Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Основні передумови неоінституціоналізму

Неоінституціоналізм за своєю основою значно ближчий до неокласики, ніж до традиційного інституціоналізму. Загальним для усіх неоінституціоналістів є: 1) визнання того, що соціальні інститути мають значення; 2) їх можна аналізувати за допомогою стандартних способів мікроекономіки.

Розрізняють такі основні передумови неоінституціоналізму:

- методологічний індивідуалізм;

- концепція економічної людини;

- розуміння діяльності як обміну.

Зазначені передумови характерні й для неокласиків загалом. Проте, на відміну від них, неоінституціоналісти почали проводити ці принципи послідовніше.

Вплив англо-американського та традиційного інституціоналізму на неоінституціоналізм сприяв здійсненню спостереження за економічним суб'єктом не тільки через неокласичну призму. В результаті у неоінституціоналізмі спостерігаються деякі нові системні якості: він набуває вигляду виразної системи прав власності, а замість статусу "одного і неподільного чорного ящика" відстоює статус системно відбудованої організації з її обмінами, контрактами; життєво важливими стають не тільки звичні показники (ціна, витрати, прибуток), але й сукупність незвичних (якість, штрафні санкції, дотримання контракту та ін.). Небезпроблемною виявляється і взаємодія економічних суб'єктів - вивчаються зміст і різні аспекти трансакційних витрат. Хоча еволюція інститутів розглядається переважно у вигляді процесу формалізації неформальних норм, це є кроком уперед, порівняно з ортодоксальною рівновагою.

Постіндустріальне суспільство змінює основний виробничий ресурс, проте характер виробничої діяльності і технології не знімає з порядку денного проблему обмеженості ресурсів. У таких умовах кожен із економічних суб'єктів стоїть перед вибором однієї з альтернатив. Методи аналізу ринкової поведінки можна застосовувати до будь-якої галузі, в якій людина має зробити вибір.

Для неоінституціональної теорії основною передумовою став той факт, що люди діють у будь-якій галузі, дбаючи про особисті інтереси та досягнення інших цілей, і що немає межі між бізнесом і соціальною сферою або політикою, яку не можна було б подолати. Наприклад, згідно з теорією суспільного вибору (вивчає різні способи та методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у власних інтересах) практично не існує держави, котра немає жодної іншої мети, окрім турботи про суспільні інтереси, що розкриває міф про ідеальну державу. На практиці "раціональні політики" підтримують насамперед ті програми, які сприяють зростанню їх престижу і підвищують шанси у перемозі на чергових виборах.

Отже, неоінституціональна теорія намагається послідовно провести принципи індивідуалізму не тільки в сферу економічної діяльності, а й поширити їх на всі види людської діяльності, включаючи соціальну сферу і державну службу.

Іншою надзвичайно важливою передумовою неоінституціональної теорії вибору є концепція економічної людини. У ринковій економіці людина ототожнює свої переваги з товаром. її поведінка раціональна, оскільки вона намагається прийняти рішення, що максимізують значення функції корисності. Але нині, на відміну від припущень класичної та неокласичної теорій, така поведінка спостерігається не тільки в економічній галузі, а й в інших сферах суспільного буття.

Визнання раціональності індивіда в будь-якій його діяльності надає універсальності цьому положенню теорії неоінституціоналізму. На практиці це означає, що люди у діяльності керуються передусім економічним принципом - порівнюють граничні вигоди і витрати (насамперед ті, що пов'язані з прийняттям рішень).

Неоінституціоналісти розширили сферу аналізу. На відміну від неокласики, де головним чином вивчають фізичні (рідкісність ресурсів) і технологічні обмеження (недостатні знання, практична майстерність та ін.), у неоінституціональній теорії досліджують ще і трансакційні витрати, тобто ті, що пов'язані з обміном прав власності. Цьому сприяло ширше трактування процесу обміну, як будь-якої діяльності людини.

Уперше ідею такого обміну висловив К. Віксель у дисертації "Дослідження з теорії фінансів" (1896). Шведський економіст вважав, що головна відмінність між економічними і політичним ринками полягає в умовах вияву інтересів людей. За нових обставин ця ідея стала основою праць американського економіста Дж. Б'юкенена. Зокрема, він зазначав, що політика - складна система обміну між індивідами, в якій останні колективно прагнуть досягти особистих цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну. Тут немає інших інтересів окрім індивідуальних. На ринку люди міняють яблука на апельсини, а у політиці згодні сплачувати податки в обмін на блага, потрібні всім і кожному - від місцевої пожежної охорони до суду.

Неоінституціоналісти будь-яку галузь людської діяльності визначають за аналогією до товарного ринку. Держава, наприклад, за такого підходу є не тільки знаряддям політичної влади, а й ареною конкуренції між людьми за вплив на прийняття рішень, доступ до розподілу ресурсів, за місця в ієрархічній владній драбині. Проте державу вважають особливим ринком. Цю особливість надають незвичні права власності його учасників: виборці обирають представників у вищі органи держави, депутати - приймають закони, чиновники - стежать за їх виконанням. Роль індивідів відіграють не економічні агенти, а виборці та політики, які обмінюються голосами і передвиборними обіцянками.

Порівняно з іншими економічними теоріями, неоінституціоналісти реальніше оцінюють особливості такого обміну, враховуючи, що людям характерна обмежена раціональність, а процес прийняття рішень пов'язаний із ризиком і невизначеністю. До того ж не завжди ухвалюють найліпші рішення. Тому неоінституціоналісти порівнюють витрати, спрямовані на прийняття рішень, не з ситуацією, яку вважають зразковою в мікроекономіці (досконала конкуренція), а з реальними альтернативами.

Дж. Стівенсон такий підхід доповнив аналізом колективної дії, що передбачає розгляд явищ і процесів з погляду взаємодії не одного індивіда, а всієї групи осіб. При цьому люди можуть об'єднуватися в групи за соціальною або майновою ознакою, релігійною або партійною приналежністю. За таким підходом неоінституціоналізм виокремлюється із сукупності інших теорій. Його характерною особливістю є розгляд принципу методологічного індивідуалізму залежно від об'єкта аналізу. Не тільки індивіда, а й групу можна вважати кінцевим неподільним об'єктом аналізу, зі своєю функцією корисності, обмеженнями та ін. На думку М. Олсона, раціональніше визначати поняття групи як об'єднання декількох індивідів з властивими функціями корисності й інтересами.

Дослідження процесу функціонування соціального і політичного механізмів з такої позиції стало основою спеціального аналізу Р. Хардіна, який розглядав його як зіткнення інтересів груп. Реалізація конкретних групових інтересів буде результатом досягнення згоди у межах спільної діяльності. За допомогою такого підходу можна використовувати колективні дії, щоб досягти міжгрупової згоди з метою отримання додаткових вигід. Це дає змогу більш детально охарактеризувати раціональність індивіда, ніж у стандартній неокласиці. Порівняльну характеристику теоретичних уявлень про раціональність індивідів у концепціях традиційних і нових інституціоналістів (останні представлені на прикладі поглядів О. Вільямсона) подано у табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Порівняльна характеристика теоретичних уявлень про раціональність індивідів

Характеристика

Економічна людина

Гібридна людина

Інституціональна людина

1. Підхід до економічної теорії

Неокласичний

0. Вільямсона

Інституціональний

2. Мета

Максимізація корисності

Мінімізація

Трансакційних

Витрат

Культурна освіченість

Закінчення табл. 2.3

Характеристика

Економічна людина

Гібридна людина

Інституціональна людина

3. Знання та обчислювальні здібності

Не обмежені

Обмежені

Обмежені

4. Бажання

Визначаються самостійно

Визначаються самостійно

Визначаються культурою

5. Залежність від впливу соціальних чинників

Незалежний

Незалежний

Не е строго незалежним

6. Раціональність

Повна

Обмежена

Культурна

7. Опортунізм

Немає підступності (обману) і примусу

Є підступність (обман), але немає примусу

Є підступність (обман) і примус

Зазначені відмінності були приводом для окремих інституціоналістів (Р. Коуз, О. Вільямсон та ін.) характеризувати неоінституціоналізм як революцію в економічній теорії. По-іншому оцінюють результат досягнень в економічній науці неоінституціоналізму інші економісти (Р. Познер, Е. Фуруботн та ін.), котрі вважають праці неоінституціоналістів подальшим розвитком основної течії економічної думки, ніж її опозицією. Але беззаперечним є факт визнання теорії неоінституціоналізму сучасними неокласиками, її ідеї все повніше і повніше розвивають у сучасних підручниках з економіки.

Зважаючи на прогресивний характер інституціоналізму, слід звернути увагу на його методологічні проблеми:

- нечіткість методологічного статусу предмета і цілей дослідження інституціональної теорії, що виникла унаслідок одночасної дії традиційного і новітнього інституціоналізму, а також значних розбіжностей у частині термінології та визначень, непорушності інституціональних передумов (неоінституціоналісти, на відміну від попередників, пояснюють функціонування інститутів намаганням людини максимізувати корисність);

- інтроспективний та ретроспективний кліометричний аналіз економічних явищ і процесів, що випливають із холізму, протиставляється редукціонізму;

- індуктивний метод пізнання переважає над абстрактно-дедуктивним замість їх рівнозначного застосування;

- очевидна неможливість подолати інституціональну регресію;

- труднощі зовнішньої та внутрішньої верифікацій у зв'язку з браком єдності теорій;

- інституціональний статус власне економічної теорії;

- визнання державного втручання в економіку як єдиного генератора інституціонального середовища без конкретних механізмів такого генерування, від яких залежить результат порівняння спонтанної та керованої владою селекції інститутів.

Деякі з цих проблем будуть актуальними доти, доки розвиватиметься економічна наука. Але на сьогодні головною з них вважається нездатність спроектувати ефективну модель механізму передавання економічного регулювання. Його різноманітність представлено у табл. 2.4. Без такого механізму неоінституціональна теорія ризикує залишатися інтелектуальною вправою. Методи,

Запозичені з суміжних галузей знань - теорії інформації, кібернетики, теорії систем, сприяють розв'язанню головної методологічної проблеми - отримати аналітичний апарат і моделі, що поліпшать ефективність організації та управління економіки.

Таблиця 2.4. Напрями економічного аналізу та різноманітність механізму передавання

Теоретична

Основа механізму передавання

Час і причини виникнення

Базова концепція передавального механізму

Основні результати застосування

Кейнсіанська

1920-1930 рр. Велика депресія

Державні та приватні інвестиційні витрати, а також відповідна грошово-кредитна політика з метою вивести економіку з кризи

Вихід із депресії до 1939 р. і забезпечення необхідного рівня витрат на військові потреби в період Другої СВІТОВОЇ війни, високих темпів післявоєнного економічного зростання

Монетарист-ська

Кінець 1960- 1970 рр. Велика стагфляція

Фіскальна політика негативно впливає на економіку. Грошово-кредитна політика спроможна, впливаючи на сукупний попит, змінювати обсяги виробництва і ціни

Для виходу із стагфляції потрібні додаткові заходи


Закінчення табл. 2.4

Теоретична

Основа механізму передавання

Час і причини виникнення

Базова концепція передавального механізму

Основні результати застосування

Раціональних очікувань

1970- початок 1980 pp. Намагання удосконалити монетарні механізми регулювання

Раціональні очікування індивідів знецінюють фіскальну і кредитно-грошову складові політики стабілізації економіки. Використовує скоректований на лаги очікування монетаристський механізм передавання

У чистому вигляді ніколи не застосовувався, оскільки заперечує вплив фіскальної політики і змін пропозиції грошей на економіку

Економіка пропозиції

1980р. Реформи Р. В. Рейгана і М. Тетчер. Виявлена обмеженість моне-таристського механізму

Концепція мінімальної держави - зменшення соціальних програм і державних витрат, податкова реформа - зниження податків з метою підвищення стимулів до праці, зростання пропозиції та заощаджень в економіці

Оцінювання результатів неоднозначне. Цілі економічної політики в повному обсязі не були досягнуті, а багато показників економічного розвитку погіршилися

Реального циклу

1980-1990 pp. Нове трактування неокласики, пояснення фаз циклу через реальні змінні

Реальні фактори: технологія і ресурси - причина циклічної нестійкості економіки

Дає змогу пояснити ефект спадної економіки постсоціалістичних країн. Продовжує спричинювати дискусії

Інституціональна

1980-1990 pp. Гостра потреба вирішення соціальних проблем і трансформації централізованих економік

Єдиної концепції механізму передавання немає. Спрямованість на зміну діючої інституціональної структури і зростання державної участі у трьох основних сферах: програмування економічного розвитку, включаючи напрацювання правових умов і всієї інфраструктури; структурної політики; соціальної політики

Цілеспрямоване застосування не здійснювалося у зв'язку з браком єдиного механізму передавання. Виникає проблема його розробки для країн Східної Європи і СНД, що реформуються

Джерело: Сухарев О. С. Институциональная теория и экономическая политика: К новой теории передаточного механизма в макроэкономике. - Кн. 1. - М., 2007. - С. 252.



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Основні передумови неоінституціоналізму

Предыдущая | Следующая