Дитяча психологія - Дуткевич Т. В. - 5. Психолого-педагогогічні умови розвитку самосвідомості

Нагадаємо, що самосвідомість дитини становить важливу сторону її особистості. Відтак загальні психолого-педагогічні умови розвитку особистості конкретизуються відносно розвитку самосвідомості. Особистість та її самосвідомість розвиваються у процесі діяльності та спілкування, різноманітних їх видів. Насамперед, у взаємодії та спілкуванні дитини з дорослим з перших днів життя малюка закладаються власне особистісні потреби бути особистістю, тобто бути значущим та впливати на інших людей; комунікативна потреба, потреби у розумінні, в афіліації (прагнення бути прийнятим), у самовираженні тощо.

Від успіху становлення цих потреб та повноти їх задоволення залежить вся подальша доля особистості. При ранній (у період від 6 до 12 місяців) депривації цих потреб наслідки спостерігаються і у дорослому віці. Американський психолог Берес дослідив особистість 38 дорослих, що від народження виховувались поза сім'єю. 31 досліджуваний страждав різними особистісними дефектами [141, с. 17]. Як відзначають Авдєєва Н. Н. та Мєщєрякова С. Ю., до сьогодні уявлення про дитину задаються батьками з позицій фізіологів, педіатрів, що охоплюють важливу, але не єдину сферу життєдіяльності дитини - її фізіологію. Тому у вихованні немовлят переважає орієнтація на режимні моменти, гігієнічний та медичний догляд. Психологічний рівень життя малюка, як неповторної, наділеною потребами спілкуватись, активно діяти людини, залишаються без належної уваги [1, с. 5].

Дослідниці порівнюють два приклади. Одна дитина, тільки заплакала - мама переодягнула, покормила, тепліше закутала; щойно дитина загукала - мама зраділа, звернулась із ласкавими словами, попросила повторити ще раз, дитина ще й ще посміхається, гукає, жваво рухає ручками. А ось інша сім'я - дитині погано, вона плаче, але ніхто не зважає, бо режимний час годувати чи пеленати ще далеко. Малюку доводиться довго й голосно кричати, або мовчати й терпіти. Посміхнувся, порухав ручками - ніхто не наблизився, не заохотив, не зрадів. Так і залишився малюк на самоті. Плач не плач, посміхайся не посміхайся - все одне. Чекай, поки нагодують, тоді й посміхнешся, а можеш і не посміхатись - нікого це не цікавить [1, с. 20]. Психологи довели, що у другому випадку розвиток особистості буде відбуватись важко, зі значними ризиками набуття особистісних дефектів.

У ранньому віці головна роль дорослого в розвитку самосвідомості полягає у попередженні кризи 3-х років, що з'являється як реакція на обмеження дитячої самостійності. З іншого боку, відсутність такої кризи при зниженій самостійності дитини - теж загрозливий сигнал. Прогноз розвитку особистості у цьому випадку: схильність до інфантилізму (проявів дитячої безпомічності, безпорадності у дорослому віці); порушення процесу індивідуалізації. Таким чином дорослий повинен зайти баланс між формуванням самостійності дитини та збереженням тісних взаємовідносин із нею. Самостійності необхідно вчити, підтримуючи дитину у її починаннях: ось дворічна дівчинка береться підмітати. Як реагувати мамі? Можна відібрати віник, сказавши: "Ти ще маленька. Наметешся, як дорослою станеш". Наслідки - несприятливі, коли настане час підмітати самій, дівчинка скаже: "не вмію", а може, і "не хочу". Педагогічно правильним буде підтримати бажання дитини, створивши умови для виконання таких привабливих дій, показати, як слід. Обов'язково слід пояснити, що і чому не вийшло, і якщо потрібно, то допомогти

Незадоволення батьків, їх заборони викликають у малюка негативні емоції, які у свою чергу діють за принципом парадоксу: батьки очікують виправлення помилок і недоліків, а насправді отримують їх поглиблення, фіксацію. Дитині слід постійно демонструвати любов і турботу, незалежно від результатів її роботи. Слід чітко розмежовувати у своїх оцінках загальне позитивне ставлення до дитини і аналіз її дій. Малюк поступово повинен зрозуміти, що помилки - це необхідний складовий компонент діяльності, що дорослі також роблять помилки, але згодом виправляють.

Можна порівнювати одержані дитиною результати із запропонованим зразком, з тими результатами, яких вона раніше досягала. Оцінки повинні спрямовуватись на стимулювання діяльності дитини, а не на сухий перелік її помилок. Уявіть собі, що ви педантично перерахували всі до однієї помилки дитини з розрахунку, що наступного разу вона їх буде уникати. Але в дитини зникає бажання взагалі щось робити, раз воно засмучує дорослого, викликає його незадоволення.

Не варто закликати дитину брати приклад з когось із її ровесників: "Подивись, як у Петрика..."; "Роби, як Галинка". Адже дитина чекає схвалення від дорослого саме її, а не когось з оточуючих. Потрібно знаходити у роботах дітей те, що їм вдається краще, що посильно для їх виконання. Для малюка у 2-3 роки найбільш зрозумілою буде оцінка безпосереднього результату (малюнка, будиночка), а для старших варто звернути увагу на задум та його втілення.

Дієвість оцінки визначається тим, наскільки вона коректно сформульована, яка її форма, зміст. Можна виділити наступні типи оцінювання дошкільників дорослими (за Урунтаєвою Г. А.).

O "Прискіпливі дорослі" головну увагу надають провині дітей, їх невмінню, незнанню, тому, що не вдається досягти. Позитивні сторони поведінки і діяльності вони не відзначають, сприймають її як належне. Діти систематично одержують переважно негативні оцінки. Це призводить до появи низької самооцінки у дошкільників. Їх активність обмежується страхом помилки.

O "Захоплені дорослі" заохочують переважно успіхи, позитивні сторони, підкреслюють навіть незначні досягнення. Діти некритичні до себе, не задоволені своїм статусом у групі однолітків або серед інших дорослих. Діти будь-яким шляхом прагнуть заслужити схвальне ставлення до себе оточуючих. Строга реакція дорослого ще більше загострює незадоволення дитини.

O "Байдужі дорослі" дають несистематичні, випадкові оцінки, які позбавляють дітей твердих орієнтирів у діяльності і поведінці. Дорослі мало звертають уваги на успіхи і невдачі, рідко висловлюють своє ставлення до них. Діти особливо недисци-пліновані.

O "Справедливі дорослі" однаковою мірою помічають успіхи і невдачі і відповідно їх оцінюють. Діти легко розрізняють те, що схвалює, і те, що забороняє дорослий. Вони впевнені в собі, розвивається адекватна самооцінка [153, с. 226-227].

У розвитку самосвідомості дитини важливу роль повинна відігравати робота із дитячою книжкою. Усвідомленню дитиною себе у світі фізичних об'єктів, серед природи сприяє позаситуативно-пізнаваль-на форма спілкування з дорослим, характерна для дитини 3-4 років.

Малюк чекає не тільки доброзичливої уваги дорослого, але й поваги до себе. Запам'ятовуючи зміст книжки у формі образів, дошкільник відтворює ці образи при організації гри, у своїх малюнках. Це свідчить про спрямованість молодшого дошкільника на активне сприймання змісту художніх творів. Він прагне бути діючою особою прослуханої казки, оповідання, вірша, беручи на себе роль, насамперед, позитивних і зовнішньо привабливих героїв, тих, до кого дорослий виявив свою прихильність.

У старшого дошкільника зростає прагнення до співпереживання і взаєморозуміння з дорослим. Дитина починає бачити в дорослому його особистісні якості, що розкриваються в системі взаємовідносин з оточуючими. Світ міжособистісних взаємовідносин, спілкування, моральних цінностей становить предмет найбільшого інтересу дитини. Відповідно найбільше приваблює старшого дошкільника та тематика дитячої книжки, що розкриває питання соціально-моральної поведінки людини, суспільних норм і цінностей, характеру особистості. Дитина прагне проникнути в сутність взаємин між людьми, дати оцінку якостям характеру особистості і вчинкам людини, задумується, а як би сама вчинила на місці героїв. У процесі роботи над змістом літературних творів дитина прагне з'ясувати ставлення дорослого до прочитаного, його схвалення чи осуд вчинків героїв.

Згодом у дитини виникають власні оцінки змісту прослуханого. Герої літературних творів чітко розподіляються на дві протилежних групи: позитивні чи негативні. Відповідним чином будується обговорення змісту прочитаного, що включає наступні етапи: аналіз поведінки героїв - оцінювання їх вчинків - оцінка особистості героя (позитивна чи негативна). Така схема засвоюється дитиною та перетворюється на засіб здійснення самооцінки.

ВИСНОВКИ про психолого-педагогічні умови розвитку самосвідомості:

- особистість та її самосвідомість розвиваються у процесі діяльності та спілкування, різноманітних їх видів;

- у немовлячому віці головною умовою розвитку самосвідомості є особистісне ставлення до малюка, як неповторної, наділеною потребами спілкуватись, активно діяти людини;

- оптимальний розвиток самосвідомості дитини у ранньому віці грунтується на балансі між формуванням самостійності дитини та збереженням тісних взаємовідносин між нею і дорослим;

- оцінки дорослого повинні спрямовуватись на стимулювання діяльності дитини, їй слід постійно демонструвати любов і турботу, незалежно від результатів її роботи;

- дієвість oцiнки визнaчaєтьcя тим, нacкiльки вoнa кopeктнo cфopмyльoвaнa, якa пп фopмa i змicт;

- y poзвиткy caмocвiдoмocтi дитини вaжливy poль вiдiгpaє СпілКyвaння із дopocлим y пpoцeci poбoти із дитячoю книжкoю, opгaнiзoвaнoï вiдпoвiднo дo вiкoвиx ocoбливocтeй.



Схожі статті




Дитяча психологія - Дуткевич Т. В. - 5. Психолого-педагогогічні умови розвитку самосвідомості

Предыдущая | Следующая