Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ
7.1 Загальні положення
Крім загальносистемних і спеціальних функцій екологічного управління є сукупність (система) видів спеціального екологічного управління, одна частина яких уже отримала законодавче підтвердження (басейнове управління, управління формуванням національної екологічної мережі, управління екологічною безпекою), інша - свого законодавчого підтвердження ще потребує (управління екологічною освітою, управління екологічним підприємництвом). У цій главі розглядаються види спеціального екологічного управління, які вже мають законодавче, інфраструктурне або суспільне визнання і безпосередньо впливають на процес гармонізації життєдіяльності і співіснування суспільства і природи. Зазначені види управління реалізуються в системах басейнового управління, управління формуванням національної екологічної мережі, управління екологічною безпекою. Практично це спеціальні механізми гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі. Надалі, безумовно, види спеціального екологічного управління множитимуться в процесі гармонізації життєдіяльності суспільства, досягнення його збалансованості. Це може бути, наприклад, і управління етноландшафтною рівновагою в загальній системі регіонального (територіального) управління, і управління взаємодією громадськості з органами влади тощо.
7.2 Система басейнового управління
Принцип басейнового управління виник іще за часів розбудови іригаційних мереж на річках Ніл, Тигр та Євфрат у давньому Єгипті, Месопотамії та Вавилоні і був спрямований головним чином на врегулювання між країнами басейну розподілу води для зрошування земель. Це принцип водогосподарського басейнового управління зі своїми договірними квотами на водоспоживання і відповідними розрахунками. Екологічні басейнові проблеми, наприклад, у басейні річки Ніл - посухи, наступ пустель, зменшення плоїш лісів, ерозія грунтів, замулення водойм, паводки, голод та інфекційні захворювання, протягом тисячоліть залишалися як стихійні лиха для народів, що заселяли басейни рік.
Тільки у XX ст., коли річки Європи, особливо в промислово розвинених країнах (Німеччина, Франція), почали нести загрозу для життя, принцип басейнового управління став "зеленіти", тобто екологізуватися. Загальними зусиллями "басейнових" країн врятували річку Рейн, а також Дунай від техногенного отруєння. Але подолати екологічні кризи не так вже і легко. Повені завдають великої шкоди населенню Китаю, а також європейських країн, у тому числі України. І в той же час у всьому світі зростає проблема питної води, вирішувати яку слід із застосуванням механізму еколого-господарського збалансованого принципу басейнового управління.
Басейнова політика європейської економічної спільноти
Україна, як значна частина Європейського континенту, прагне приєднатися до загальноєвропейської еколого-водогосподарської політики і прийняти вже напрацьовані стандарти басейнового управління з урахуванням національних інтересів і особливостей водокористування, що склалися історично.
Слід підкреслити, що ключовим елементом європейської еколого-водогосподарської політики є економічна, соціальна й екологічна збалансованість регіонального розвитку, у якій вода відіграє роль критичного чинника для створення сприятливих умов для гармонізації життєдіяльності. Вирішення проблеми підвищення якості та збільшення запасів прісної води і довгострокова здатність задовольняти попит на воду потребують як глобальної, так і національної скоординованої системи управління річковими басейнами, які повинні базуватися на загальновизнаних принципах. Відповідно до рішень міждержавного засідання в Будапешті (1998) були сформульовані керівні принципи, якими мають керуватися країни, що приєднуються до Європейського протоколу "Вода і здоров'я", Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер. Ці принципи узагальнюють міжнародно визнані підходи до управління водами. Розглянемо їх.
1. Принцип обережності. Дії, спрямовані на запобігання, регулювання або зменшення захворювань, пов'язаних із водою, не можуть відкладатися на пізніший час тому, що науковими дослідженнями ще не повністю доведено причинний зв'язок між чинником, на який ця дія спрямована, з одного боку, і потенційним внеском цього чинника у виникнення хвороби, пов'язаної з водою, з іншого.
2. Принцип запобігання. Запобігання краще, ніж лікування.
3. Принцип справедливості. Водними ресурсами слід управляти так, щоб потреби нинішнього покоління задовольнялися без загрози можливості задоволення власних потреб прийдешніх поколінь.
4. Принцип плати за забруднення. Усі витрати, пов'язані із запобіганням, регулюванням і зменшенням забруднення, повинні відшкодовувати забруднювачі.
5. Принцип багатогранності цінності води. Воду слід розглядати як таку, що має соціальну, економічну та екологічну цінності, і нею потрібно управляти так, щоб оптимально реалізувати збалансовану комбінацію цих цінностей.
6. Принцип збереження води. Ефективне використання води досягається, наприклад, шляхом застосування ефективних механізмів плати за неї.
7. Принцип прозорості. Органи влади забезпечують доступ громадськості до екологічної інформації і пов'язаної з нею інформації про стан здоров'я населення в межах, установлених законодавством.
8. Принцип участі громадськості. Зацікавлену громадськість інформують про головні риси важливих запропонованих рішень стосовно довкілля і здоров'я населення на початкових стадіях процесу прийняття рішення з дотриманням вимог щодо адекватності, своєчасності та потенційної дієвості цієї інформації, а також забезпечують участь представників громадськості в підготовці та прийнятті рішень.
9. Інтеграційний (екосистемний) принцип. Водними ресурсами слід управляти, наскільки це можливо, в інтегрований спосіб у межах басейнів для пов'язання соціального й економічного розвитку з охороною природних екосистем, а також екосистемного управління із заходами щодо регулювання якості повітря та використання землі в межах усієї водозбірної території, у тому числі прилеглих прибережних морських вол і підземних водоносних горизонтів.
10. Принцип уразливості. Особливу увагу слід приділяти тим, хто більш уразливий щодо захворювань та ушкоджень, пов'язаних із водою.
11. Принцип справедливого доступу до води. Справедливий доступ до води, адекватний з огляду як на її кількість, так і на її якість має надаватися всім членам суспільства, особливо тим, хто відчуває певні негаразди або соціальні обмеження.
12. Принцип взаємної відповідальності. З одного боку, додержання всіх прав фізичних та юридичних осіб, пов'язаних із водою, забезпечується законом; з іншого - ці особи несуть юридичні й моральні зобов'язання щодо свого внеску в охорону вод і збереження водних ресурсів.
13. Принцип локалізації. Місцеві проблеми, потреби та знання відображуються в усіх рішеннях про управління водами.
14. Принцип делегування повноважень. Рішення приймаються на найнижчому з можливих рівнів.
Наведені принципи стосуються не лише водного середовища, а й узагалі всіх компонентів басейнової екосистеми. Обмеження басейнового управління тільки водогосподарськими функціями не відповідає Цим європейським принципам.
Зазначимо, що серед країн, які мають значний досвід впровадження басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод і відновленням водних ресурсів, можна назвати Чехію, Великобританію. А найбільш характерним зразком впровадження басейнових систем управління, його організаційних і економічних засад слід вважати досвід Франції. Розглянемо Його.
У 1964 р. у Франції на законодавчому рівні повністю реформовано всю систему управління водами, яка існувала раніше. У новій системі функції регулювання водокористуванням (видача дозволів) і екологічного контролю залишилися за урядовими органами. Проте законодавчо було закріплено новий важливий принцип, який полягає у створенні в кожному з шести річкових басейнів двох органів, до компетенції яких крім традиційних технічних питань управління водними ресурсами ввійшли також питання політичного й економічного характеру. Такими органами стали Комітет річкового басейну і Водне басейнове агентство.
- Комітет річкового басейну - це справжній "водний парламент", який розробляє основні напрями водної політики басейну. Члени Комітету поділяються на чотири категорії:
- колегія депутатів - представники виборчих органів влади регіонів, департаментів, комун (мери, депутати, сенатори, радники та ін.);
- колегія водоспоживачів - представники від промисловості, фермерів, рибалок та ін.;
- колегія представників економічних і соціальних рад регіонів Франції;
- колегія представників державної адміністрації (від міністерств до місцевих адміністрацій).
Загальна кількість членів Комітету річкового басейну становить від 61 до 114 чол., залежно від розмірів басейну, рівня його економічного розвитку, чисельності населення. При цьому чисельність колегії представників державної адміністрації не може перевищувати 20 % від загальної чисельності Комітету. Таке обмеження зроблено для підвищення ролі місцевої громади в процесі прийняття рішень (депутати і водоспоживачі репрезентують інтереси населення), для сприяння постійному діалогу між ними, спрямованому на спільне вирішення питань в інтересах усіх зацікавлених верств населення. Передбачається, що Комітет річкового басейну відповідає за розробку Основних напрямів впорядкування території та управління водами. На основі цього документа розробляються виконавчі документи - Схеми управління водами, кожен із яких охоплює певну ділянку басейну.
Комітет є дорадчим органом, де обговорюються питання тарифів, платежів за водокористування, методик їх розрахунків.
- Водне агентство є виконавчим органом басейнового управління. Цей державний орган підпорядкований двом міністерствам - Міністерству довкілля (з технічних питань) і Міністерству фінансів (з фінансових питань). Керує Агентством правління, до складу якого входять 26 чоловік, з яких:
- вісім представників депутатів відбираються зі складу колегії депутатів Комітету річкового басейну і затверджуються цією ж колегією;
- вісім представників водоспоживачів відбираються за тим же принципом із членів колегії водоспоживачів;
- вісім представників державної адміністрації призначаються відповідним міністерством;
- один член правління вибирається технічним персоналом Агентства;
- Голова правління призначається Прем'єр-міністром. Правління затверджує п'ятирічні плани та річні басейнові бюджети. Робочий апарат Агентства має у своєму складі чотири комісії:
- фінансову;
- позик і грантів;
- проектів і перспективних розробок;
- зв'язків.
Названі комісії співпрацюють із Комітетом річкового басейну і правлінням, висловлюють свою думку щодо важливих проектів, відповідають за впровадження затверджених правлінням проектів.
Екологічне регулювання водокористуванням Агентство здійснює:
- шляхом збирання плати за водокористування;
- шляхом перерозподілу надходжень від плати за водокористування, спрямовуючи їх на водоохоронні заходи.
У Франції є два види платежів за водокористування:
- платежі за забір води з водного об'єкта та за безповоротне водоспоживання;
- платежі (податок) за забруднення водного об'єкта.
Усі водокористувачі, без винятку, які забирають воду з водного об'єкта та (або) скидають до нього зворотну воду, повинні вносити такі платежі. Однак у кожному Агентстві існують певні особливості щодо збирання плати. Наприклад, Агентство Луара-Бретань крім платежів, наведених вище, отримує плату за використання води гідроелектростанціями, а також плату за "регулювання паводків"; Агентство Рейн-Мец - плату за добутий із русла річки будівельний матеріал.
Прибуток від платежів за використання водних ресурсів становить базу фінансування заходів щодо відновлення вод як у кількісному, так і в якісному відношенні. Ті державні або приватні організації, які витрачають свої кошти на відновлення вод, зокрема шляхом значного зменшення маси забруднювальних речовин у своїх зворотних водах, одержують від Агентства фінансову допомогу, розмір якої прямо пропорційний витратам таких організацій.
Розмір платежів, методика їх розрахунку, а також обсяг фінансової допомоги розглядаються в кожному Агентстві і Комітеті басейну. При цьому враховується п'ятирічний план дій і можливості Агентства щодо фінансової допомоги.
Схожі статті
-
На підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку наведемо головні напрями державного екологічного управління: -...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
3.1 Загальні положення Поява нових економічних, соціальних і екологічних пріоритетів, що спираються на нові збалансовані структури виробництва й...
-
Система корпоративного екологічного управління може створюватися на базі існуючих служб екологічної безпеки чи управлінь ресурсовикористанням у...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 3.5 Спеціальні функції державного екологічного управління
Спеціальні функції державного екологічного управління - це екологічне нормування, ліцензування, експертиза, сертифікація, оцінка впливу на навколишнє...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Практичні рекомендації щодо первинного екологічного аналізу
1. Загальні положення Організація повинна починати свою діяльність із тих напрямів, де можна передбачити явну вигоду; наприклад, із зосередження зусиль...
-
Система корпоративного екологічного управління може створюватися на базі існуючих служб екологічної безпеки чи управлінь ресурсовикористанням у...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Наукові основи системної організації екологічного управління
З поняттям біотичного регулювання тісно пов'язана екологізація життєдіяльності суспільства. Під екологізацією розуміється проникнення екологічних...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Впровадження і функціонування
До них належать такі: Зменшення відходів та раціональне використання ресурсів, застереження щодо виснаження їх; Зменшення або недопущення скидів, викидів...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Практичні рекомендації щодо екологічних цілей та завдань
До них належать такі: Зменшення відходів та раціональне використання ресурсів, застереження щодо виснаження їх; Зменшення або недопущення скидів, викидів...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - НОРМАТИВНА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
Під нормативною методологією системного екологічного управління слід розуміти нормативно-правові основи формування і здійснення процесу екологічного...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - ФУНКЦІОНАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
1. Загальні положення Процес постійного вдосконалення слід застосовувати до системи екологічного управління, щоб досягти загального поліпшення...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 3.4 Органи спеціального державного управління
До спеціально уповноважених законодавчими актами органів державної виконавчої влади, які виконують цільові функції екологічного управління, належать: -...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 6.4 Функції громадського екологічного управління
Поняття "громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища" має своє законодавче визначення. Таке управління здійснюється...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 6.3. Законодавчі засади громадського екологічного управління
Поняття "громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища" має своє законодавче визначення. Таке управління здійснюється...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 5.3 Адміністративні системи місцевого екологічного управління
Районні та обласні ради можуть делегувати окремі свої повноваження з екологічними аспектами місцевим державним адміністраціям. Ці адміністрації виконують...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - КОРПОРАТИВНА ПРОГРАМА ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ
Перш за все слід визначитись з умовами, що забезпечують ефективність Функціонування системи КЕУ. Системи КЕУ, які створені відповідно до міжнародних...
-
Перш за все слід визначитись з умовами, що забезпечують ефективність Функціонування системи КЕУ. Системи КЕУ, які створені відповідно до міжнародних...
-
До спеціальних функцій (механізмів) системи корпоративного екологічного управління належать оцінка характеристик екологічності, оцінка характеристик...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Стандартні вимоги до систем екологічного управління
Стандартні вимоги до систем екологічного управління створюють умови для ефективного функціонування певної системи в межах загальної системи управління,...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Система нормативної регламентації екологічного управління
Під нормативною методологією системного екологічного управління слід розуміти нормативно-правові основи формування і здійснення процесу екологічного...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - СИСТЕМА КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
4.1 Загальні положення У сучасних умовах реформування економіки, виробничих відносин, форм власності ще діє поняття "галузеве управління" як наслідок...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 1.7 Сучасні вимоги до екологічного управління
Гармонізація в управлінському контексті означає активну діяльність, спрямовану на подолання розладу, досягнення узгодженості. Отже, у взаємовідносинах та...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Стандартна модель екологічного управління
Технологія системного управління може бути безсистемною і системною (управління, спрямоване лише на подолання труднощів). Ознаками безсистемного...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 1.6 Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації
Базові регламентуючі принципи гармонізації співіснування людства і природи викладені в Декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ООН з питань...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - ДОКУМЕНТАЦІЯ СИСТЕМИ КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
Основним регламентуючим документом системи корпоративного екологічного управління є Настанови із системи екологічного управління, які містять: -...
-
Теоретико-методологічна основа системного екологічного управління складається не тільки з базової природничо-філософської методології системного підходу,...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Механізми і цілі екологічного управління
Вплив інформації на всі сторони життя суспільства характеризується тим, що на сучасному етапі розвитку суспільство набуло визначення як "інформаційне...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 5.5 . Місцеві програми екологічного аудиту
Розробку місцевої екологічної політики, її аспектів і програм, їх коригування і вдосконалення слід здійснювати па постійно оновлюваній комплексній базі...
-
2.1 Загальні поняття і положення Ефективність будь-якого управління залежить від трьох основних чинників: системності, методичності і стандартності...
-
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Глава 5. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
5.1 Загальні положення Завдання місцевих органів влади та їх системної складової - місцевого екологічного управління - найближче стосуються Природи,...
Екологічне управління - Шевчук В. Я. - Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ