім плодоносить десять років. Це дуже вибаглива рослина, вона потребує постійного догляду. Перехід на вирощування культури В і збереження системи фіксованої заробітної плати можуть збільшити норму прибутку на інвестований капітал з 5 до 8 %. Якщо землевласники підписують ще якусь форму контракту з пайовим розподілом продукції, то річна норма прибутку дорівнюватиме 15 %.

Поступовий перехід на вирощування культури В - поміркований крок землевласників, аби переконатися, що зростання цін - явище не тимчасове. Вони ще певний час зберігають і фіксований рівень заробітної плати, оскільки не знають про переваги пайового розподілу продукції. Між тим, пропозиція В зростає, і ціна цієї культури, як і норма прибутку з землі, де вона росте, починає зменшуватися. Доходи від вирощування культур А і В вирівнюються. Один із підприємців з метою збільшення доходу від культури В ризиковано експериментує з контрактами, переходить на пайовий розподіл продукції. Отримуючи хороший результат, зменшується ступінь недовіри до нової системи. Вищий заробіток, пропонований землевласником, сприяє поліпшенню продуктивності праці і відповідно збільшенню власного доходу. Такий вид контрактів поступово починають використовувати конкуренти.

Проте вплив системи пайового розподілу продукції на зростання норми віддачі має межу. Збільшення загального обсягу продукції під час введення цієї системи контрактів більшою частиною землевласників зменшує ціну культури В. Землевласники з фіксованим рівнем заробітної плати виявили, що врожай з їхньої землі вже неконкурентоспроможний. Зростання конкуренції змушує або запроваджувати систему пайового розподілу, або шукати альтернативні варіанти використання своєї землі.

Отже, розглянувши такий гіпотетичний приклад, можна зробити такі висновки:

1) зміни у формах контрактації під впливом екзогенних чинників часто можуть бути тривалими, особливо якщо не вистачає досвіду застосувати нові угоди в обставинах, що змінюються;

2) сили конкуренції в умовах успішності експерименту (успіху того, хто ризикував) спричинюють формування нових рівнозначних контрактів;

3) в умовах незмінної технології та стабільності цін фірми використовують сталі форми контрактації, за яких у кожній галузі виробництва витрати мінімізуються за заданих рівня знань про типи контрактного устрою та базисної схеми прав власності.

У господарській практиці визначають різні форми і системи заробітної плати (табл. 13.1).

Таблиця 13.1. Форми і системи заробітної плати

Форми заробітної плати

Системи заробітної плати

Погодинна:

- почасова;

- понедільна;

- помісячна.

Відрядна

Відрядно-прогресивна.

Відрядно - преміальна.

Почасово-преміальна.

Багатофакторна.

Система участі у прибутках

Таким чином, зміни навколишнього середовища (екзогенні) можуть призвести до вибору нової форми контрактації та припинення дільності попередньої економічної організації. У ринкових умовах, коли переважає конкуренція, виживають ті контрактні фірми, які є джерелом позитивного (нульового) прибутку, а інші форми організації зникають. Такий підхід до тлумачення "адаптації економічної системи до навколишнього середовища" обгрунтував А. Алчіан у праці "Невизначеність, еволюція: економічна теорія" (1950). Формулюючи мінімальні умови відбору в процесі конкуренції найефективнішої у розумінні витрат з усіх відомих організаційних форм, він не враховує модель індивідуального відбору і пропонує системно пояснювати виникнення структури і виживання організації, яке у значній мірі незалежне від фактора прийняття рішень на мікрорівні. Зважаючи на таку незалежність від явної моделі вибору, теорія А. Алчіана погоджується з теоріями Р. Коуза і Г. Саймона.

"Чи здійснюють індивіди оптимізацію в умовах невизначеності, чи шукають задовільний результат у більш обмежених умовах раціональності, - зазначає П. Моу, - логіка А. Алчіана щодо природного відбору, яку застосовують до будь-яких із цих двох підходів, дає інструменти "диференціювання" та "інтегрування" очікувань стосовно поведінки індивідів, організацій і систем. І в тому, і в іншому варіанті в результаті утвориться підхід, використання якого дає змогу краще зрозуміти масштаб охоплення і погоджуваності, зберігаючи при цьому вірність основоположній моделі індивідуального відбору".

У сучасних ринкових умовах, коли переважає невизначеність і недосконалість інформації, систематичні знання про людську поведінку мають фрагментарний характер. Раціональна поведінка у таких обставинах, на думку А. Алчіана, може означати різні варіанти поведінки, а не її корегування у прийнятому в традиційній економічній науці контексті граничних умов оптимізації. Можливості індивіда часто обмежуються недосконалим передбаченням, і навіть якщо можна визначити, який варіант оптимальний, він, можливо, буде не в змозі "вирішити складні завдання, що охоплюють безліч змінних". У значній частині випадків реакцією раціонального індивіда на невизначеність є застосування традиційної поведінки, з якою пов'язаний успіх. Іноді використовують більш ризиковий метод - спроб і помилок. Проте, як би не діяв індивід, конкурентний ринок завжди відбирає такі контракти, за яких генерується позитивний прибуток, хоча і не обов'язково максимально можливий.

Отже, в умовах високих трансакційних витрат і невизначеності більшість економічних агентів намагатимуться спробувати вжити різні варіанти поведінки, а не додержуватися граничних умов економічної теорії. Незначна частина підприємців погоджуватиметься на ризиковані експерименти, за відомим принципом "хто не ризикує, той не п'є шампанського". Позитивний аспект їх діяльності полягає в тому, що некомпетентні імітатори можуть наштовхнутися на нову формулу, що працюватиме ліпше, ніж попередня економічна організація.

У більшості випадків у конкурентному середовищі, особливо за низьких інформаційних витрат, індивіди, намагаючись пристосуватися до змін навколишнього середовища, складають кошторис грошових витрат і вигід. А. Алчіан з цього приводу зауважує, що "чим більше невизначеності в нашому світі, тим більша вірогідність того, що прибутки одержать швидше успішні авантюристи, ніж обережні суб'єкти, які логічно думають та нагромаджують інформацію". Проте головна ідея вченого полягає в тому, що навіть у ситуації, коли адаптація до навколишнього середовища - процес у чомусь випадковий, у ринковій економіці випадковість не означає неціле-спрямованість, випадкове розміщення ресурсів. Причиною цього вважають процес відбору, коли критерієм є реалізований прибуток. Хоча ідея фільтра конкуренції не нормативна, а позитивна концепція, вона не передбачає, що в економічному житті перемагає не тільки сильніший, розумніший, моральніший, а й той, хто достойно отримав поразку.

На основі зазначеного вище можна зробити висновок, що не всі індивіди мають змогу успішно та рівномірно адаптуватися до змін навколишнього середовища. Вирізняють низку причин, пов'язаних із цим явищем: люди відрізняються за фізичними і розумовими здібностями; не у всіх індивідів однакові криві пропозиції інформації або бюджетні обмеження; тільки дехто має право змінювати схему прав власності, щоб мінімізувати свої втрати за неочікуваних екзогенних змін - обмежити імпорт, заборонити продаж нових продуктів, оголосити незаконними нові форми контрактації.



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Розділ 13 ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Предыдущая | Следующая