Економічна теорія. Політекономія - Семененко В. М. - Модуль 1. Загальні засади соціально-економічного розвитку суспільства

Тема 1. Предмет, метод і функції економічної теорії

1.1. Виникнення економічної теорії, основні етапи розвитку та наукові течії.

1.2. Місце економічної теорії в системі економічних наук. Предмет і метод економічної теорії.

1.3. Економічні закони і категорії.

1.4. Функції економічної теорії.

1.1. Виникнення економічної теорії, основні етапи розвитку та наукові течії

Економічна теорія як наука має багату, цікаву і дискусійну історію розвитку. Її народження вкрите тінню віків, як і народження самої економіки. На ранніх етапах розвитку суспільства примітивне господарство не потребувало особливих наукових знань. Наука з'являється там і тоді, коли в її існуванні виникає необхідність. Але зародок цієї науки, її елементарні первісні клітинки виникли значно раніше. Закони Ману, кодекс царя Вавилонії Хаммурапі (1792-1750 рр. до н. е.), діяльність і твори Гесіода, Солона, Катона, ідеологія Конфуція, видатні праці Ксенофонта (430-354 рр. до н. е.) і Арістотеля (384-322 рр. до н. е.) мають чимало корисних аспектів і порад, які стосуються окремого приватного господарства.

Подолання феодальної роздробленості і утворення централізованих держав потягло за собою наміри осмислити і зрозуміти принципи організації вже не окремого, а загальнонаціонального державного устрою. У зв'язку з цим поряд з давно відомим поняттям "економія", яке вперше ввели в обіг великі мислителі Старого світу Арістотель і Ксенофонт, в літературі з'являється нове поняття - Політична економія. Автором цього терміна в 1615 р. став французький вчений А. Монкретєн.

Термін "політична економія" як назва економічної науки походить від давньогрецьких слів politicos - державний, суспільний, oicos - дім, домашнє господарство та логіка - закон. Синтез цих слів репрезентує сутність економічної теорії як науки, що вивчає закони суспільного господарства, тобто економіки, в межах певного суспільства. Проте А. Монкретєн, як видатний представник пізнього меркантилізму - першої економічної школи ХУІ-ХУП ст., викладаючи свої поради в праці "Трактат політичної економії" королю Людовіку XIII щодо ведення державного господарства, останнє ототожнював з накопиченням грошей, а його джерелом здебільшого вважав сферу обігу, торгівлю.

А. Монкретєн, як і більшість меркантилістів:

- відображав інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі;

- розглядав гроші як товар, але не зміг пояснити, чому товар перетворюється в гроші;

- виступав за досягнення активного торговельного балансу шляхом розвитку національного виробництва за посиленням ролі держави.

З розвитком капіталістичних відносин проникнення їх зі сфери обігу у сферу виробництва конкуренція, яка віддзеркалює інтереси торговельної буржуазії, вже не відповідала інтересам промислової буржуазії і мануфактурному періоду розвитку капіталізму. Поступово, наприкінці XVI - на початку XVII ст., на зміну меркантилізму приходять теоретичні погляди фізіократів.

Її представники Ф. Кене (1694-1771), А. Тюрго (1728-1781), П. Буагільбер (1646-1714) та інші пов'язували походження багатства уже не зі сферою обігу, а зі сферою виробництва. Але джерелом багатства на відміну від меркантилістів, вважали тільки працю в сільському господарстві.

- Фізіократи визнавали, що об'єктивні закони діють не лише в природі, а й у суспільстві. Ф. Кене, Ф. Тюрго, П. Буагільбер обгрунтовували розвиток економіки на основі вільної конкуренції, стихійної гри ринкових цін. Фізіократи започаткували і теорію трудової вартості.

З подальшим розвитком капіталізму виникає класична політична економія, її становлення пов'язано з ім'ям відомого англійського економіста В. Петті (16231682), А. Сміта (1723-1790), Д. Рікардо (1772-1823).

- Представники цієї школи уперше підвели підсумки економічної думки.

- Класична політекономія аналізувала економічні явища і процеси розвитку всіх сфер суспільного виробництва.

- Класична школа грунтувалася на теорії трудової вартості, вважала джерелом доходів експлуатацію найманих працівників.

- Її представники досліджували механізм відтворення суспільного продукту.

- В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо активно виступали за обмеження втручання держави в економіку.

- Класична політекономія намагалася пояснити закони, які керують економічними процесами, а найважливішою умовою зростання багатства вважала свободу господарської діяльності.

Незважаючи на ці наукові досягнення вона мала і певні недоліки:

- капіталістичний спосіб виробництва вона називала вічним ладом, тобто її представники не враховували принципу історизму;

- вона ігнорувала роль держави в господарській діяльності;

- Д. Рікардо визнавав вартість виключно через механізм попиту і пропозиції;

- підійшовши впритул до розуміння товар - "робоча сила", вона не змогла науково обгрунтувати цю категорію.

Вслід за класичною політичною економією виникає Вульгарна буржуазна політекономія. Її представники (Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Д. Маккуллох та ін.), досліджуючи сутність капіталістичного способу виробництва, в основному обмежувалися описуванням не внутрішніх глибинних явищ і процесів, а зовнішніми, поверховими формами і взаємозв'язками.

В епоху становлення капіталізму виникають соціалістичні теорії. Вони представлені західноєвропейськими соціалістами-утопістами Сен-Сімоном (1760-1825), Л. Фур'є (1762-1837), Р. Оуеном (1771-1858). Їхні ідеї хоч багато в чому й привабливі (відсутність приватної власності, загальність і колективність праці, планомірна організація виробництва, розподіл деяких матеріальних благ через суспільні фонди), але не досить обгрунтовані економічно, на той час не витримували серйозної критики.

Більш фундаментальне обгрунтовування соціалістичної ідеї пов'язане з Марксизмом - Філософською та економічною школою, яка виникла в 40-х роках ХІХ ст., в часи, коли світ пережив три економічні кризи (1825, 1836, 1847). Засновники цієї школи К. Маркс і Ф. Енгельс, Опираючись на класичну філософію Г. Гегеля, французький утопічний соціалізм і англійську класичну політичну економію:

- теоретично дослідили систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу;

- розробили і обгрунтували концепцію про базис і надбудову;

- зробили глибокий науковий аналіз розвитку форм вартості;

- запропонували концепцію додаткової вартості, виникнення грошей, циклічного характеру виробництва, теорію простого і розширеного відтворення;

- дослідили закономірності генезису, розвитку і відмирання економічних систем, зокрема вільної ринкової економіки.

Багато з цих ключових положень були викладені у праці К. Маркса "Капітал", Перший том якої світ побачив у 1867р.

З другої половини XVIII ст. активно почала розвиватися російська і українська економічна наука (А. Радіщев, М. Г. Чернишевський, Я. П. Козельський, Г. Сковорода). А в першій половині XIX ст., в умовах кризи феодально-кріпосницької системи і формування капіталізму, економічна думка в Україні почала формуватись уже як самостійна сфера наукових знань. Спочатку вона була представлена дворянсько-ліберальним, а потім і дворянсько-революційним напрямом. Основні економічні погляди були відображені в програмах декабристів "Південного товариства" і "Товариства об'єднаних слов'ян". У 50-60-х роках XIX ст. оформлюється революційно-демократична течія економічної думки, видатним діячем якої був Т. Г. Шевченко. Він різко виступав проти ідеалізації суспільного устрою в Україні в часи гетьманщини і був прихильником революційного розв'язання селянських питань. Його безпосередня діяльність була тісно пов'язана з діяльністю представників революційного крила Кирило-Мефодіївського братства.

У другій половині XIX ст. в Україні відбулося характерне розмежування класових позицій в економічній науці, виникли нові економічні напрямки. Це було пов'язано з проникненням в Україну марксистської (пролетарської) політичної економії, окремі положення якої активно використовувалися для обгрунтування становлення і розвитку капіталізму в Україні. Найвідомішими людьми, які вже тоді широко використовували методологію та інструментарій марксистської політичної економії, які зберігають своє значення і в сучасних умовах і назавжди увійшли в скарбницю економічної думки, були Д. Піхто, М. Туган-Барановський, В. Железков та ін.

Наприкінці ХІХ ст. зовнішньо привабливі ідеї марксизму завойовують усе більше прихильників наукового світу. Це був новий етап у розвитку соціально-економічної думки, який мав прогресивний характер і в основному йшов у ногу зі своїм часом. Але пізніше, в дожовтневий період, періоди громадянської війни, "воєнного комунізму", НЕПу, зміст і висновки економічної науки характеризуються надзвичайною непослідовністю, шараханням, схоластичним виправдовуванням беззаконня і насильства в загальній соціалізації суспільства та економіки. Користуючись економічною неосвіченістю народу, його абсолютним зубожінням, офіційна влада, а разом з тим і державна економічна наука перейшли до політичної ліквідації товарно-грошових відносин, неприхованого грабежу, експропріації, названої націоналізацією, колективізацією та індустріалізацією. Суто марксистська наука значною мірою була підмінена ленінськими вибірковими статтями, цитатами, догматичними положеннями та постановами ЦК КПРС і Уряду. Проте розвиток економічної теорії не зупинився і не відійшов від об'єктивного розгляду актуальних суспільно значимих проблем.

Передова економічна думка через голод, розруху і репресії робила правильні кроки і висновки. У передвоєнні та післявоєнні роки в Росії і Україні успішно розроблялися проблеми методології планування (Г. Гринько, Я. Дудник, К. Сухомлин), розвитку і розміщення продуктивних сил України (Л. Яснопольський), політичної економії (А. Румянцев, А. Покритан, Ю. Палкін, С. Мочерний та ін.). Шкода, що останніми роками намітився формальний відхід від терміна "політична економія", а в деяких навчальних закладах і сам предмет "Політична економія" був поспішно замінений на курс "Економікс". Цей перехід до вивчення нового і популярного на Заході навчального предмета більшість прихильників "Економікс" звично пов'язують, з процесом тотального переходу суспільства до соціально орієнтованої ринкової економіки і необхідністю вирішення практичних завдань розвитку виробництва на грунті нових економічних положень.

Чи потрібні знання "Економікс" у нашій державі, де ринкові відносини тільки складаються? Безумовно, відповідь на це питання може бути тільки позитивною. Наукові працівники, викладачі, спеціалісти народного господарства, молоді підприємці і бізнесмени прагнуть оволодіти основами і новими напрацюваннями світової економічної науки, використати досягнення західних економічних шкіл для успішної практичної діяльності. Квінтесенцією такої науки і є "Економікс", або Теорія мікро - і ма-кроекономіки. Тут висвітлюються загальні економічні поняття, проблеми економічної організації тощо. Особлива увага приділяється механізму змішаної економіки, теорії попиту і пропозиції. Основою аналізу цих проблем є економіко-математичні методи.

По-друге, прибічники "Економікс" стверджують, що з переходом навчальних закладів до вивчення теорії А. Маршалла, Нордхауса і Самуельсона вітчизняні науковці-економісти вперше отримали змогу вивчати таку науку, яка не скована ідеологічними догмами, міфами і стереотипами.

В принципі так воно і є. Проте вони не врахували іншого - традиційний загальносвітовий класичний курс "Політична економія" давно пройшов перевірку часом, він теж має більш як двохсотрічну історію розвитку і викладається в більшості вищих навчальних закладів Європи і Сполучених Штатів Америки. Політична економія як наука і основна складова економічної теорії створювалась працею декількох поколінь видатних економістів - вчених світу, представлена багатьма школами і напрямами, не зводиться лише до марксистсько-ленінського етапу її еволюції і має повне право на існування. Завдання цієї науки - виявити закономірності та мотиви поведінки в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ та послуг. Заради справедливості слід сказати, що навіть наші ідеологічні противники, як ми їх ще недавно називали, відносять К. Маркса до інтелектуальних гігантів, а в Україні окремі "гарячі голови", які ще недавно активно пропагували марксизм і вклонялися перед ним, нині сповнені рішучості звалити його з п'єдесталу історії. Вважаємо, що потрібен більш урівноважений підхід до оцінювання економічного вчення Маркса. На наш погляд, такий підхід включає і оцінювання "Політичної економії", зміст якої побудований в основному на "Капіталі" - історичному творі, в якому дається економічний аналіз капіталістичного способу виробництва XIX ст. Крім того, щоб бути до кінця об'єктивним, слід розрізняти, по-перше, політекономічний аналіз, його методи і інструментарій; по-друге, соціально-політичні гіпотези, сформульовані К. Марксом.

Перший значною мірою зберігає своє значення і в сучасних умовах і назавжди увійшов у скарбницю світової економічної думки. К. Маркс одержав результати, які дуже часто коментуються, використовуються і на які посилаються західноєвропейські і заокеанські економісти П. Самуельсон, В. Леонтьєв, М. Фрідмен, Ф. Хайєк, Д. Хікс, Дж. К. Гелбрейт та ін. Що ж стосується соціально-політичних гіпотез К. Маркса, тут звичайно треба визнати: вони поки що не підтвердилися ходом історичного розвитку. "Радянська політична економія" допомогла використати помилкові Марксові гіпотези, вивчала той капіталізм, якого вже немає, і той соціалізм, передбачення якого так і лишились нереалізованими. Тому окремі висновки, в основному догматично-ідеологічного плану, переглядаються і піддаються справедливій науковій критиці різноманітними економічними школами: неокласичною, кейнсіанською і неокейнсі-анською, інституціональною, школою неокласичного синтезу.

Отже, політична економія, а відповідно - і економічна теорія як наука, вивчаючи реальні економічні процеси, перебуває в постійному пошуку і розвитку, а предмет дослідження весь час змінюється і уточнюється.



Схожі статті




Економічна теорія. Політекономія - Семененко В. М. - Модуль 1. Загальні засади соціально-економічного розвитку суспільства

Предыдущая | Следующая