Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 16.3. Контракти і права власності

Визначення поняття обміну

Відповідно до інституціональної економічної теорії обмін - це не лише двостороння передача благ, послуг або грошей між агентами, а й передання прав власності.

Однак варто зауважити, що така концепція обміну не є загальновизнаною. Наприклад, Л. фон Мізес визначав сутність обміну як спробу привести менш задовільний стан справ до більш задовільного, тобто згідно з таким тлумаченням будь-яку діяльність вважають обміном. Учений не тільки не звертав увагу на права власності, але й детально пояснював аутистичний обмін, що відбувався без зв'язку з іншими індивідами1. Наприклад" одинокий мисливець, який "обмінює" набої і вільний час на їжу. Таким чином, обмін трактують як універсальну категорію, що охоплює і діяльність відірваного від суспільства Робінзона Крузо, і міжособистісні трансакції всередині соціуму без будь-якого видимого чи необхідного зв'язку з власністю в юридичному або традиційному значеннях.

Таке визначення сутності поняття обміну є неприйнятним з погляду інституціоналістів. Проте у сучасній економічній літературі воно має настільки загальний характер, що охоплює й виробництво. Уявлення про виробництво як "обмін з природою" ще переважає в неокласичній літературі мейнстриму. Але на сьогодні очевидно, що природа немає жодних прав власності, які вона могла б обміняти.

У сучасній ортодоксальній соціології поняттю обміну також дають невиправдано широкий зміст. Наприклад, сутність обміну розглядають як агентські відносини між людьми. Але при цьому існує теорія, згідно з якою до актів обміну належить велика кількість видів "добровільної" соціальної діяльності. Наприклад, праця сучасної домогосподарки "обмінюється" на частину багатства і заробітку чоловіка, котрий отримує заробітну плату.

Насправді має місце істотне розмежування між "соціальним" і "економічним" обміном. Проте і таке важливе розрізнення недостатнє, якщо економічний обмін трактувати як такий, в основі якого лежить формальний контракт, що визначає точну кількість обмінюваних благ. У багатьох економічних угод, особливо у контрактах наймання, є важливі неформальні характеристики, вони неповні і часто в них не зазначають ті кількості, що підлягають обміну. Дослідники доводять, що в економічному обміні важливі й інші види контрактних угод, які визнають нормальними, але вони не належать до категорії "контрактів на продаж".

Отже, у розумінні сутності обміну спостерігаємо дві крайнощі: у деяких дослідників визначенню "економічного обміну" відповідає дуже вузький клас трансакцій. Водночас як "соціальний обмін" - поняття настільки широке, що його не можна чітко охарактеризувати. Прикладом є невиправдане узагальнення: категорія, що належить до окремої ситуації, без будь-яких аргументів застосовується до людської діяльності в усіх її просторово-часових аспектах.

Обмін та інститути

Усупереч позиції деяких економістів система товарного обміну потребує поєднання державних інститутів та інститутів, заснованих на звичаї або звичаєвому праві.

Звичаєве право (customary law) - "сукупність норм неписаного права, які обов'язкові для виконання поряд із законом і перебувають під тим самим правовим захистом з боку влади, що й норми закону (писаного права)... У країнах, котрі мають добре кодифіковану систему законодавства, [звичаєве право] може мати силу, але тільки в межах, установлених законом".

За будь-якої розвинутої системи товарного (ринкового) обміну має функціонувати правова система, що реєструє та захищає права всіх типів і форм власності. Мають існувати корпус контрактного права з визначеними критеріями, за якими здійснюються розмежування між добровільними і примусовими трансфертами товарів і послуг, а також суди, що мають розглядати такі справи. Однак еволюція права пов'язана не тільки із законодавчою діяльністю; значна частина правових норм формується на основі звичаю і прецеденту. Контрактне та майнове права не є винятком. Відповідно власність та обмін пов'язані з низкою правових, а також інших неекономічних інститутів.

Важливу роль у контрактному праві відіграє питання про цільовий і добровільний характер обміну. Поняття наміру залишається центральним, але під час вирішення правових питань одночасно зважають на труднощі людського міркування й обставини їх винесення. Вкрай неправильно інтерпретувати договір або угоду в вузькому, буквальному значенні та надавати всім вчинкам людини повністю раціональні наміри. Інша крайність - ігнорувати факт вираженого наміру і вважати, що люди не відповідають за власні слова та дії. Правовій системі доводиться постійно обминати такі крайнощі. Економісти також мають намагатися дотримуватися визначеного курсу між цими крайнощами. Хоча було б помилкою вважати всі акти обміну результатами вичерпного раціонального обдумування, загалом варто надавати головне значення ступеневі навмисності укладання контракту. Враховуючи всі застереження і поправки, з правового погляду основним питанням залишається наявність або відсутність наміру і згоди, причому його вирішення залежить від об'єктивної перевірки угоди та схвалення її результатів низкою інстанцій.

Економісти часто порушують це правило на тій підставі, що діють контракти, особливо коли йдеться про наймання робітників. Поширений аргумент про ймовірне існування страхової угоди між наймачем і працівником на випадок економічного спаду. Вважають, що має місце контракт, згідно з яким робітники отримують заробітну плату, що відповідає середньому за економічним циклом значенню коливань ціни їх граничного випуску. Отже, короткострокові зміни економічної кон'юнктури впливають на суму заробітної плати. Цей аргумент використовують і під час пояснення нееластичності номінальної заробітної плати в бік зниження - теоретичної проблеми, що бентежить не одне покоління економістів не інституціонального напряму.

Однак хоча з позиції права іноді визнають наявність у контрактах умов, не сформульованих жодною із заінтересованих сторін, водночас має місце прагнення ретельно стежити, щоб їм не надавали великого значення, і зберігати пріоритет за свідомим, вираженим наміром або згодою. Ідея контракту не має відкидатись ні правом, ні економічною наукою, але використовувати її слід із більшою застереженістю, ніж це робила більшість економістів у минулому і нині.

У багатьох випадках дуже важко встановити факт наміру або згоди заднім числом. З цією метою у повсякденному житті варто довіряти загальноприйнятим сигналам і знакам, наприклад, слово "так", кивання головою та ін. Суттєвим є те, що ці знаки встановлені в звичаях і правилах та залежать від обставин. Приміром, пред'явлення товарів біля каси супермаркету - загальноприйнятий сигнал про намір розрахуватися за них за встановленими цінами; кивання головою на аукціоні свідчить про те, що певна особа готова купити продукт за іншою ціною, ніж остання оголошена.

Намір і згода - поняття проблематичні, але в сучасному суспільстві с складна система інституціоналізованих знаків і правил, що дають змогу впевнитись у їх наявності або відсутності. У такому значенні намір і згода інституціоналізовані в символі та рутині.

Значно складнішим у формуванні контрактів е виявлення чесних і нечесних намірів, які в значній мірі змінюють проблему захисту їх виконання. У стародавній мудрості зазначали: "чесність вигідна" - зрозуміло, за певних обставин. Релятивістське трактування цієї сентенції означає, що чесність - доцільний спосіб дії, якщо вона приносить більше вигоди, ніж нечесність. "Старі" інституціоналісти вважали, зокрема Дж. Коммонс, що важливу роль у розв'язанні такої проблеми відіграють звичаї і моральні норми. М. Вебер з економічного погляду пояснив переваги, пов'язані з чесністю, у разі повторних покупок. Унаслідок заінтересованості торгових партнерів у майбутньому продовжувати відносини обміну, чи з конкретним партнером, чи з ким ось іншим, існують вагомі підстави для того, щоб чесність стала найліпшою політикою. Модель угод, що самовиконуються, грунтується на переконанні про достойну і чесну поведінку людей лише у тому випадку, якщо їм це вигідніше, ніж бути нечесними. Вигоду розглядають або як матеріальну винагороду, або як винагороду у вигляді кращого задоволення.

Для теорії неявних контрактів важливе значення має інтерпретація корпоративної культури, запропонована в термінах так званого фокального принципу. Цей спосіб, що дає змогу низовим ланкам ієрархії в умовах недосконалого передбачення визначити, чи порушуватимуть обіцянки, чи ні вищі за рангом особи. Розвиваючи ці ідеї, М. Міллер пояснив успіх менеджменту, спрямованого на підвищення залученості працівників у діяльність компанії. Аналіз учений побудував на грі "дилема ув'язненого", в якій індивідуальна раціональність призводить до групової ірраціональності. У намаганні максимізувати свої індивідуальні вигоди особи, котрі приймають рішення, за певних умов можуть виявитися в ситуації значного зменшення їх спільних вигід. Загалом максимізація спільної вигоди - політика, що поліпшує добробут кожного. Проте в такому разі варто увійти у відносини кооперації, яка забезпечить реалізацію максимізуючого рішення, а також досягти довіри щодо справедливого розподілу отриманих вигід між сторонами, які кооперуються. На думку М. Міллера, кваліфіковане і турботливе стосовно працівників лідерство менеджерів - це той елемент, що дає можливість здійснювати необхідну кооперацію.




Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 16.3. Контракти і права власності

Предыдущая | Следующая