Економічна теорія - Чепінога В. Г. - 12.4. Система національних рахунків

Валовий внутрішній продукт є показником, що одночасно враховує сукупний дохід усіх суб'єктів національної економіки і загальний обсяг витрат на виробництво усіх товарів і послуг. Це дає можливість ведення всеохоплюючого обліку результатів економічної діяльності у

Межах усієї країни. Здійснюється такий облік через систему національних рахунків. Вона є високоохоплюючою системою обліку, статистичних розрахунків і балансової моделі процесів виробництва і перерозподілу національного продукту країни. Ця система дає можливість складати цілісну картину руху національного продукту у формі доходів, характеризувати міжгалузеві зв'язки, фінансові та перерозподільні потоки. Система національних рахунків описує конкретний механізм функціонування національної економіки на усіх її рівнях, виходячи з тих реальних економічних зв'язків, що склалися в ній, та фактичної організації виробництва і розподілу продукту.

Система національних рахунків є статистичною моделлю ринкової економіки, сукупністю міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку країни. Вона охоплює всі види діяльності суб'єктів національної економіки, пов'язаної з виробництвом матеріальних благ і послуг, їх розподілом, перерозподілом і споживанням, розкриває економічні зв'язки між виробництвом, доходами і витратами. Головним призначенням системи національних рахунків є створення всеохоплюючої різноманітної інформації про стан і тенденції функціонування національної економіки. Це об'єктивна оцінка економічного минулого країни, на підставі якої можна обгрунтувати заходи впливу на національну економіку з метою досягнення певних загальноекономічних цілей для комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання валового внутрішнього продукту, співставлення економічних показників різних країн. Система національних рахунків, як зазначають автори популярного американського підручника "Економікс" професори К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю, дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни, вимірювати обсяг виробництва в конкретний момент часу, передбачити функціонування економіки в довгостроковій перспективі і виступає основою формування державної політики, яка без таких розрахунків грунтувалась би на інтуїції.

Система національних рахунків почала формуватись з кінця 1940-х років. Велику увагу цьому процесу надавала Статистична комісія 00Н. Під її егідою ця система удосконалювалась і зараз застосується в понад 150 країнах. З середини 90-х років минулого століття вона використовується і в Україні.

Система національних рахунків базується на концепції, ухваленій Статистичною комісією 00Н у 1993 p., і включає такі принципи (див. схему 12.11).

Основу системи національних рахунків складають зведені рахунки, що є балансовими побудовами за принципом: доходи - видатки, ресурси - їх використання. Система включає такі національні рахунки: виробництва; споживчих витрат; доходів і їх використання;

принципи побудови системи національних рахунків

Схема 12.11. Принципи побудови системи національних рахунків

Нагромадження (капіталоутворення); фінансування капітальних затрат. Усі вони, врешті-решт, об'єднуються у зведену економічну таблицю, на основі якої складається міжгалузевий баланс у вигляді таблиці "затрати - випуск". Усі показники системи національних рахунків кореспондуються між собою у вигляді рівностей.

Розглянемо основні макроекономічні показники виміру національного продукту. Вихідним є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), що, як ми вже з'ясували, визначає сукупну ринкову вартість усіх товарів та послуг, створених резидентами та нерезидентами на території країни протягом певного періоду часу за виключенням вартості проміжного споживання.

Другим макроекономічним показником є валовий національний продукт (ВНП). Його визначення пов'язане з власністю на фактори виробництва, з допомогою яких створюється суспільний продукт. ВВП створюється як резидентами, фактори яких є власністю громадян даної країни, так і нерезидентами. В той же час частина національних факторів виробництва, що є власністю громадян даної країни, використовується для виробництва товарів та послуг за межами даної країни. Тому ВНП визначають як товари та послуги, створені лише національними факторами виробництва як усередині даної країни, так і за її межами. ВНП визначають шляхом зменшення ВВП на величину товарів та послуг, створених нерезидентами, і одночасно збільшення його на величину факторних доходів, створених національними факторами виробництва, що є власністю даної країни, за її межами. Тобто ВНП визначається корегуванням ВВП на різницю між факторними доходами, одержаними від закордонного використання національних факторів виробництва даної країни, і факторними доходами, одержаними нерезидентами в даній країні. Тому ВНП можна обчислити за формулою:

Де ДЗВ - різниця між доходами, одержаними даною країною від її закордонних інвестицій, і доходами, що отримані в даній країні нерезидентами. Різниця між ВВП і ВНП в розвинутих країнах відносно невелика, вона коливається в межах одного відсотка.

Третім макроекономічним показником є чистий внутрішній продукт (ЧВП). Потреба в його визначенні випливає з того, що як ВВП, так і ВНП визначають не лише нову, створену факторами виробництва в поточному періоді, вартість, а й частину зносу основного капіталу економіки у вигляді амортизації. ЧВП і дає можливість визначити цю нову вартість. Це досягається шляхом вирахування з ВВП амортизаційних відрахувань. Тобто ЧВП обчислюється за формулою:

Де А - амортизаційні відрахування.

Цей показник визначає ринкову вартість кінцевих товарів та послуг, що надходять у споживання після заміни зношеного основного капіталу. Він показує розмір доходів від власності на землю, працю, капітал та підприємницькі здібності, якими і був створений ЧВП.

Важливим макроекономічним показником є національний дохід (НД). Справа в тому, що в сукупній ринковій вартості кінцевих товарів та послуг, створених факторами виробництва, крім амортизаційних відрахувань, котрі, як ми уже зазначили, не є власне доходом, є ще одна складова, яку не можна віднести до факторних доходів. Це непрямі податки, або податки на бізнес. Будучи частиною створеної факторами виробництва нової вартості, вона не надходить жодному власнику названих факторів виробництва. Вона включена до ціни товарів і вноситься підприємцями до державного бюджету, тобто присвоюється державою. Тому вилучивши цю частину з ЧВП, одержуємо ті факторні доходи, які присвоюють їх власники. Ця частина ЧВП називається національним доходом і визначається за формулою:

Де НП - непрямі податки. Національний дохід показує ті чисті доходи, що отримані на фактори виробництва в національній економіці. Розрізняють два їх види: трудові, одержані від використання праці, та доходи на власність, які надходять від використання власності на матеріальні фактори виробництва. До перших належать заробітна плата (основна і додаткова), до других - рентні доходи, відсотки, доходи корпорацій і некорпоратизованих власників. Отже, національний дохід - це зароблений дохід, бо він означає лише ту нову ринкову вартість, на величину якої зростає багатство, а отже, і добробут населення даної країни. Розрізняють створений і використаний національний дохід.

У системі національних рахунків використовуються і такі показники, як особистий дохід ОД і використовуваний дохід, або особистий дохід кінцевого використання ВД. Особистий дохід показує ті доходи, що отримали домогосподарства. Вони визначаються вираховуванням з національного доходу нерозподілених прибутків та додаткових платежів у державну систему соціального страхування і збільшенням одержаної суми на величину трансфертних платежів.

Останні є виплатою індивиду, що не відбувається в обмін на товари чи послуги. Як правило, вони здійснюються державним органом. До таких платежів належать пенсії, стипендії, різного роду субсидії (наприклад, допомога багатодітним сім'ям, одиноким матерям, виплати на народження дитини). Трансфертні платежі можуть бути і в натуральній формі. Це продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога. Отримувачі трансфертних платежів за їх рахунок збільшують свої доходи.

Якщо з особистого доходу вирахувати податок на прибуток, то одержимо той дохід, що залишається у розпорядженні домогосподарств і називається використовуваним доходом. Він спрямовується на споживання та заощадження.

Останнім часом все наполегливіше до структури системи національних рахунків включається показник, що іменується чистим економічним добробутом. Це пов'язано з тим, що макроекономічні показники характеризують не тільки обсяг національного виробництва, а й рівень добробуту. Однак такі показники, як ВВП, ВНП, ЧВП і НД неповно, а отже, і неточно характеризують рівень економічного добробуту. Вони не враховують такі елементи, як вартісна оцінка неринкової діяльності (догляд за дітьми та хворими, обслуговування житла та ін.), вартість товарів тіньового сектора економіки, грошову оцінку вільного часу населення, стан навколишнього середовища. В той же час включають багато компонентів, що не впливають на добробут. Усунути ці недоліки і передбачається шляхом визначення показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Це скоригована міра національного обсягу виробництва, що враховує тільки споживання та інвестиції, які безпосередньо впливають на економічний добробут. Для його кількісного визначення необхідно до ВВП включити вартість товарів та послуг, створюваних у тіньовому секторі економіки, і грошову оцінку вільного часу та в той же час зменшити на величину шкоди, завданої навколишньому середовищу. З урахуванням цього ЧЕД визначають за такою формулою:

Де ДТ - доходи тіньового сектора економіки (за виключенням доходів віл діяльності, забороненої чинним законодавством, таких як торгівля наркотиками, надання кримінальних послуг);

ГОВЧ - грошова оцінка вільного часу населення;

ШНС - шкода (збитки), завдана навколишньому середовищу.

Як зазначає відомий економіст Пол Самюельсон, за попередніми дослідженнями ЧЕД зростає повільніше, ніж ВВП. Причинами цього, на його думку, є перенаселення та зростання збитків від техногенного впливу на навколишнє середовище.

Отже, система національних рахунків дозволяє визначати кількісні параметри функціонування національної економіки і слугує важливою умовою обгрунтування економічної політики держави.



Схожі статті




Економічна теорія - Чепінога В. Г. - 12.4. Система національних рахунків

Предыдущая | Следующая