Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Антимонопольна політика

У ринковій економіці є об'єктивна тенденція до монополізму, зумовлена розвитком ринкової конкуренції, а також процесом концентрації та централізації виробництва. Негативні їх наслідки (необгрунтоване збільшення цін на товари монополії; неефективна структура виробництва; неефективний розподіл ресурсів; зниження рівня життя споживачів) не призводять до ігнорування здобутків науково-технічного прогресу (НТП). Наприклад, Й. Шумпетер вказував на те, що науково-технічний прогрес може прискорюватися навіть в умовах монополії, яку ототожнюють з великою фірмою. Розвиток НТП ефективний саме у великому виробництві, де використовується ефект масштабу, широко розгорнуті науково-дослідницькі та експериментально-конструкторські розробки (НДДЕКР), що дає можливість зменшувати витрати виробництва й одночасно підвищувати якість товарів і послуг. Тому питання має полягати не стільки у боротьбі з монополією, скільки у будь-якому сприянні розвитку конкуренції. Проте замість поняття досконалої конкуренції як статичної довготермінової рівноваги конкуренція розглядається як процес конкуренції, що має вимір у часові. За Й. Шумпетером, наприклад, конкуренція - це "вічний потік творчого руйнування". Підприємець, який створює новинки, прагне отримати прибуток. Але як тільки удачливий підприємець досягає мети, його дії негайно копіюють інші, а тому підприємницький прибуток постійно перебуває під загрозою зникнення в результаті конкуренції. Отже, в центрі уваги знаходиться безперервна серія коротких періодів, і це відрізняє неоінституціональний аналіз від моделі досконалої конкуренції, що визначається у термінах довгострокового періоду.

Особливим явищем, яке потребує спеціального розгляду, є так звана природна монополія, що діє там, де технічно ефективніше існування єдиного виробника. Дж. С. Мілль у 1848 р. уперше використав цей термін для характеристики підприємців газо - і водопостачання, доріг, каналів і залізниць. Застосування принципу конкуренції до природної монополії вважається неефективним. Тому держава здійснює пряме або непряме регулювання їх діяльності (пряме виражається у встановленні цін, непряме - запровадженні ефективних податків, субсидій та ін.).

Багато представників неоінституціональної економічної теорії висловлюють сумніви щодо ефективності державного регулювання цін природних монополій. На думку Г. Демсетца, формальне регулювання є необов'язковим, якщо уряд може знайти "конкурентів-ворогів", які змагаються за виняткові права поставляти товар чи послугу протягом певного контрактного періоду. Поява єдиної фірми не обов'язково означає монопольне ціноутворення, оскільки конкуренція може виявитися раніше, на етапі боротьби за привілей. Отже, монопольна структура ринку не обов'язково передбачає монопольну поведінку, хоча деякий елемент останньої міг би з'явитися, якби, скажімо, умови виробництва змінилися у період дії контракту.

В умовах монополістичної конкуренції, використовуючи функцію захисту і стимулювання конкурентного середовища, держава сприяє збереженню власне ринкового механізму. З цією метою держава запроваджує антимонопольне законодавство і регулювання діяльності монополій, яке здійснюється за допомогою конкурентної політики. В економічній літературі її часто називають анти монопольною політикою.

Конкурентна політика - система заходів, спрямована на попередження підривання або викривлення конкуренції з боку фірм, що володіють ринковою владою.

Найважливішими засобами антимонопольної політики вважаються:

1) впровадження поведінки, пов'язаної із забороною антиконкурентних дій;

2) структурна політика, у результаті якої структура галузі стає конкурентнішою.

Прикладами такої структурної політики є поділ великих компаній на дрібні незалежні фірми або заборона об'єднання двох чи більше великих фірм, яке призвело б до отримання домінуючих позицій на ринку.

У сучасний період економіки ринок, який функціонував за А. Сміта (1723-1790), значно змінився і характеризується асиметричністю інформації, яку мають продавці та покупці товарів і послуг. Таке порушення інформації призводить до прийняття економічними агентами помилкових рішень, витіснення низькоякісними товарами на ринку високоякісних. Держава має урівноважувати цю асиметрію шляхом контролю за якістю товарів і послуг, заборони поширення підробної (неправдивої) для споживачів інформації, запобігання поширенню реклами, яка вводить в оману, та ін. Звідси попередження й усунення асиметричної інформації стає функцією цивілізованої держави. Сучасні державні структури здійснюють загальне регулювання умов праці, зовнішнього вигляду, безпеки споживчих товарів, перевірку і сортування продуктів харчування і вимагають, щоб на окремих виробах були відповідні етикетки. Не менш важливим є прийняття та виконання законодавства у сфері захисту прав споживачів. У зв'язку з асиметричною інформацією приватні страхові компанії можуть відмовлятися від страхування окремих видів ризику, і тоді цією справою займається держава.

Надаючи споживачам інформацію про якість товарів, ступені ризику у сферах інвестування і страхування та ін., держава створює суспільні блага (інформацію, якою безкоштовно користуються всі економічні суб'єкти). Отже, пом'якшення "провалів" ринку багато в чому пов'язане з подальшим розвитком інститутів в економіці, зміною ролі держави. Проте виконання тільки мінімальних функцій держави не завжди достатнє для забезпечення ефективного функціонування сучасного ринку.

Нині в економіці з'явилися нові галузі господарського життя, в яких особливо виявляється обмеженість ринку, що зумовлює потребу ширшої участі держави в економічних процесах. Сукупність таких галузей визначає максимально допустимі межі втручання держави в економіку, а звідси й її максимальні функції. Насамперед, це пом'якшення так званих хронічних хвороб ринку: циклічності розвитку економіки - за допомогою антициклічної політики; інфляції - шляхом використання антиінфляційної політики; безробіття - за допомогою соціальної політики. У сучасній економічній літературі перші дві функції часто об'єднують терміном "стабільність".

Антициклічна політика полягає в тому, що в періоди криз і депресій держава стимулює попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість шляхом надання приватному капіталові додаткових фінансових пільг, збільшення державних витрат та інвестицій. В умовах тривалого розвитку в економіці країни можуть виникнути такі негативні явища, як зменшення обсягу товарних запасів, зростання імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на працю над її пропозицією. Звідси випливає необгрунтоване збільшення заробітної плати і цін. У такій ситуації держава застосовує з метою стабілізації так звані важелі стримування.

Регулювання грошового обігу в ринковій економіці з боку держави особливого значення набуває в умовах реалізації принципів сучасного монетаризму. Причинами цього є:

1) неможливість ринку забезпечити себе грошима, тому емісія (випуск) грошей - функція державного або центрального банку;

2) регулювання грошового обігу сприяє досягненню стабільності національної грошової одиниці та попередженню інфляції, яка вважається серйозною загрозою для економіки.

Зрозуміло, що це важлива складова антиінфляційної політики поряд із поступовим усуненням порушень пропорцій у ринковій економіці за допомогою структурної політики держави і навіть безпосередніх адміністративних методів. Серед них розрізняють: зменшення військових витрат, раціоналізацію виробничих капіталовкладень, перехід з бюджетного фінансування частини виробничих капіталовкладень на використання засобів підприємств, залучення акціонерного капіталу, усунення монополістичної структури економіки та ін.

Соціальна функція держави - це діяльність, спрямована не тільки на задоволення суспільних потреб в охороні здоров'я, освіті, підтримці малозабезпечених та ін., але й на регулювання ринку праці з метою підтримання певного рівня зайнятості, матеріального забезпечення людей, які втратили робочі місця або не змогли знайти їх.

Розширення системи соціального захисту здійснюється в таких напрямах:

- зростання соціальної сфери;

- розширення складу соціально захищених груп;

- збільшення кількості та підвищення рівня послуг соціального забезпечення.

Розвиток ринку свідчить про те, що ринковий розподіл не гарантує отримання прожиткового мінімуму, тому важливе значення має функція, пов'язана з перерозподілом доходів. Він здійснюється через податки, гарантії мінімального рівня заробітної плати, а також шляхом підтримки непрацездатних, людей похилого віку тощо, щоб розв'язати суперечність ринку: часто розподіл доходів, справедливий з позиції ринку, є несправедливим у загальнолюдському аспекті.

Сучасний технологічний прорив потребує розвитку фундаментальних наукових досліджень, стимулювання розвитку галузей із неясними перспективами, таких напрямів НТП, для яких потрібні величезні інвестиції з тривалим періодом окупності, високою мірою ризику та невизначеністю щодо прибутку. Забезпечення таких важливих суспільних потреб стає функцією держави, яку вона реалізує за допомогою інвестиційної політики. Держава відіграє роль інвестора у пріоритетних галузях економіки, стратегічному розвитку і регулятора, забезпечуючи максимально сприятливі економічні та фіскально-правові умови їх існування в реальному економічному середовищі. Вона також сприяє припливу засобів приватних внутрішніх і зовнішніх інвесторів, контролює дотримання гарантій інвесторам та з боку інвесторів.

Функцією держави залишається також діяльність її як суб'єкта майнових відносин - утримання національних надбань, що не є об'єктами купівлі-продажу і не приносять прибуток (парки, ліси та ін.). Під її контролем часто залишаються життєво важливі галузі інфраструктури: транспорт, зв'язок, енергетика, військова промисловість. До цієї функції держави належать забезпечення суспільного контролю за діяльністю змішаних компаній, в яких зберігається державна участь у капіталі, та здійснення державного підприємництва за допомогою державних засобів.

Держава - це складна система, що підтримує загальноприйняті правила (наприклад, правила ведення бізнесу), або створює інститути як інструменти забезпечення належного порядку в економіці.

Держава відповідає за створення законів - правил, що регулюють економічну діяльність, а також здійснення контролю за їх виконанням.

Створення законодавчої бази - встановлення правил (законодавчих і нормативних актів) поведінки економічних агентів, юридичних принципів економічного спілкування, яких зобов'язані притримуватися у діях економічні агенти (виробники, споживачі та власне держава), котрі захищають права приватної власності і визначають форми підприємницької діяльності, умови функціонування підприємств, їх взаємовідносини між собою і державою.

Правові норми поширюються на проблеми якості продукції та безпеки праці, питання взаємовідносин профспілок і адміністрації та ін. Механізмом реалізації цієї функції є інституціональна політика.

Важливою функцією держави залишається розв'язання регіональних проблем, що виникають унаслідок впливу на ринкову економіку історичних, національних, демографічних та інших неринкових чинників. Засіб вирішення зазначених питань - регіональна політика.

Процеси глобалізації посилюють функцію держави з реалізації національних інтересів у світовій економіці: здійснення відповідної зовнішньоторговельної політики; контроль над міжнародною міграцією капіталу і робочої сили; вплив на валютні курси управління шляхом платіжного балансу та ін.

Розвиток і ускладнення цих процесів сприяють тому, щоб держава, яка є важливим інститутом у світовій спільноті, більше координувала політику в галузі правового регулювання інформаційного простору, екології, боротьби з тероризмом, наркобізнесом і злочинністю. Така координація не послаблює зовнішньоекономічну роль сучасної держави, але потребує зусиль тієї сторони інституту державної влади, яка пов'язана з міжнародним співробітництвом і розвитком.

Сучасні глобалізаційні процеси суттєво впливають на функції держави в межах країни - посилюють роль держави як гаранта соціальної стабільності та захисту суспільства від насилля, криміналітету і терору, що набуває світових масштабів.

В узагальненому вигляді явища, пов'язані з зазначеними вище функціями держави в ринковій економіці, подано на рис. 15.1.

Процеси системної ринкової трансформації економіки у постсоціалістичних країнах перебувають у тісному взаємозв'язку з демократичними перетвореннями базисних політичних засад функціонування суспільства. Важливими складовими таких перетворень є свобода вибору, конкурентне середовище та плюралізм форм власності. В Україні ці детермінанти формуються насамперед через процеси роздержавлення і приватизації. Проте останні створюють лише одну з необхідних умов становлення, розвитку та функціонування системи ринкових відносин. Водночас системна трансформація спричинила виникнення незвичної функції держави - регламентацію економічних процесів, що має принципове значення для формування сучасних ринкових відносин.

Доки нові елементи, форми, методи господарювання ще не сформувалися у стійку систему, тобто перебувають на етапі становлення, її відтворення потребує підтримки і допомоги з боку держави через відповідну економічну та соціальну політику.

Змістовне наповнення, цілеспрямованість реалізації економічних і соціальних функцій держави безпосередньо залежать від:

1) типу держави й обраного суспільством економіко-політичного устрою;

2) того навантаження, що несуть різні державні інститути в суспільстві. В узагальненому вигляді і більш деталізовано стосовно реалій України

Класифікацію сучасних функцій держави у змішаній економіці подано в

Рис. 15.1. Економічні та соціальні функції держави

економічні та соціальні функції держави

Табл. 15.2. Як видно, втручання держави в ринкові процеси має певні межі, зумовлені відповідними не спроможностями трансформаційної економіки.

Таблиця 15.2. Економічні функції сучасної держави та їх зміст

Функції

Зміст функції

Нормативна

Законодавче (а також у підзаконних актах) установлення правил економічних відносин

Клієнтська

Держава є замовником і покупцем продукції національного господарства для армії, поліції, судової влади, освіти, охорони здоров'я, культури та ін.

Власницька

Забезпечення діяльності змішаної економіки з різним співвідношенням приватної та суспільної власності

Фінансово-розподільна

Забезпечення грошових ресурсів з метою організації та функціонування державного устрою

Гуманітарно-соціальна

Створення умов для відтворення і розвитку людського капіталу, в тому числі соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я, набуття і підвищення кваліфікації

Прогнозно-планова

Проектування перспективного стану національного господарства (йдеться не про директивне планування, а про індикативні плани, що встановлюють цілі розвитку економіки загалом і її окремих галузей). Центральні планові органи є у багатих державах з ринковим господарством - Японії (Агентство економічного планування), Республіці Кореї (Центральний інститут планування), Франції (Суб-міністерство плану), Туреччині (Міністерство економіки і планування)та ін.

Ресурсно-розподільна

Реалізація правил розподілу лімітованих національних природних ресурсів

Координаційно-синхронізувальна

Забезпечення пропорційності національного господарства щодо економічних секторів (промисловість, сільське господарство, сфера послуг), галузей і підгалузей, продуктових груп, ринків, соціально-економічної структури суспільства та ін. У ринковій економіці ця функція має здійснюватися більше за допомогою фіскально-кредитних методів, ніж адміністративних

Ліцензійно-дозвільна

Конкретизація в інтересах суспільства загальних правил стосовно організації певної діяльності

Контрольно-санк-ціонувальна

Забезпечення відповідності фактично здійснюваної діяльності до правил її організації


Закінчення табл. 15.2

Функції

Зміст функції

Інвестиційно-технологічна

Формування національної науково-дослідної, інвестиційної та інноваційно-технологічної політики

Сертифікаційно-стандартизаційна

Установлення техніко-експлуатаційних норм і забезпечення обов'язкової уніфікації виробів

Правозахисна

Забезпечення юридичних гарантій і захисту економічних інтересів учасників господарських відносин

Охоронно-захисна

Визначення правил і організація охорони майна економічних суб'єктів

Еколого-захисна

Установлення правил і вимог щодо захисту навколишнього життєво необхідного і природного середовища

Медико-санітарна

Визначення вимог із техніки безпеки й охорони праці, фі-тосанітарний захист та ін.

Пропагандно-мотиваційна

Інформування і мотивація населення з метою підтримання владних ініціатив

Джерело: Малий І. Й., Диба М. І., Галабурда М. К. Держава і ринок: філософія взаємодії / За ред. І. Й. Малого. - К., 2005. - С. 183-184.

У трансформаційній економіці держава відіграє роль не тільки регулятора створюваної ринкової економіки, а й є основним суб'єктом регулювально-відтворювального процесу переходу до такої системи ринкового господарювання. Вона впливає на економіку за допомогою комплексу форм, методів, інструментів і (або) регуляторів (рис. 15.2).

У сучасній економічній літературі вирізняють три головні форми впливу держави на економіку. Розглянемо їх детальніше.

1. Економічні регулятори - передбачають створення за допомогою певної економічної політики такого сприятливого економічного середовища, яке примушує підприємців, котрі дбають про свої інтереси, діяти у бажаному для держави напрямі.

2. Адміністративні регулятори - втручання в економіку шляхом примусу, безпосередньої підлеглості суб'єктів господарювання рішенням державних органів (наприклад, директивне регулювання цін, заробітної плати, умов праці, валютне й антимонопольне регулювання).

На практиці адміністративні та економічні методи не тільки протилежні, а й взаємопов'язані. Переважання тих чи інших методів залежить від конкретної політичної та соціально-економічної ситуації і від тих завдань, що потрібно вирішити.

3. Правові регулятори - створення законодавчої бази "правил гри" і здійснення контролю за їх виконанням. У ринковій економіці особливого значення набуває правова основа підприємництва - одна з рушійних сил її розвитку.

форми, методи і інструменти державного регулювання ринкової економіки

Рис. 15.2. Форми, методи і інструменти державного регулювання ринкової економіки

Вплив на економіку держава здійснює за допомогою використання прямих і непрямих методів. Сутність прямого втручання полягає у прийнятті законодавчих актів, які мають упорядкувати відносини між ринковими суб'єктами, і здійсненні економічної політики щодо ролі та розмірів державного сектора економіки, його співвідношення з іншими секторами. Непряме втручання передбачає проведення державою різних видів економічної політики: державно-податкової, грошово-кредитної, амортизаційної, валютної, митної та ін.

Застосування державою різних методів у процесі виконання своїх функцій обов'язково має узгоджуватися із загальними та специфічними вимогами сучасної ринкової системи господарювання. Серед них розрізняють такі:

- припинення будь-яких дій держави, що розривають ринкові зв'язки (натуральний розподіл ресурсів і предметів споживання, директивне централізоване планування й управління, фондування, загальний контроль над цінами та ін.);

- вплив на ринок переважно за допомогою економічних методів та інструментів;

- виключення заміни або послаблення ринкових стимулів адміністративними регуляторами;

- надання розвитку ринкової економіки сильного соціального та екологічного спрямування;

- необхідність постійного контролю зворотних ефектів від використання державою тих чи інших методів;

- потреба врахування національної специфіки.



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Антимонопольна політика

Предыдущая | Следующая