Бюджетна система - Федосов В. М. - 12.1. Характеристика державних та місцевих боргових зобов'язань. державний борг

Основні поняття та терміни

Бюджетний дефіцит, внутрішні державні запозичення, У зовнішні державні запозичення, гарантовані позики, місцевий борг, місцеві боргові зобов'язання, державні облігації, облігації внутрішніх державних позик, цільові облігації внутрішніх державних позик, облігації зовнішніх державних позик, казначейські зобов'язання, гарантійне зобов'язання, державний борговий портфель, управління державним боргом, об'єкти та суб'єкти управління державним боргом, борговий механізм, боргова політика, погашення боргу, обслуговування боргу, коефіцієнт обслуговування державного боргу, боргові ризики, боргова безпека, дефолт.

12.1. Характеристика державних та місцевих боргових зобов'язань. державний борг

Нестабільність соціально-економічного розвитку, зростання дефіциту бюджету, фінансова криза, взаємозалежність національних та світового фінансового ринку вимагають від держави посилення уваги до виконання регуляторних функцій із застосуванням ринкових механізмів. Вагому роль у цьому має відіграти система державного кредиту. Державний кредит забезпечує перерозподіл ресурсів, отриманих із різних джерел. Джерела формування ресурсів поділяються на дві основні групи: внутрішні й зовнішні.

Залучення внутрішніх джерел передбачає перерозподіл ресурсів, сформованих або залучених на внутрішньому (національному) фінансовому ринку, тому цей процес відображає сукупність грошових відносин, пов' язаних із перерозподілом ресурсів національного фінансового ринку, в яких держава є кредитором, позичальником або гарантом. Унаслідок залучення коштів із внутрішнього фінансового ринку формується внутрішній державний борг.

Використання зовнішніх джерел фінансових ресурсів передбачає залучення зовнішніх коштів, тобто воно пов' язане із залученням ресурсів зі світового (міжнародного) фінансового ринку, ресурсів урядів інших країн чи міжнародних фінансово-кредитних установ або організацій. Цей процес відображає сукупність фінансових відносин, пов'язаних із перерозподілом грошових ресурсів світового фінансового середовища, де держава є позичальником, кредитором або гарантом. Залучення зовнішніх фінансових ресурсів веде до формування зовнішнього державного боргу. Залучення додаткових коштів за допомогою державного кредиту призводить також до формування і накопичення державного та місцевого боргу.

Відповідно до Бюджетного кодексу України застосовуються такі дефініції:

- державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають унаслідок державного запозичення;

-місцевий борг - загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих і непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають унаслідок місцевого запозичення.

Запозичені грошові кошти надходять у розпорядження органів державної влади і перетворюються в додаткові фінансові ресурси. Тому борг можна розглядати як актив, що свідчить про додаткові обсяги ресурсів, залучені для реалізації завдань і цілей держави, та як "тягар", який необхідно повернути разом із процентами за використання ресурсів. Відповідно до специфіки випуску, розміщення, обслуговування та погашення боргових зобов' язань доцільно їх розглянути за наведеними нижче класифікаційними ознаками (табл. 12.1).

Види державних та місцевих позик відображають їхні особливості та визначають види інструментів, що використовуються при їх застосуванні. За видами позики можна поділити на:

- іменні, Що передбачають конкретизацію власника боргового папера. Можуть бути у вигляді облігаційних (бланкових) позик. Інструментами таких позик є державні облігації, казначейські зобов' язання, векселі тощо;

- на пред 'явника. Такі зобов'язання містять інформацію про емітента боргового папера, але не мають інформації про кредитора, що дає змогу використовувати такі папери у форматі як ринкових, так і неринкових боргових паперів. Боргові інструменти, що емітуються відповідно до бланків установленого зразка (бланкові позики);

Таблиця 12.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ТА МІСЦЕВИХ БОРГОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Класифікаційна ознака

Види боргових зобов'язань

За правом емісії

O випущені урядом (державні);

O випущені місцевими органами влади

За утримувачами цінних паперів

O розповсюджені серед населення;

O розповсюджені серед юридичних осіб;

O універсальні

За власниками боргових зобов'язань

O іменні;

O на пред'явника

За формою виплати доходів

O відсоткові облігації - облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів;

O цільові облігації - облігації, виконання зобов' язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, установлених умовами розміщення таких облігацій;

O купонні - передбачають можливість отримання купонного доходу;

O дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною нижчою, ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власникові облігації під час її погашення і становить дохід (дисконт) за облігацією

За термінами погашення

O короткострокові (до одного року);

O середньострокові (1-5 років);

O довгострокові (понад 5 років)

За методами розміщення

O добровільні;

O примусові;

O розміщення за підпискою

За методами визначення доходу

O з твердим доходом;

O з плаваючим доходом;

O комбіновані

За формою оформлення зобов'язань

O облігаційні (бланкові);

O безоблігаційні

За способами погашення

O з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску;

O з можливістю дострокового погашення;

O без можливості дострокового погашення

- процентні - передбачають отримання кредитором вартості позики та доходу у вигляді процента до цієї вартості після завершення терміну дії позики. Можуть бути облігаційними та безоб-лігаційними, ринковими та неринковими;

- дисконтні - передбачають розміщення боргових паперів за ціною, нижчою від номінальної вартості, а погашення - в повному обсязі, що відповідає номінальній вартості боргового папера;

- купонні - передбачають отримання їхніми власниками купонних доходів, які сплачуються емітентом у розмірах та в терміни, визначені умовами їх випуску. Як правило, такі позики передбачають виплату "твердих" доходів у розмірах, зазначених в умовах випуску;

- з правом дострокового погашення або без права дострокового погашення. Позики в умовах їх випуску, розміщення та погашення мають відображати зазначені критерії, оскільки вони надалі впливають на весь процес та механізм управління, а також відносини між кредитором та позичальником за цим боргом. Дострокове погашення на вимогу їх власників дозволяється тоді, коли така можливість передбачена умовами розміщення боргових паперів, якими визначені порядок установлення ціни дострокового погашення і строк, у який вони можуть бути пред'явлені для дострокового погашення1;

- конверсійні позики, Що застосовуються у світовій практиці, здійснюються в облігаційній формі і передбачають використання специфічного механізму управління таким боргом. Вони закріплюють право їх власника обміняти боргові папери у визначений у майбутньому термін на акції емітента, відповідно до встановленої ціни чи коефіцієнта конверсії. Перевагами таких позик є: по завершенні терміну дії боргових паперів вони не погашаються, а обмінюються на акції, що є в розпорядженні емітента на заздалегідь визначених умовах, і це дає можливість перетворити кредитора в інвестора, оскільки він стає співвласником;

- внутрішні Та Зовнішні позики - відображають поділ за джерелами формування позикових ресурсів. Внутрішні позики, у більшості випадків, передбачають залучення коштів національного (внутрішнього) фінансового ринку, а зовнішні - залучення коштів з ринків іноземних держав або міжнародних фінансових ринків.

Державні позики, що передбачають залучення коштів для фінансування державних програм, можуть здійснюватися на ринкових та неринкових умовах. Випуск державних боргових паперів на ринкових умовах передбачає відсутність обмежень щодо обігу даних боргових паперів. Як правило, такі боргові папери відповідають вимогам біржової торгівлі і передбачають їх купівлю-продаж на вторинному ринку.

Неринкові державні боргові папери реалізуються через уповноважені державою фінансово-кредитні установи і мають певні обмеження, що стосуються умов їх розміщення або обігу й не передбачають здійснення операцій на вторинному ринку тощо.

Найпоширенішим борговим зобов 'язанням в Україні є облігація. Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов' язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігації випускаються та розміщуються в документарній або бездокументарній формі. Випуск боргових цінних паперів у документарній формі передбачає затвердження бланка установленого зразка, що надалі друкуватиметься на паперових носіях. Бездокументарна форма передбачає відображення зобов'язань та розрахунків за ними на електронних рахунках власників цінних паперів у депозитарних установах, що здійснюють облік таких паперів.

Облігація, як і будь-яке інше боргове зобов' язання, має номінальну вартість, визначену в національній валюті або, якщо це передбачено умовами розміщення облігацій, в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою, ніж одна копійка.

У сертифікаті облігації відповідно до вимог національного законодавства зазначаються назва виду цінного папера, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

Особливістю українських відсоткових облігацій на пред'явника є те, що до сертифіката відсоткової облігації додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Продаж державних облігацій здійснюється в національній валюті та, якщо це передбачено законодавством й умовами їх розміщення, в іноземній валюті.

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Рішення про розміщення облігацій зовнішніх і внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким установлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.

Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов' язання України щодо відшкодування пред' явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій1. Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, установлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного бор-гу2. Для цільових облігацій внутрішніх державних позик України передбачено Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" наявність такого головного реквізиту, як напрям використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов' язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п' ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов' язання України відшкодувати пред' явникам цих облігацій їх номінальну вартість із виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій1.

Залучення ресурсів за допомогою розміщення облігацій зовнішніх державних позик призводить до формування зовнішнього державного боргу та необхідності накопичення достатніх обсягів валютних резервів у розпорядженні центрального банку відповідно до валютної структури боргу.

Україна активно використовує ресурси, отримані за допомогою державних позик, для фінансування бюджетного дефіциту, поповнення золотовалютних резервів, стабілізації національної валюти, підтримки національної банківської системи в умовах фінансової кризи.

Наступний вид державних боргових зобов 'язань - казначейські зобов'язання. Казначейське зобов'язання України2 - державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб і засвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов' язання України, дає власникові право на отримання грошового доходу й погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов' язань України.

Емітентом казначейських зобов' язань України є держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Обсяг емісії казначейських зобов' язань України разом з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов' язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

У разі розміщення казначейських зобов' язань України в документарній формі видається сертифікат, у якому зазначаються вид цінного папера, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, у якому має бути здійснено погашення, дата місця видачі казначейського зобов' язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов' язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента1.

Казначейські зобов' язання України можуть бути іменними або на пред' явника. У сертифікаті іменного казначейського зобов' я-зання України також зазначається ім' я власника.

Умови розміщення казначейських зобов' язань України можуть передбачати їх погашення через зменшення зобов' язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов' язання України на вартість цього зобов' язання. Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов' язаннями України визначаються умовами їх розміщення.

Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов' язаннями України визначаються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

В Україні використання казначейських зобов' язань відбулося на підставі Постанови Кабінету Міністрів "Про випуск казначейських зобов'язань" від 10 січня 2002 р. № 15. Казначейські зобов'язання 2002 р. було випущено в документарній (бланковій) формі на пред' явника, номінальною вартістю 50 грн із терміном обігу 24 місяці на загальну суму 400 млн грн2.

Казначейські зобов'язання України 2002 р. мали вісім купонів із щоквартальним купонним доходом 2 грн. Умовами випуску передбачено вісім серій, кожна обсягом 50 млн грн за номіналом. Розміщення кожної наступної серії казначейських зобов'язань відбувається після продажу попередньої. Генеральним агентом доставки, інкасації, обслуговування обігу, погашення та розміщення казначейських зобов' язань визначено Ощадбанк України, який має право залучати до розміщення казначейських зобов' язань інших торговців цінними паперами, укладенням з ними відповідних угод та в установленому порядку забезпечує ведення обліку бланків сертифікатів. Виплата виграшу та погашення казначейських зобов' язань передбачалися за рахунок коштів, що надходять від Державної казначейської служби1. Казначейські зобов' язання було випущено лише за трьома з передбачених восьми серій, за серіями А, В і С2.

Казначейські зобов'язання України 2009 р. випущено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про випуск казначейських зобов'язань" від 14 квітня 2009 р. № 362. Особливість даних казначейських зобов' язань: випускаються в документарній формі на пред' явника зі строком обігу 12 місяців, номінальна вартість - 500 грн, передбачають чотири купони, що дають можливість отримати щоквартально купонний дохід у 20 грн, випускаються серіями. Загальна номінальна вартість кожної серії - 200 млн грн. Казначейські зобов' язання не можуть бути погашені достроково3.

Використання даних боргових зобов' язань має свої переваги та недоліки. До переваг варто віднести: надійність, гарантовану державою; доступну номінальну вартість; щоквартальні купонні платежі; випуск у документарній формі на пред' явника, що значно спрощує процедуру купівлі, обігу та погашення; відсутність оподаткування доходів, отриманих у результаті купонних виплат за казначейськими зобов' язаннями; можливість заощадити кошти з одночасним запобіганням можливим втратам від зростання інфляції1.

До недоліків належать: значна вартість залучення та обслуговування боргових паперів, що негативно впливає на ефективність використання даного інструменту; неможливість дострокового погашення, що потребує стимулювання розвитку вторинного ринку цих боргових паперів для підвищення їх дієвості.

Випущені та розміщені боргові зобов' язання формують поточні й майбутні витрати емітентів з обслуговування та погашення державного і місцевих боргів, що потребує застосування ефективних методів управління державним боргом на етапах використання, обслуговування та погашення боргів.

Здійснення державного запозичення відповідно до зазначених вище особливостей дає змогу не лише отримати ресурси на оптимальних умовах, а й закласти засади ефективного управління новосформованим державним боргом.

Державні внутрішні й зовнішні запозичення здійснюються відповідно до закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік у межах граничного обсягу державного боргу2. Бюджетним кодексом України визначено: "Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет)".

З метою управління державним боргом і регулювання процесів перерозподілу ресурсів через бюджетний механізм та систему державного кредиту Бюджетним кодексом визначено, що загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 % річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України, а загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 100 % (для міста Києва - 400 %) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх і зовнішніх запозичень), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до ч. 4 ст. 21.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі Міністра фінансів України або особі, яка виконує його обов'язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та процентну ставку за державним запозиченням, що разом формує вартість залучення коштів та майбутні витрати з обслуговування та погашення державного боргу.

Кредити (позики), Що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів), відносять до державних зовнішніх запозичень. До Зовнішнього державного боргу Належать борги, платежі за якими проводяться в іноземній валюті, товарах і послугах та які впливають на платіжний баланс.

Здійснення запозичення коштів місцевими органами влади призводить до формування місцевих боргів. Процес запозичення коштів місцевими органами влади, обслуговування та погашення відповідних місцевих боргових зобов' язань регулюється чинним законодав-ством1. При цьому їх боргові зобов' язання не включаються до складу державного боргу, крім гарантованих урядом кредитів.

Місцеві запозичення здійснюються відповідно до ст. 16 і 74 Бюджетного кодексу України з метою фінансування бюджету розвитку бюджету Автономної Республіки Крим, міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об' єктів довготривалого користування або об' єктів, які забезпечують виконання завдань Верховної Ради Автономної Республіки Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення Автономної Республіки Крим і територіальних громад міст.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, належить Автономній Республіці

Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради. Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень погоджуються з Міністерством фінансів України1.

Здійснювати місцеві зовнішні запозичення мають право міські ради міст із чисельністю населення понад 500 тис. жителів, при цьому місцеві зовнішні запозичення через отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.

Місцеві запозичення та управління борговими зобов' язаннями здійснюються в межах граничного обсягу боргу місцевого органу влади. Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет2.

Порядок здійснення місцевих запозичень установлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом, та положень Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Запозичення може здійснюватися у формі: укладення договорів позики (кредитних договорів) із фінансовими установами; випуску облігацій місцевих позик. Місцеві органи влади, відповідно до чинного законодавства України, можуть випускати облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством, а реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

У разі відкритого (публічного) розміщення облігацій місцевих позик на фондовій біржі їх продаж може здійснюватися за ціною, відмінною від номінальної вартості, але не нижчою від неї (крім дисконтних облігацій)3.

Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.

Міністерство фінансів України здійснює реєстрацію місцевих запозичень та місцевих гарантій. Усі договори про місцеві запозичення, договори, виконання зобов' язань, за якими забезпечено місцевими гарантіями, та договори про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких договорів реєструються в Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Активність місцевих органів влади щодо залучення фінансових ресурсів за допомогою місцевих внутрішніх та зовнішніх зобов' язань недостатня (табл. 12.2).

Таблиця 12.2

ПОКАЗНИКИ ЗАПОЗИЧЕНЬ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ ТА НАДАННЯ МІСЦЕВИХ ГАРАНТІЙ У 2003-2010 рр.*

Рік

Кількість проведених запозичень та наданих гарантій

Усього запозичень

Внутрішні запозичення

Зовнішні запозичення

Кредити та гарантії

2003

3

1

1

1

2004

5

2

1

2

2005

8

6

1

1

2006

4

3

-

1

2007

9

6

-

3

2008

20

17

-

2+1**

2009

15

6+2***

-

4+3**

2010

4

1+1***

-

1+1**

За весь період

68

45

3

20

З наведених даних видно, що зростання активності місцевих органів влади щодо залучення ресурсів через випуск місцевих позик та надання місцевих гарантій відбулося в 2007-2008 рр. Процес має нестійкі характеристики, що обумовлено як тенденціями у фінансовій системі держави, так і специфікою запозичення ресурсів на національному ринку, вартістю ресурсів тощо.

У цілому за 2009 р. процес уповільнився і за рахунок місцевих запозичень (крім гарантій та реструктуризацій) було залучено 1 097,6 млн грн та 11,7 млн євро до місцевих бюджетів. Дані за 2010 р. свідчать, що органи місцевого самоврядування на ринку запозичень залучали кошти до місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої місцевої позики з метою рефінансування та реструктуризації накопичених у попередній період боргів.

Необхідність розвитку та реформування місцевих бюджетів у контексті удосконалення процедури здійснення запозичень до місцевих бюджетів з метою забезпечення ефективності механізму фінансування органами місцевого самовряд1Ування пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку1 відзначалася ще в 2007 р. при затвердженні Концепції реформування місцевих бюджетів. Проте й нині це питання є актуальним для забезпечення розвитку місцевих громад та підвищення фінансового потенціалу місцевих бюджетів.

Для фінансування проектів у межах пріоритетних програм соціально-економічного розвитку держави уряд може використовувати механізм Надання державних гарантій, Що дає можливість стимулювати їх реалізацію, не виділяючи для цього бюджетних коштів. Надання державних гарантій призводить до формування гарантованого боргу та відповідних зобов' язань щодо своєчасності й повноти його обслуговування у разі неплатоспроможності самого позичальника таких кредитів. "Гарантійне зобов'язання - зобов'язання гаранта повністю або частково виконати боргові зобов' язання суб' єкта господарювання - резидента України перед кредитором у разі невиконання таким суб' єктом його зобов' язань за кредитом (позикою), залученим під державну чи місцеву гарантію"2.

Відповідно до Бюджетного кодексу України державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов' язань суб' єктів господарювання - резидентів України може надавати Кабінет Міністрів України виключно в межах, визначених Законом про Державний бюджет України.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб' єктів.

У разі прийняття рішення про надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії, суб' єктам господарювання, у віданні яких є майно державної або комунальної власності, розмір та вид майнового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України (щодо комунального майна - за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою).

Відповідно до укладених кредитних договорів кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються в Законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів.

Вивчення структури державних зобов' язань за ознакою умовності дає змогу, з одного боку, визначити рівень довіри інвесторів та кредиторів до національних позичальників та чинники, що відображають специфіку механізмів фінансування проектів, які фінансуються або підтримуються державою. Зростання рівня гарантованого боргу в структурі державного боргового портфеля свідчить про непривабливий інвестиційний клімат у державі або недовіру інвесторів до позичальників, про значний вплив держави на процеси перерозподілу ресурсів через систему державних фінансів за допомогою державних гарантій.

З другого боку, структура державного боргового портфеля за ознакою умовності боргових зобов' язань свідчить про рівень зарезервованих коштів для виконання урядом обов' язків гаранта (табл. 12.3).

Наведені дані свідчать про динамічність державного та гарантованого державою боргового портфеля, про коливання його розмірів та структури під впливом державної боргової політики, спрямованої на скорочення розмірів державного боргу в 20002002 та у 2004 рр., а також на збільшення обсягів боргового фінансування бюджетних витрат та надання державних гарантій в інші досліджувані періоди.

Заслуговує на увагу той факт, що при скороченні розмірів державного та гарантованого державою боргу в 2000-2002 рр. головний акцент було зроблено на скорочення гарантованої його частини, що знайшло відповідне відображення у структурних змінах боргового портфеля.

Таблиця 12.3

СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО БОРГОВОГО ПОРТФЕЛЯ ЗА ОЗНАКОЮ УМОВНОСТІ БОРГОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ У 2000-2010 рр.*

Рік

Показник

Державний та гарантований державою борг

Державний борг

Гарантований державою борг

2000

Сума, млн грн Питома вага, %

77020,45 100

64215,71 83,37

12804,74 16,63

2001

Сума, млн грн Питома вага, %

74629,74 100

63292,40 84,81

11337,34 15,19

2002

Сума, млн грн Питома вага, %

75729,10 100

64468,79 85,13

11260,32 14,87

2003

Сума, млн грн Питома вага, %

77533,48 100

66133,32 85,30

11400,16 14,70

2004

Сума, млн грн Питома вага, %

85401,13 100

67682,32 79,25

17718,81 20,75

2005

Сума, млн грн Питома вага, %

78146,56 100

63145,42 80,80

15001,14 19,20

2006

Сума, млн грн Питома вага, %

80548,52 100

66113,79 82,08

14434,73 17,92

2007

Сума, млн грн Питома вага, %

88744,74 100

71294,28 80,34

17450,46 19,66

2008

Сума, млн грн Питома вага, %

189410,39 100

130689,65 69,00

58720,74 31,00

2009

Сума, млн грн Питома вага, %

317904,12 100

226996,31 71,40

90907,81 28,60

2010

Сума, млн грн Питома вага, %

432234,20 100

323475,20 74,84

108759,00 25,16

За умов зростання абсолютних розмірів державного та гарантованого державою боргу України на 351 685,68 млн грн, або в 5,37 раза, протягом 2006-2010 рр. відбулися також структурні зміни у складі боргового портфеля держави. При тому що відбувалося зростання обсягів обох складових боргового портфеля, скоротилася частка державного боргу на 7,24 % порівняно з 2006 р., унаслідок чого частка гарантованого боргу зросла і на кінець 2010 р. становила більш як 25 %. В абсолютних розмірах га-

Рантований борг зріс на 94 324,27 млн грн, або в 7,53 раза, і досяг

108 759 млн грн.

В умовах значної заборгованості за гарантованими державою зобов' язаннями виникає потреба в значному резервуванні коштів для забезпечення своєчасності та повноти виплат за наданими гарантіями, що потребує підвищення результативності управління такими зобов' язаннями.



Схожі статті




Бюджетна система - Федосов В. М. - 12.1. Характеристика державних та місцевих боргових зобов'язань. державний борг

Предыдущая | Следующая