Фінансове право - Лучковська С. I. - 4. Правові основи безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунками-це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Розрахунковий документом є документ, що містить доручення та (або) вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки Із застосуванням платіжних доручень, акредитивів.

Розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також Інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21 січня 2004 року № 22 (далі-Інструкції про безготівкові розрахунки) та інших нормативно-правових актів Національного банку України.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 Інструкції про безготівкові розрахунки) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів відповідно до глави 5 Інструкції про безготівкові розрахунки.

Обмеження права клієнта щодо розпорядження коштами, що зберігаються на його рахунках, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунками за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Розрахункові операції можуть здійснюватися Із застосуванням платіжних інструментів - засобів певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання яких ініціює переказ коштів з відповідного рахунку платника.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають передбачені Інструкцією про безготівкові розрахунки платіжні Інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів. Банк під час здійснення розрахункових операцій застосовує платіжні інструменти згідно із нормативно-правовими актами Національного банку та внутрішніми процедурами банку.

Банки приймають до виконання лише розрахункові документи:

- своїх клієнтів, які подають їх у банк у порядку, передбаченому догововром банківського рахунку цих клієнтів:

- клієнтів інших банків або органів Державного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи Державного казначейства;

- платіжні вимоги стягувача на примусове списання коштів, на яких є підпис відповідального виконавця та відбиток штампа банку, що обслуговує цього стягувача. якщо він доставляє їх у банк платника самостійно (посильним, рекомендованим або цінним листом тощо).

Інструкція про безготівкові розрахунки встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів:

- меморіального ордера;

- платіжного доручення;

- платіжної вимоги-доручення;

- платіжної вимоги;

- розрахункового чека;

- акредитива.

Меморіальний ордер є специфічним розрахунковим документом, оскільки складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій.

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та II перерахування на рахунок отримувача.

Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення. Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення. Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника, якщо інше не передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними й нетоварними платежами.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою. Виплата коштів з цього рахунку здійснюється згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку з питань готівкового обігу.

У випадку, якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв'язку. Через підприємства поштового зв'язку здійснюються перекази:

- на ім'я окремих фізичних осіб - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо);

- підприємствам-коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Взаємовідносини між підприємствами зв'язку, платниками та отримувачами, що стосуються здійснення підприємствами зв'язку переказу коштів, регулюються відповідними нормативно-правовими актами Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин:

- верхньої-вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

- нижньої-доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Верхня частина вимоги-доручення передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах. У разі згоди оплатити вимогу-доручення, платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами (від руки чи із застосуванням технічних засобів - незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач яка зазначенау верхній частині вимоги-доручення. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на його рахунку.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем. Причини неоплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та отримувачем коштів без втручання банку.

Патіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або, в разі договірного списання, отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Під договірним списанням розуміється списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в Договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Примусове списання полягає у списанні коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком І клієнтом..

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами. Дня примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу. Якщо платник стягувач обслуговуються в різних банках, то банк, що обслуговує стягувача, надсилає банку платника не менше ніж два примірники платіжної вимоги на примусове списання коштів (один з яких - перший). Крім того, стягувачу повертається не менше ніж один примірник платіжної вимоги та реєстру платіжних вимог. Перший примірник реєстру платіжних вимог залишається в банку, що обслуговує стягувача. У реквізиті "Призначення платежу" платіжної вимоги стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа. Виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, до банку не подається.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання.

Банк не пізніше ніж наступного робочого дня повідомляє платника про надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів з його рахунку, якщо умова про таке повідомлення передбачена договором банківського рахунку.

Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і не має права повертати її в разі неподання стягувачем реєстру платіжних вимог. У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів.

При договірному списанні банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Отримувач для здійснення договірного списання оформляє платіжну вимогу, яку подає до банку, що обслуговує платника. Платнику договорах банківського рахунку або інших договорах про надання банківських послуг може передбачати доручення банку на договірне списання коштів з його рахунків на користь третіх осіб або на свої рахунки, які відкриті в цьому чи Іншому банку. Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; назву отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).

Розрахунковим чеком є розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою. Фізичні особи можуть обмінювати чек на готівку або отримувати здачу Із суми чека готівкою (але не більше ніж 20 % від суми цього чека).

Строк дії чекової книжки - один рік, чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом. Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується).

Чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг). Видача чеків на пред'явника не проводиться.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками. Забороняється передавання чека (чекової книжки) його власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає його власником.

Власник чека повертає до банку-емітента невикористаний чек для зарахування суми на свій рахунок або обміну його на готівку. Повертаючи чекову книжку з невикористаними чеками, її власник одночасно подає до банку-емітента платіжне доручення на перерахування коштів, що заброньовані на аналітичному рахунку "Розрахунки чеками", на свій поточний рахунок. Чекодавець виписує чек із чекової книжки під час здійснення платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). Виписуючи чек, чекодавець переписує на його корінець залишок ліміту з корінця попереднього чека і зазначає новий залишок ліміту.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 року у частині, що не суперечить законодавству України.

Акредитив-це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту, навіть якщо в акредитиві є посилання на них. У разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника)-заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

1) покритий-акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку, та непокритий-акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту;

2) відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед бенефіціаром. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній - бенефіціара. Також розрізняють безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Якщо на акредитиві немає позначки про те, який це акредитив

- відкличний або безвідкличний, то такий акредитив є безвідкличним.

Виконуючий (авізуючий) банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом Ш робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента (авізуючого банку). Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Банк-емітент; зробивши перевірку виконання всіх умов акредитива, списує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" і перераховує їх на рахунок бенефіціара. У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку й місце подання документів для платежу.

Стосовно правового режиму використання вексельної форми розрахунків, то законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком до цієї Конвенції, а також із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі. Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів. Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок". Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі". Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі". Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 року та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України. Постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 року № 508 затверджене Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України.

Векселем є цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Векселі бувають переказними, які містять письмовий наказ однієї особи (юридичної або фізичної) іншій особі сплатити у зазначений строк визначену суму грошей третій особі, та простими, що містять зобов'язання векселедавця сплатити у зазначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Напис платника на переказному векселі (тратті) про згоду на оплату є акцептом векселя.

Платіж за векселем банки здійснюють тільки в безготівковій формі.

Вексельне поручительство, за яким особа (аваліст), яка його здійснює, бере на себе відповідальність перед власником векселя за виконання векселедавцем, акцептантом або індосантом зобов'язань щодо оплати цього векселя, є авалем. Аваль виражається словами "вважати за аваль" або будь-яким іншим рівнозначним формулюванням, оформляється на векселі або на алонжі, підписується авалістом. Авалювання векселів банк здійснює на підставі укладеного з позичальником договору про авалювання. який може укладатися на певний термін (генеральна угода про авалювання), та (або) авалювання визначених векселів (окремий договір про авалювання).

До операцій за розрахунками векселями щодо погашення кредиторської заборгованості банку належать вексельні платежі на користь кредитора. їх суть полягає в тому, що кредитор банку погоджується прийняти від банку-боржника виконання Іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного банком-боржником, кредитору банку.

До операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржника на користь банку. їх суть полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

Використання векселів для розрахунків за заборгованістю за банківським кредитом не допускається.

Банківська операція з інкасування векселів разом із супровідними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами або іншими подібними документами) полягає в здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою одержання платежу та (або) акцепту за векселями, передавання векселів і супровідних документів проти платежу та (або) акцепту, передавання векселів і супровідних документів на інших умовах.

Відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Окрім вказаного закону, існує спеціальна Постанова Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137, якою затверджене Положення про порядок емісії платіжних карток І здійснення операцій з їх застосуванням.

На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами).

Фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям - корпоративні платіжні картки.

Залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.

Дебетова схема передбачає здійснення клієнтом операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його картрахунку, або за рахунок коштів клієнт та за наперед оплаченою платіжною карткою, які обліковуються на консалідованому рахунку банку.

Під час застосування дебетово-кредитної схеми клієнт здійснює операції з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його картрахунку. а в разі їх недостатності (відсутності) на картрахунку - за рахунок наданого банком кредиту.

Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).

Платіжна картка е власністю емітента і надається клієнту або його довіреній особі відповідно до умов договору з клієнтом.

Смарт-картка або платіжний додаток платіжної картки, кошти за операціями з якою(им) обліковуються на консолідованому картковому рахунку емітента, є електронним гаманцем. Електронний гаманець дає змогу його держателю в межах установленого ліміту виконувати платіж за товари (послуги) без уведення персонального ідентифікаційного номера. Призначений в основному для здійснення розрахунків і зняття готівки на невеликі суми. Електронний гаманець є одним із типів наперед оплачених платіжних карток. Наперед оплачені платіжні картки можуть емітуватися банками виключно для фізичних осіб. Наперед оплачена платіжна картка може мати фіксований номінал, що може зазначатися на платіжній картці.

До розрахунків, що здійснюються як залік взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Банками застосовується дистанційне обслуговування своїх клієнтів за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет-банк", "телефонний банкінг" тощо. Платник може формувати електронні розрахункові документи на підставі належним чином оформлених плітіжних доручень, платіжних вимог-доручень. а також з використанням платіжних карток. Не дозволяється формування клієнтами електронних розрахункових документів на підставі розрахункових документів, які мають додатки (реєстр розрахункових чеків, реєстр документів за акредитивом тощо), а також формування стягувачем електронних розрахункових документів на підставі платіжних вимог на примусове списання, стягнення коштів, отримувачем - у разі договірного списання коштів.



Схожі статті




Фінансове право - Лучковська С. I. - 4. Правові основи безготівкових розрахунків

Предыдущая | Следующая