Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 4. Формування й утвердження впливових неурядових організацій

Україна вже має досвід застосування цього інституту безпосередньої демократії, переваги якого над використанням інших інститутів досліджував В. Фрей1. Під час останніх парламентських і місцевих виборів виборці голосували за партію. У списках майбутніх представників народовладдя були й такі, кого виборці не підтримували у зв'язку з позицією партії щодо багатьох питань. Це означає, що перед українським громадянином постала дилема вибору "пакета" обіцянок і філософії майбутньої діяльності представників від народу. Тобто виборець "купував пакет", який його найбільше влаштовував. Хоча в окремих "пакетах" йому багато що не подобається. На відміну від виборів під час референдумів кожен громадянин має визначитися з певного питання, а не з їх "пакетом". Нові обставини і чіткіше уявлення перспективи стимулює конструктивне мислення і почуття громадської відповідальності виборців. Проведення референдумів з ініціативи держави пробуджує у громадян більшу довіру до неї. Це можна сказати і про менше адміністративне утворення, що сприяє більшій децентралізації процесу прийняття рішень.

Досвід України довів, що не завжди референдум як інститут уникає впливу внутрішньої політики. Особливо це виявляється, коли референдум відбувається за ініціативи політичних партій чи інших політичних сил. Ініціатори можуть впливати на поведінку виборців або навіть маніпулювати їх свідомістю. Перехідний період розвитку України свідчить про потребу накопичення суспільного досвіду і навичок ефективного використання референдуму. Суспільству варто навчитися жити в умовах безпосередньої демократії, а свідомість його громадян має бути підготовлена для вирішення різноманітних державних або законодавчих питань, поставлених перед суспільством за допомогою референдумів. Цей процес не можна пришвидшувати, він має втілюватися еволюційним шляхом. Тому правильним, на нашу думку, є перенесення референдуму на перспективу з деяких важливих питань майбутнього нашої держави, наприклад, вступу до НАТО.

4. Формування й утвердження впливових неурядових організацій.

Сучасний період суспільно-економічного розвитку України, власне як і більшість світових процесів, характеризується зростаючим впливом різних неурядових організацій та добровільних об'єднань громадян. Вони є важливою об'єднуючою ланкою зміцнення довіри до держави. Наявність і впливовість цих інститутів дослідники пов'язують з активністю взаємовідносин між громадянами і кількістю їх об'єднань, у межах яких вони виникають. На думку вчених, є тісна кореляція між кількістю і активністю неурядових організацій та об'єднань громадян, з одного боку, і взаємною довірою членів суспільства - з іншого. Взаємодовіра громадян створює "соціальний капітал"1.

Приклад з Україною підтвердив одну із гіпотез учених. Функціонують організації, що перебувають за межами політичного розподілу, разом із тим більшість з них перебувають під відкритим чи таємним впливом певної політичної сили або створені за її участю. Чим більше сегментовано громадянське суспільство (з позиції політичного становища, етнічного або релігійного розшарування), тим сильніша недовіра однієї організації до іншої. Створення майже 150 політичних партій та організацій в Україні розпорошило ("розсіяло") політичну мудрість суспільства і стало однією з важливих причин розшарування українського соціуму.

5. Вплив міжнародних організацій

Для України з її багаторічними намірами європейської інтеграції ЄС - одна з найважливіших міжнародних організацій. Бажане втілення її стандартів демократичного суспільства в умовах України для більшості громадян викликає впевненість у ліквідації зловживань і бездіяльності українського уряду або політиків і бюрократів. Без сумніву, міжнародні організації позитивно впливають на суспільно-економічний розвиток. Разом із тим вони можуть давати і помилкові імпульси. Наприклад, рекомендація принципів так званого Вашингтонського консенсусу під егідою МВФ. Ігнорування українськими реформаторами важливості інституціональних передумов втілення цих принципів призвело до значних негативних соціально-економічних наслідків, зокрема спричинило глибоку трансформаційну кризу. Тобто одна з причин цього явища в Україні полягає в людському чинникові - непідготовленість до сприйняття "шокової терапії" пересічним громадянином України і механічне втілення принципів Вашингтонського консенсусу владою без врахування національних особливостей, історичного минулого тощо.

Отже, визнаючи значущість впливу розглянутих інститутів на формування довіри до держави в Україні, слід зауважити, що міра його обмежена та неоднозначна. На сьогодні навіть політично незрілий громадянин України знає про спроможність керівників зловживати правами і владою будь-якого інституту. Від їх діяльності значною мірою залежить і продуктивність спроектованих і організованих інститутів. Тому пояснювати багато економічних наслідків "провалів" ринку лише недосконалістю інститутів не завжди правильно. Досвід України свідчить, що найліпшим інститутом можна скористатися не з кращою метою. Якщо в особі його керівника повинні поєднуватися професіоналізм, об'єктивність і моральна чистота, а на практиці він некомпетентний, обмежений, необ'єктивний і навіть корумпований, то діяльність інституту за такого керівництва завдасть суспільству більше шкоди, ніж користі. Отже, можна зробити такі висновки.

1. На практиці не існує певних основ пошуку "першочергових завдань" і "ключових ланок", що є важливим і для розвитку неоінституціональної теорії. Нині українське суспільство має надзвичайно складний комплекс завдань, недооцінка будь-якого з них спричинить зловживання, а взаємодовіра зникне.

2. Будь-які механічні запозичення за "кордоном" випробуваних інститутом, норми регулювання чи форми організації не завжди дадуть позитивний результат в українському середовищі. їх ефективність залежить від траєкторії попереднього розвитку. Україна має власне національне суспільне середовище з формальними та неформальними інститутами, його ігнорування унеможливлює ефективну діяльність не тільки окремих нових, а навіть найапробованіших на практиці інститутів.

3. Завдання, що стоять перед Україною в період зміцнення держави і довіри до неї громадян, об'єднуються у дві групи: 1) законодавчі, судові та інституціональні; 2) подолання наслідків минулого, що пов'язано з менталітетом українців (формування не гордості, а сорому за порушення закону та обман держави). Ми не визначаємо пріоритетність тих чи інших. Разом із тим зазначимо, що успішне виконання першої групи завдань значно пришвидшить формування нової суспільної психології.

4. Опираючись на досвід постсоціалістичних країн Східної Європи і трансформаційного періоду розвитку України, можна говорити про таку закономірність: чим далі просунулась інституціональна і законодавча реформи, тим краще працює державна адміністрація і тим вище оцінюється діяльність судових органів, тим сильніша взаємодовіра між діловими партнерами.



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 4. Формування й утвердження впливових неурядових організацій

Предыдущая | Следующая