Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 8.7 Екологічне картографування

Екологічне картографування - одна зі складових інформаційної систе­ми екологічного управління, що грунтується на використанні топографічної інформації та спеціальних екологічних карт. Більшість екологічних проблем має просторовий характер і потребує картографічного відображення. Оцінка стану навколишнього природного середовища і прогноз його розвитку завжди спираються на територіальний або ландшафтний підхід, оскільки ландшафти є тими територіальними системами, в умовах яких відбувається взаємодія людини і природи.

Забезпечення збалансованого, екологічно безпечного розвитку окремих територій держави можливе лише за умов розуміння, як функціонують при­родні та антропогенні комплекси, що перебувають у їх межах. Такий цілісний підхід до вивчення природних і техногенних об'єктів та викорис­тання отриманої на його основі екологічної інформації в процесі прийнят­тя управлінських рішень визначають важливість і необхідність застосування сучасних географічних методологій. Підтвердженням актуальності еко­логічного картографування та посилення його ролі стало створення на базі Головного управління картографії, геодезії та кадастру Державної служби геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкартографія) і включення її до структури Міністерства екології та природних ресурсів України.

Еколого-географічне картографування зародилося в 70-80-х роках XX ст. у природоохоронній сфері. Ідея такого картографування полягала в отриманні і відображенні просторової інформації про реакцію природних систем на техногенний вплив. Основою для розвитку були топографічні і тематичні карти, які поряд з екологічними картами і тепер використовують­ся в екологічному управлінні.

Топографічні карти.

Більшість елементів топографічних карт є джере­лом інформації, яка використовується під час оцінки природних умов і господарського освоєння територій, а також під час аналізу взаємозв'язків екосистем. Розглянемо такі окремі елементи топографічних карт, як рельєф, гідрографія, рослинність, грунти, соціально-економічні об'єкти, та інфор­мацію, яку вони дають.

- Рельєф: ухил поверхні - про активність міграції речовин, у тому числі забруднювачів; штучні форми рельєфу (кар'єри, кургани, виїмки) - про техногенний вплив; природні форми рельєфу (зсуви, яри, обвали) - про прояву небезпечних процесів; лінії гребель і водорозділів - про пло­щинний розподіл горизонтальних зв'язків в екосистемах тощо.

- Гідрографія: густина річкової та озерної мережі - про водозабезпе­ченість, ступінь дренажу; зарегульовані водойми (водосховища, ставки) - про накопичення забруднень; склад донних відкладів - про види забруд­нювачів на дні водойм тощо.

- Рослинність: типи природної рослинності - про обсяги фітомаси, продуктивність та стійкість фітоценозів до антропогенного впливу; штучні насадження (поля, сади, городи) - про антропогенні зміни природного се­реловиша; співвідношення корінних і похідних фітоценозів - про вплив господарської діяльності на природне середовище тощо.

- Грунти: піщані поверхні - про передумови вітрової ерозії грунтів; глинисті поверхні - про активний поверхневий стік та захищеність підземних вод від забруднення; торфовища - про нестійкі торф'яні грунти тощо.

Схожі статті




Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 8.7 Екологічне картографування

Предыдущая | Следующая