Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 13.2. Контрактна природа фірми

У сучасній неоінституціональній літературі під час аналізу поняття фірми виокремлюють два аспекти:

1) фірма передбачає наявність сукупності довготермінових контрактів між власниками виробничих ресурсів;

2) вона замінює товарний ринок ринком факторів виробництва, де цінові сигнали відіграють порівняно незначну роль (оскільки немає безперервного вимірювання обсягу випуску і його продажу за певною ціною). Наприклад, підприємець укладає контракт із власником трудового ресурсу, відповідно до якого останній передає деякі права користування трудовим ресурсом в обмін на щомісячну плату. В умовах реалізації підписаної довготермінової угоди, трудовий ресурс перестає реагувати на цінові сигнали, і стає керованим ресурсом. Особливість вияву на практиці довготермінових контрактів полягає в тому, що вони обмежують реакцію сторін на майбутні події, пов'язані, наприклад, зі зміною цін, кількістю та якістю. Тому контрактні відносини не порівнюють із послідовним рядом обмінів на ринку наявних товарів.

Сучасних економістів, які вивчають сутність фірми, об'єднує пошук пояснення варіацій схем контрактів, що укладають власники виробничих ресурсів. Г. Демсец у своїх дослідженнях довів, що в довгостроковій перспективі виживають лише ті контрактні форми, за яких мінімізуються витрати (або максимізується корисна віддача від сукупної дії виробничих ресурсів). Рівноважна контрактна структура - ендогенний результат максимізуючого процесу. Аналіз контрактної поведінки, яка дає змогу зменшити трансакційні витрати, ускладнюється різноманітними цілями контракту: формування взаємних стимулів таким чином, щоб виконання контрактів частково регулювалося автоматично - з метою захисту власників виробничих ресурсів, які здійснили специфічні для спільної діяльності інвестиції, а тепер бояться здирства з боку інших агентів.

У такому складному аналізі схем контрактів не враховують діяльність унітарної фірми, у якої один і той самий індивід є власником усіх ресурсів, що використовуються у виробництві продукції фірми. Власник такого підприємства укладає контракт на купівлю виробничих ресурсів і продаж продукції, але внутрішня організація фірми не характеризується контрактними відносинами. Такий тип підприємства не тільки є субститутом товарного ринку (адже поєднує різноманітні виробничі ресурси), але й доповнює його, реагує на цінові сигнали, що поступають з нього, або в багатьох випадках встановлює власні ціни. Фірма і ринок - сутність компонентів взаємодіючої системи.

Як би не визначали сутність унітарної фірми - пенсіонер із ручним візком, консультант з економічних питань, незалежний посередник або художник - її не можна вважати "системою відносин", як трактував Р. Коуз. Така організація не формується з метою нагляду за бригадним (командним) виробництвом, як вважали А. Алчіан і Г. Демсетц; її внутрішні операції не пов'язані з колективними діями, як у схемі К. Ерроу. І все-таки, оскільки вона існує, то відіграє не менш фундаментальну роль в економіці, ніж її більш великі і різнотипні аналоги, і деякі аспекти цієї ролі не можуть бути відображені ринком.

Проста структура такої фірми пояснює деякі її аспекти взагалі, які упускають під час вивчення складніших економічних організацій. Власник - керівник унітарної фірми - виконує функції, необхідні в умовах ринкової економіки, і які можна здійснювати лише усередині фірми: він має виявляти і виробляти блага, котрим властиві ціннісні параметри. Останнім характерний зв'язок із формою, місцезнаходженням і часом. У сучасній неоінституціональній літературі виокремлюють ще граничні параметри якості. К. Ланкастер припускає, що корисність - виробнича характеристика якісних атрибутів благ, які не можна придбати незалежно від них. "Якісними параметрами благ можна торгувати, встановлювати на них ціну, але їх не можна виробити або замінити в межах ринкових відносин".

У ринковій економіці саме підприємець займається пошуком і експериментує в середовищі, в якому придбання інформації пов'язане з витратами, намагаючись виявити і виготовити товари, що мають ціннісні параметри.

Фірма - це виробнича одиниця, яка не споживає і не використовує всю свою продукцію, вона економічно життєздатна завдяки виробничій спеціалізації, що сприяє виграшу в продуктивності.

Підприємець, котрий шукає цінну комбінацію виробничих ресурсів, може підписати контракти з іншими власниками ресурсів і утворити коаліцію виробників. Проте головна мета його діяльності в умовах унітарної фірми полягає в пошуку рентабельних напрямів виробництва у світі, де панує невизначеність.

У трансформаційний період в Україні унітарні фірми відігравали важливу роль у становленні ринкової економіки. Активізація економіки сприяє утворенню в більшості секторів господарства великих фірм - коаліцій власників ресурсів. Саме фірми такого типу стають визначальними в індустріальному суспільстві. Р. Коуз уперше порушив питання для дослідження: чому коаліція власників виробничих ресурсів у більшості випадків виробляє товари з меншими витратами, ніж послідовний ряд унітарних фірм?

У ринковій економіці структура контрактів усередині коаліції може набувати різноманітної форми. О. Вільямсон вирізняє такі типи угод:

1) купець-координатор поставляє сировину, володіє товарно-матеріальними запасами й укладає контракти з індивідуальними підприємцями, кожен із яких виконує одну з основних технологічних операцій вдома, використовуючи власне оснащення. Така система роздачі сировини була характерна для ранніх стадій західної індустріалізації;

2) федеративний спосіб організації, коли робочі місця розташовані поряд в одному приміщенні. Напівфабрикат передають з одного робочого місця до іншого постадійно, відповідно до контракту. З метою запобігання потреби в нагляді або безперервної координації на кожному робочому місці створюють буферні товарно-матеріальні запаси. У цьому разі кожен працівник підписує двосторонні угоди з попередньою і наступною ланками виробничого ланцюжка;

3) система внутрішніх контрактів, за якими капіталіст надає виробничі приміщення, машини, устаткування, сировину, обіговий капітал і забезпечує збут продукту. Внутрішні підрядники здійснюють координацію виробничого процесу: наймають працівників і контролюють їх роботу;

4) адміністративна підлеглість форма, адекватна базовій капіталістичній фірмі, їй властиві ієрархічні відносини.

У зазначених видах угод не враховують багатоманітні форми комунальної власності, проте вони типові для найпоширеніших у ринковій економіці контрактів. Вибір контрактної форми залежить від результату порівняння витрат контрактації при кожній із типів угод. Як зазначає Р. Коуз, характерною особливістю фірми є витіснення механізму цін. Основна причина, за якою створення фірми рентабельне, полягає в тому, що існують витрати на використання цінового механізму. "Виникнення фірми більш вірогідне у тих випадках, коли короткострокові контракти стають незадовільними".

Із переходом економіки з сукупності унітарних фірм до більш великих організацій (коаліція власників ресурсів) один тип трансакцій замінюється іншим: витрати трансакційного процесу на ринках зменшуються, оскільки одна трансакція замінює багато трансакцій. Проте з'являється новий вид витрат - трансакційні витрати, пов'язані з формуванням і збереженням коаліції виробників. У сучасній економічній літературі їх називають витратами агентських відносин; особливість їх у тому, що вони відображаються у ціні готового товару, пропонованого покупцеві.

Окрім Р. Коуза, переваги коаліції власників виробничих ресурсів пояснюють у своїх працях А. Алчіан і Г. Демсетц. Обсяг випуску продукції, виробленої спільними зусиллями команди, може бути більшим, ніж сума індивідуальних вкладів у випуск, внесених окремими робітниками. З метою подолання умов "ухилення" у командній роботі члени коаліції наймають центрального агента і надають йому право приймати на роботу і звільняти членів команди та здійснювати контроль їх діяльності. Надання центральному агентові статусу претендента на залишковий дохід знімає, хоча і не повністю, проблему контролю за ним.

Заміна однієї форми контрактації іншою продовжується доти, доки граничні вигоди не зрівняються з граничними витратами. Тобто фірма, яка почала функціонувати як унітарна, розширюватиметься доти, доки граничні вигоди (зменшення витрат трансакційного процесу на ринках) і граничні витрати інтернаціоналізації додаткової діяльності (збільшення внутрішніх витрат агентських відносин) не будуть однакові. Врахування цієї тенденції є основою пояснення рішень про збільшення обсягу випуску одного й того самого товару, вертикальну інтеграцію виробничого процесу, освоєння нових галузей виробництва й інтеграції низки однакових виробництв. Трансакційні витрати відображаються і на можливостях зовнішнього фінансування, що в свою чергу обмежує величину фірми.

Розкриваючи загальні положення неоінституціональної теорії фірми, слід констатувати про: 1) існування різних підходів до розгляду сутності фірми; 2) відсутність єдиного погляду щодо потреби використання неоінституціональних концепцій; 3) брак єдиної цілісної теорії, яка може належним чином замінити традиційну (ортодоксальну) неокласичну теорію фірми.

Насправді під впливом ідей сучасної інституціональної економіки, яка поступово набуває всеохоплювального характеру, "стара" неокласична модель організації поступово руйнується. Пошук обгрунтованішого пояснення структури і поведінки підприємства здійснюють у таких напрямах, як аналіз прав власності, трансакційних витрат, агентських відносин та ін. Е. Фуруботн і Р. Ріхтер справедливо зазначають, що до складу сучасної мікроекономічної теорії входить неоднорідна сукупність моделей, в яких окремі проблеми розглядають з урахуванням невизначеності, інформаційної асиміляції, обмеженої раціональності, опортунізму, специфічності активів тощо. Значення таких нових підходів полягає, безсумнівно, в тому, що вони грунтуються на припущеннях, які значно відрізняються від основних аксіом, котрі пояснюють формування неокласичної моделі. Тому різні інтерпретації окремих явищ, взаємозв'язки між складовими всередині фірми, розглянуті і у цьому підручнику, є неминучими, адже нова інституціональна економічна теорія все ще перебуває в процесі еволюції, і поки що не має загальноприйнятої неоінституціональної моделі фірми.



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 13.2. Контрактна природа фірми

Предыдущая | Следующая